Дорогі в Христі! Роздумуючи про Святу Тайну Подружжя, необхідно застановитись над його прикметами.
Християнське подружжя є Святою Тайною, яка має декілька прикмет, а саме: воно є святе, одне, нерозривне й довічне.
Християнське подружжя є святе. Своїм творчим актом його встановив Трисвятий Бог, коли «створив, як чоловіка та жінку» Бог першу подружню пару, «і поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: Плодіться й розмножуйтеся» (Бут. 1:27-28). А все, що вийшло з творчого акту Бога, є святе і добре.
Подружжя освятив Христос Спаситель, надаючи йому характер і суть Святої Тайни у Своїй Церкві. А кожна Тайна в Церкві, що здійснюється за діянням Святого Духа, є святою і освячуючою. Подружжя, за своєю суттю, святе, бо свята його мета. Мета ж подружжя – творити нову клітину Церкви і зроджувати Божих дітей, завдяки християнському подружжю й родині росте Таїнственне Тіло Христове, якого ми всі є членами. І навіть ще більше: посвячення чоловіка й жінки в подружжі стає для них особливою участю в Христовому священстві. Разом із Святою Тайною Подружжя чоловік і жінка приймають дійсну владу в тій маленькій Церкві, яка, з того дня, стала їхньою родиною.
Так у подружжі здійснюється, у ширшому значенні, посвячення, яке дозволяє чоловікові й жінці на особливу участь у Христовому священстві. Подружнє благословення дає чоловікові і жінці певну священицьку владу й гідність, яка домагається від них святости життя і поведінки, достойної тієї священицької гідности, до якої їх покликано…
Християнське подружжя за своєю суттю є одне. Що це значить? Це значить, що християнське подружжя можна встановляти тільки між одним чоловіком і одною жінкою. Воно виключає одночасне многоженство поган, магометян та многочоловіцтво секти мормонів. «Чи ви не читали, що Той, Хто створив споконвіку людей, створив їх чоловіком і жінкою?» – навчає Христос. А св. Павло пояснює: «Нехай кожен муж має дружину свою, і кожна жінка хай має свого чоловіка», а не «свої жінки» чи «своїх чоловіків» (пор.: 1Кор. 7:4).
У подружжі настає така тісна злука душ, що жених і невіста називаються «одне», щоб цим вказати найвищий ступінь тієї єдности. Подружжя творить основну клітину людського роду, яка мусить бути одна і неподільна. Чоловік і жінка, у задумах Творця є особливою єдністю, щоб дати запоруку й охорону для народження і виховання нових членів своєї і людської сім’ї. Щоб зберегти одність християнського подружжя, потрібна Божа поміч і благодать. Тут Церква вказує на центр християнської родини – на Ісуса Христа. Христос є головою Таїнственного Тіла – Церкви, тож одне тіло, яким стає подружжя, не може мати іншого голови, а лише Христа. Подружня єдність, за навчанням апостола Павла, означає злуку Христа з Церквою. Отже, у християнському подружжі необхідна одність і єдність у поглядах, у прагненнях, співучасть у терпіннях і радощах життя, – одне серце й одна неподільна душа в Бозі.
Чоловік і жінка, завдяки подружньому актові, вже не двоє, а щось одне. Вони вже не є дві незалежні особи, як перед шлюбом. Подруги творять одність, тобто одну спільність життя. Спільність життя під кожним оглядом. Спільна в них хата, матеріяльні засоби, родина і навіть спільна відповідальність за дітей, за Церкву, за суспільство. І саме ця спільність у подругів має тривати все їхнє життя. Тому-то й третя прикмета християнського подружжя – це його нерозривність.
Християнське подружжя є нерозривне. Нерозривність подружжя не основується на людських законах. Їх подиктував і встановив сам Творець подружнього життя, тобто Господь Бог. Нерозривність подружжя підтвердив Своїм Божим авторитетом кілька разів сам Ісус Христос, коли казав: «Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує» (Мт. 19:6; Мр. 10:9). Це значить, що подружжя в Божому задумі як установа в ділі створення є нерозривне й будь-яке конкретне подружжя – це діло Боже, тому воно є предметом Його піклування і захисту. Коли наречені беруть шлюб, можуть іноді помилятися, зловживати чи то з легковажности, а чи одружуватися з мотивів інтересу. Проте як уже взяли шлюб, то створюють нову спільність життя, беручись здійснювати велику Божу установу – родину. Бог обдаровує подругів усіма потрібними ласками, щоб вели вони гідне подружнє життя. Якщо зрілі подруги направду намагаються жити згідно з Божим, з природним законом, тоді їхнє подружнє і родинне життя стає для них джерелом духовного розвитку, особистого освячення і глибокого задоволення.
Одного разу фарисеї питали Ісуса, чи можна відпустити жінку і розлучитися з нею. Тоді Він навів їм тексти книги Буття: «Створив їх чоловіком і жінкою», тим-то «покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і стануть обоє вони одним тілом». Подруги, згідно з Божим задумом і волею, творять щось одне, творять спільність життя. Тому каже Христос: «Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!».
Якщо фарисеї покликались на той факт, що Мойсей іноді дозволяв відпускати жінку й розлучатися, то Христос пояснив, що йшлося тільки про те переконання, котре походило з «жорстокосердя». У цій справі навчання і закон Христа є дуже ясний і однозначний. Каже Ісус: «То за ваше жорстокосердя дозволив Мойсей відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було. А Я вам кажу: Хто дружину відпустить свою не з причини перелюбу, і одружиться з іншою, той чинить перелюб. І хто одружиться з розведеною, той чинить перелюб.» (Мт. 19:8-9). «Хто дружину відпустить свою, та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона» (Мр. 10:11-12). «Кожен, хто дружину свою відпускає, і бере собі іншу, той чинить перелюб. І хто побереться з тією, яку хто відпустив, той чинить перелюб» (Лк. 16:18). А св. Павло дає наказ не від себе, а від Господа: «А тим, що побрались, наказую не я, а Господь: Нехай не розлучається дружина з своїм чоловіком! А коли ж і розлучиться, хай зостається незаміжня, або з чоловіком своїм хай помириться, і не відпускати чоловікові дружини!» (1Кор. 7:10-11).
Згідно з цими засадами, подружжя, за своєю сутністю і з волі Творця, є установою нерозривною. Христос виразно твердить, що таким його створив Бог. Тим-то й Христос пояснює, що припис Мойсеєвого закону не слід уважати за дозвіл на розлучення, бо йдеться лише про відокремлення, тобто розділення, сепарацію подругів. Розлучені чоловік і жінка так і залишаються подружжям, то й не можуть брати нового шлюбу з іншою особою.
У деяких трагічних ситуаціях, коли подруги не можуть разом перебувати, Церква дозволяє, щоб вони поділилися, за юридичним виразом, узяли сепарацію. Це значить, що Церква звільняє подругів від спільного життя, але не дозволяє розділеним подругам входити в нові подружні зв’язки – на основі цього Христового закону: «Хто дружину відпустить свою, та й одружиться з іншою, той чинить перелюб із нею. І коли дружина покине свого чоловіка, і вийде заміж за іншого, то чинить перелюб вона» (Мр. 10:11-12).
Тільки смерть одного з подругів дає іншому вільність установити нове дійсне подружжя.
Святі Апостоли дуже добре розуміли слова Ісуса Христа стосовно подружжя, тому казали Йому відверто: «Коли справа така чоловіка із дружиною, то не добре одружуватись» (Мт. 19:10).
Нерозривність подружжя – це, може, найтяжчий і найтвердіший закон у Христовій Церкві. За його збереження доводилося і доводиться по нинішній день Церкві Христовій терпіти наруги, насмішки, погорду, а то й фізичні чи моральні переслідування. В історії дуже знаним є факт постання Англійської Церкви й жорстоке гоніння в Англії за короля Генриха VIII, що панував у 1508-1547 роках. Тоді загинуло понад 20 єпископів, майже 600 священиків і монахів, багато знатної шляхти та приблизно 72 тисячі осіб, які не хотіли підписати фальшивої присяги і погодитися на розлучення короля із законною дружиною Катериною Арагонською, щоб оженитися з Антонєттою Болейн. Папа VII на всі просьби й погрози короля відповідав: «Не можемо. Що Бог спарував, людина нехай не розлучує!» Таку відповідь протягом двадцяти століть і по сьогодні дають усі Христові Намісники і св. Церква.
У деяких випадках Церква декларувала і декларує, що те чи те подружжя з певних причин є недійсне й неіснуюче, однак завжди навчає, що законно встановлене подружжя є нерозривне.
Тому-то християнське подружжя є довічне. Чоловік і жінка урочисто складають таку шлюбну присягу: «Не покину тебе аж до смерти». Святий Павло навчає: «Дружина законом прив’язана, поки живе чоловік її; коли ж чоловік її вмре, вона вільна виходити заміж, за кого захоче, аби тільки в Господі» (1Кор. 7:39).
Найміцнішим вузлом і запорукою збереження святости, єдности й нерозривности подружжя аж до смерти є міцна й чиста подружня любов та вірність у виконуванні подружніх обов’язків. Єдино правдива подружня любов і вірність зможуть вилікувати всі рани й недоліки подружнього й родинного життя в нинішньому світі. Подружні розлучення, які впроваджують нині деякі держави, дедалі більше й більше руйнують основну клітину народного життя, призводять і родину, і державу до морально-духовної рани. Цього ми, християни, не можемо ніколи і за жодної умови допустити.
Тому молімося щиро і змагаймось за те, щоб наші подружжя і родини завжди були святі, з’єднані й нерозривні. Так ми найкраще сповнимо волю Божу й здобудемо громадянство Неба. Амінь.
Автор: влад. Софрон Мудрий, ЧСВВ