Приналежність – місце зросту до зрілості та свободи

Противагою приналежності є індивідуалізм, який виявляється в бажанні людини бути завжди біля керма влади, в її зосередженні на власних інтересах та славі, в її переконаності у власному всезнайстві. Буває, що індивідуалістична настанова – це форма протесту проти нездорової приналежності, яка вимагає конформізму, пригнічує особистість. Вона може виникати з бажання людини бути собою, розвивати власну індивідуальність та власний потенціал. Але індивідуалізм може походити і з бажання поставити себе понад всякою владою та законами для досягнення власної могутності та матеріального самозбагачення. Ми можемо легко забути, що почуття приналежності необхідне як своєрідний медіатор між людиною та суспільством. Зростати в зрілості та внутрішній свободі ми можемо лише в групі.

Суспільство – це місце, де ми розвиваємо і реалізовуємо наші здібності, де ми працюємо та отримуємо платню, стаємо фінансово незалежними. Це місце, де кожен може реалізувати свої професійні здібності та працювати для добра інших. А приналежність – це місце, що дає нам відчуття емоційного затишку та безпеки. Тут ми пізнаємо самих себе, з нашими страхами, з нашими обмеженнями та злістю, але також з нашою лагідністю і здатністю дарувати іншим життя та надію. Приналежність – це місце, де ми вчимося цінувати інших людей, вчимося жити, ділитися та працювати разом; це місце, де ми відкриваємо дари і слабкості кожного.

Ознаки здорової приналежності – взаємна повага, правдива співпраця, здатність слухати і чути одне одного. Тоді ми вчимося розв’язувати конфлікти, які виникають, коли одна людина хоче домінувати над іншою. Атмосфера правдивої приналежності – це коли людей, які є слабші і яким часто бракує мужності говорити про свої потреби, поважають і вислуховують. У місці правдивої приналежності влада не нав’язується згори – всі працюють разом як члени одного тіла. Кожного сприймають як особистість, а не як гвинтика якогось механізму. Ми відкриті одне до одного і всі беремо участь у прийнятті рішень.

Такий спосіб співпраці не є легкий. Дорога до внутрішньої зрілості довга. Приналежність викликає до життя найшляхетніші наші риси, бажання любити і приймати інших – але може розбудити в нас і страх, злість, заздрість, відмову від співпраці. На цій дорозі до внутрішньої зрілості є моменти, коли необхідний твердий авторитет. Так, крок за крок, живучи і працюючи з іншими, маючи мудрих провідників, ми вчимося долати бар’єри свого егоїзму, якими ми відгороджуємось від інших. А тоді поступово звільняємось від потреби викликати захоплення інших, справляти враження, бути найпривабливішими, найкращими.

Ми мусимо відкрити, що інші теж, як і ми, мають свої дари і свої потреби, і ніхто не є пуп землі. Кожен у цьому світі має свою роль – маленьку, проте важливу. І ми потребуємо одне одного.

Завдяки почуттю приналежності і здатності дивитись одне на одного як на братів і сестер у спільній родині людства, ми вчимося не тільки приймати інших людей такими, як вони є, з їх різними дарами і можливостями – ми вчимося бачити в кожному особу із зраненим серцем. Ми вчимося прощати тим, хто нас зранив, та просити пробачення в тих, кого зранили ми. Ми вчимося приймати критику і слухати тих, хто закликає нас до зросту в любові та правді. Ми підтримуємо одне одного та заохочуємо до пошуку внутрішньої свободи. Ми вчимося бути поруч з тими, хто слабкий та вразливий, хто хворий, хто переживає внутрішню кризу чи оплакує втрату. А коли визнаємо власні слабкості та обмеження, то відкриваємо, що потребуємо інших і вчимося шанувати їхню присутність у нашому житті та дякувати за неї.

Отож приналежність – це місце, де ми зростаємо до зрілості та пізнаємо, що означає бути людиною і жити людяно. Це місце, яке потрібне нам, щоб у суспільстві ми жили і діяли за правдою, не шукаючи влади, привілеїв та почестей. Це місце, де ми вчимося покори, але й наважуємося брати на себе ініціативу. Це місце, де може народитися наше глибинне «я», де ми можемо повніше стати самими собою і стати людьми.

Єврейському народові притаманне глибоке почуття приналежності. Ось чому, коли пророк Ісая побачив, що народ іде в храм постити та складати жертвоприношення, але не помічає людей в нужді, вигукнув: «Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожности, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати? Чи ж не це, щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого, щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного?» Іс. 58:6-7

Відкритість до слабких та потребуючих у нашій малій спільноті допомагає нам відкрити наші серця до слабких і потребуючих у великій спільноті людства. Це перша ознака здорової спільноти – відкритість та любов до всіх людей, особливо до найслабших.

Друга ознака здорової приналежності – це такий спосіб життя спільноти, коли вона в покорі сприймає своє покликання служити іншим. Така спільнота не використовує людей, не маніпулює ними на свою користь. У ній не накидають власне розуміння речей, а прагнуть слухати інших, сприймати те позитивне, що є в них, учитися з їхнього досвіду. Така спільнота заохочує людей самим приймати рішення, підтримує їх. А якщо спільнота замкнута і боїться правдивого діалогу – діалогу, в якому пошановується кожна особа, то вона неминуче занепадає, у ній поступово згасає життя.

Визнаючи дари інших груп та спільнот, ми починаємо долати мури самовпевненості, які замикають нашу групу саму в собі, – і це третя ознака здорової спільноти. Ще кілька століть тому різні християнські Церкви поборювали одна одну. Теологи будь-що намагалися довести, що лише їхня Церква має рацію, а інші помиляються. Сьогодні ж, замість того, щоб сперечатися про те, що нас розділяє, ми шукаємо за тим, що нас єднає.

Ми починаємо бачити і визнавати дари інших, починаємо розуміти, що найголовніше для кожного з нас – зростати в любові і даруванні себе іншим.

Четверта ознака здорової спільноти – це здатність розвиватися, визнавати свої помилки і недоліки та просити пробачення. Така спільнота потребує допомоги мудрих та компетентних людей ззовні, які б оцінили її організацію і структуру, спосіб керівництва і прийняття рішень, щоб вона не стала прикривати свої помилки «духовністю», а діяла і жила в повазі до кожного свого члена. Група, яка відмовляється визнавати помилки або ухиляється від критичної оцінки мудрих та компетентних людей ззовні, ризикує замкнути себе за мурами «елітарності».

Групи, які розвиваються за цими чотирма принципами, менше наражені на те, щоб використовувати особистість людини та жертвувати нею заради влади, сили та слави спільноти. Вони помагають своїм членам звільнятися від самозакоханості, притаманної кожному з нас. Дозволяючи кожному бути самим собою, а водночас у спільноті з іншими, заохочуючи кожного давати і приймати життя, такі групи поступово відкривають нам зміст спільної для всіх нас людськості. Чи всі ми, люди, не належимо одному небу й одній землі? Чи не створені вони для всіх нас, так само, як і ми для них? Ми всі належимо одне одному, ми створені одне для одного. Бог теж є для нас, так само, як ми є для Бога. Ми покликані зростати, щоб стати собою повною мірою, щоб стати живими повною мірою, щоб отримувати життя від інших і дарувати його іншим – вільні від страху, упереджень, почуття вищості чи меншовартості.

Ми не збудуємо справедливого суспільства, якщо не відкриємо для себе радості служіння іншим, боротьби за права кожної людини, за правду і мир. Історик і богослов Дональд Ніколь, який був керівником екуменічного центру «Тантур» у Вифлеємі в 1982 році, багато писав про різні релігії і про те, як кожна передає певну правду про Бога. У своїй книжці «Блаженство Правди» він показує, як за Гітлера протестантська і католицька Церкви в Німеччині замкнулися на собі. Вони не висловили протесту проти переслідування євреїв, заради благоденства власної установи зрадили правді. Для них було важливіше зберегти власні структури, аніж ризикнути життям заради правди.

Щоб мир запанував на землі та згасли вогні конфліктів, необхідно, щоб народи та групи людей зрозуміли, що всі ми пов’язані спільною долею. Пов’язані в одній родині людства, ми всі відповідаємо одне за одного…

Попередній запис

Приналежність, що замикає

Наступний запис

Належати разом до плюралістичного суспільства