Дорогі в Христі браття й сестри!
Ці наші усі проповіді присвячені Святим Тайнам, які установив сам Христос і залишив їх Апостолам і Своїй Церкві після Свого Вознесіння.
Усі Святі Тайни важні й великі. Усі вони нам потрібні до спасіння, навіть конечні на нашій життєвій дорозі, яка має нас запровадити до Бога, до нашого Отця, що на небі. Для цього бо Він і нас покликав до життя, і цими Святими Тайнами хоче нам допомогти, щоб ми стали учасниками небесного щастя в Його – Божому Царстві.
Усі вони теж – плід Відкуплення, що його для нас доконав і вислужив наш Спаситель і Христос – сам Син Божий, Якого в тій цілі небесний Отець післав на землю. Без Нього, без усіх Його заслуг, зокрема без Його страстей, які Він задля нас прийняв на Себе, і без смерти, яку за нас перетерпів на хресті, – не було б ні цих Святих Тайн, ні тих всіх ласк, які нам Христос вислужив і заховав у цих сімох Святих Тайнах – для всіх, що схочуть з них користати й будуть до них приступати.
Усі вони, отже, важні, всі великі, хоч тільки одна з них – Свята Тайна Хрещення – конечна для всіх до спасіння. Але найбільша між ними і найважніша, хоч не абсолютно конечна, це не тільки свята, а Пресвята Тайна Євхаристії, як ми звичайно її називаємо.
Вона найбільша і найважливіша, бо в ній скрите джерело усіх інших Святих Тайн – сам Христос, сам Син Божий, Який всі ці Тайни вислужив. Він усі ці Тайни установив саме для того, щоб бути з нами і нам помагати, щоб ми могли тут, на землі, заслужити собі життя вічне в Божому Царстві, у Царстві небесного Отця. Тому Пресвятій Тайні Євхаристії призначено так багато наук, значно більше, ніж усім іншим – щоб ми її розуміли, знали її вагу для нас і вміли з неї користати. Але між ними – найважніша наука, предметом якої є присутність Ісуса Христа під освяченими видами хліба і вина; отже, присутність Його і в кожній церкві, і в кожному кивоті, перед яким вічно горить світло, і в кожній частичці, яку приймаємо у Святому Причасті.
Чи справді ми приймаємо Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа кожного разу, коли тільки приступаємо до Св. Причастя? Чи справді сам Христос – Бог скритий під освяченими видами хліба і вина?
Не всі люди про це знають, не всі, навіть християни, у це вірять, головно всі єретики та всі сектанти. Вони читають і знають Святе Письмо, знають про те, як Христос часто повторяв, що хто не буде їсти Його Тіла й не буде пити Його Крови, не матиме життя вічного, – отже, не буде спасенний. Вони знають, що перед Своїми страстями і смертю Христос відбув з Апостолами останню Таємну Вечерю, як її називаємо, і там дав їм хліб, про який сказав: «Беріть і їжте, – це Моє Тіло»; а про вино сказав: «Це Моя Кров». Усі це знають, бо самі про це читали в Святому Письмі чи не раз вже чули в церкві, а однак не всі вірять, що там під цими видами хліба скривається Христове Тіло, а під видами вина – Його Кров.
Щоправда, вони цих слів не можуть із Святого Письма усунути і не заперечують, що це слова Христові. Але для дуже багатьох з них це тільки посвячений хліб і вино, що є для них лише знаком чи символом, які вказують на Христа, Його нам пригадують, а не правдивим Його Тілом і Його правдивою Кров’ю. Тому, як читаємо у Святому Письмі, так багато залишило Христа, коли Він почав їм говорити про Своє Тіло і Свою Кров, без яких ніхто не може осягнути спасіння і вічного життя. Залишили Його, хоч бачили Його великі діла й чуда і знали, що вони не до снаги людині, а тільки один Бог може їх доконати. Бачили самі, що Бог мусів бути з Ісусом, бо як людина Він сам не міг би таких діл робити, а таки не повірили. Тому і сьогодні є чимало людей, які також не вірять, що Христос перебуває в наших церквах, що Він присутній у наших кивотах, і коли приймаємо Св. Причастя, приймаємо не тільки освячений хліб і вино, але самого Христа.
Так навчав нас Христос, так учить св. Церква, яку Він оснував і якій обіцяв, що буде з нею по всі часи та що ворота пекельні її не подолають. Так учать нас усі св. Отці й Учителі Церкви.
Так, найперше, вчив сам Христос. Багато разів Він пригадував такі слова: «Поправді, поправді кажу вам: Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя… Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той в Мені перебуває, а Я – в ньому… Хто тіло Моє споживає та кров Мою п’є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня» (Ів. 6:53-59).
Тяжко було юдеям зрозуміти, як можна їсти людське тіло і пити людську кров. Тому не повірили Йому і, як читаємо у Святому Письмі, багато Його залишило і навіть «відпали багато-хто з учнів Його, і не ходили вже з Ним. І сказав Ісус Дванадцятьом: Чи не хочете й ви відійти? Відповів Йому Симон Петро: До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного. Ми ж увірували та пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого!» (Ів. 6:66-69).
Отже, тяжко було і св. Петрові та іншим Апостолам зрозуміти, як можна буде їм їсти Його Тіло і пити Його кров. І вони цього не могли збагнути, але повірили в Нього. Повірили в те, що Ісус прийшов від Бога та що в Нього слова життя вічного, бо Він Син Бога Живого, як щиро сказав св. апостол Петро. Отже, вони повірили в Його слова, бо повірили, що Він Бог, і як Бог зробить можливим те, чого вони тоді ще не могли зрозуміти, і не знали ще, як Він це зробить.
І Христос – Бог – справді зробив це і можливим, і легким, бо своє Тіло дав нам під видами хліба, а Кров – під видами вина, як це Він зробив на Таємній Вечері, перед Своїми страстями.
Але у Св. Причасті ми споживаємо не тільки Тіло і Кров Христа, але приймаємо самого Христа – цілого Христа і Бога. Бо це теж Його слова: «Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною» (Ів. 6:57). Отже, Христос говорить вже не тільки про хліб і вино, але виразно каже, що «хто Мене споживає», той буде жити.
Людським розумом нам і сьогодні тяжко повірити, що під видом маленького кусника хліба і маленької краплини вина може перебувати сам Христос, сам Великий і Всемогутній Бог.
Але це слова Христа, а Він – Бог, Який усе може, також те, чого нам людським розумом не до снаги зрозуміти. Отже, може бути скритий навіть під малими видами хліба й вина. У Його слова можемо, отже, вірити, і мусимо в них вірити, якщо хочемо бути Його учнями.
Так вчили й святі Апостоли. Тому коли св. апостол Павло писав у Листі до коринтян про установлення Пресвятої Євхаристії на Таємній Вечері, так закінчив цей уступ: «Тому то, хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої! Нехай же людина випробовує себе, і так нехай хліб їсть і з чаші хай п’є. Бо хто їсть і п’є негідно, не розважаючи про тіло, той суд собі їсть і п’є!» (1Кор. 11:27-29). Отже, інакше кажучи, суд собі їсть і п’є той, хто у Святому Причасті думав би, що це тільки хліб і вино, хоч і освячені, а не бачив у них самого Господа Христа. Ось які ще слова знаходимо в того ж святого апостола Павла: «Чаша благословення, яку благословляємо, чи не спільнота то крови Христової? Хліб, який ломимо, чи не спільнота він тіла Христового?» (1Кор. 10:16). Цими словами св. Павло якнайвиразніше вказує нам на цю правду, що Ісус є справді присутній у цій Святій Тайні, і кожний, хто приймає до свого серця самого Бога, бо причащається, стає учасником Тіла і Крови Богочоловіка, Ісуса Христа.
Так завжди вчили також всі св. Отці й Учителі Церкви. «Як тіло з’єднане з Христом, – каже св. Іван Золотоустий, – так і ми через цей хліб єднаємось з Ним» і «стаємося Тілом Христовим». «Через це Тіло, – каже він далі, – я вже не земля і попіл, і вже не полонений, а свобідний, бо через нього надіюсь осягнути небо і там приготовані добра: безсмертне життя, долю Ангелів і поєднання з Христом».
Бо, як пише св. Кирило Єрусалимський, «хліб у Євхаристії вже більше не є звичайним хлібом, а Тілом Христовим (336), ми ж таким чином стаємо Христоносцями і, за словами св. Петра, «учасниками Божої Істоти» (2Пет. 1:4).
Подібно каже теж і св. мученик Юстин (II ст. по Христі): «Ми приймаємо св. Дари не як звичайний хліб і звичайний напій, а як Христа, нашого Спасителя, що воплотився через Боже слово і носив тіло і кров задля нашого спасіння» (340).
Бо «хліб Причастя, – каже св. Іван Дамаскин, – це не простий хліб, а з’єднаний з Божеством, і є не тільки символом Тіла і Крови Христової, а саме божественне Тіло Господа, як і сам Господь сказав: це є не символ тіла, а Тіло Моє і не символ крови, а Кров Моя».
Відновім, отже, і ми всі цю нашу віру в присутність Христа в Пресвятій Євхаристії; скріпім її, якщо в нас коли-небудь були якісь сумніви; зробімо її живою. За кожним разом, коли тільки зайдемо до церкви, особливо коли будемо приступати до Св. Причастя, – щоб ми не тільки знали про неї, але цю присутність відчували у своїх серцях.
Це найбільший скарб, який Христос міг нам залишити, коли вознісся на небо, бо в Пресвятій Євхаристії Він сам залишається з нами – як джерело всіх ласк.
Користаймо часто з цього великого скарбу – з присутности Христа в наших церквах, і часто, коли тільки можемо, приймаймо Його в гості до наших сердець, щоб Він став для нас нашим світлом, нашою дорогою і справжнім нашим життям і тут, і в вічності. Амінь.
о. Ісидор Патрило, ЧСВВ