Щоденно по всьому світі сотні тисяч разів повторюється Безкровна Жертва Пресвятої Євхаристії – Служба Божа. Тим св. Церква приносить Богові жертву прослави, подає Євхаристію як поживу для вірних і зберігає її в кивотах, щоб Ісус Христос, присутній у Святій Тайні Євхаристії, був центром і підтримкою життя християн. Цю величну Тайну Ісус Христос встановив у цьому Новому Заповіті.
Сьогодні хочемо розглянути прообрази Євхаристії в Старому Заповіті, а це нам дасть змогу краще зрозуміти таїнство самої Євхаристії і Таїнство Нового Заповіту. – В Книзі Второзаконня (8:2-3) знаходимо опис факту, що стався тисячі років тому, який має духовне значення до сьогодні: там говориться про манну, яка падала з неба, і про живу воду, що витікала зі скелі, щоб наситити голодних і напоїти спраглих ізраїльтян, які блукали по пустині (Втор. 8:15-16). Це була тема науки пророка Мойсея, який часто повертався до цієї події, щоб пригадувати ізраїльському народові про ту таїнственну поживу й напій, щоб втримати своїх людей у вірі й признанні Божої опіки над ним. – Так само сьогодні свята Церква завжди старається пригадати нам – новому народові Божому – про ще більший дар Божий – манну, яка не є лише прообразом, але що Євхаристія є правдивим Тілом і Кров’ю Ісуса Христа, Який щоденно подається як таїнственна пожива й напій. – Пожива не матеріяльна, а духовна: правдиве Тіло і правдива Кров Ісуса Христа, що подається нам як напуття на нашій земній дорозі до вічности. Це той «хліб щоденний», про який вірні повинні просити і їсти його кожного дня; будучи більше спраглі його, ніж хліба матеріяльного. І в тому сенсі треба розуміти слова Євангелії від св. Івана, де подані такі слова Ісуса: «Я хліб живий, що з неба зійшов: коли хто споживатиме хліб цей, той повік буде жити. А хліб, що дам Я, то є тіло Моє, яке Я за життя світові дам» (Ів. 6:51). – Отже, Пресвята Євхаристія є хлібом, що дає життя вічне, бо є Тілом того, хто є життям (Ів. 14:6). Тому Євангеліє каже, що євреї, хоч їли манну в пустині, померли; але хто буде їсти з цього хліба – євхаристійного – житиме повіки (пор.: Ів. 6:58).
Пресвята Євхаристія, крім того, що є нашою таїнственною поживою, є також і безкровною жертвою, через яку здійснюється – якою твориться ця таїнственна пожива. Євхаристійна жертва має свій прообраз у Старому Заповіті – у Книзі Виходу (24:3-8): там описується, як був укладений завіт ізраїльського народу з Богом; як-то пророк Мойсей з’єднав ізраїльський народ, збудував престіл і наказав принести на ньому цілопальні жертви телят. Потім «взяв Мойсей половину крови, і вилив до мідниць, а другу половину тієї крови вилив на жертівника», а другою половиною «покропив на народ, та й сказав: Оце кров заповіту, що Господь уклав із вами про всі оці речі!» (Вих. 24:5-8). – «Ці речі» були Божі, вже попередньо подані народові, які вміщали Десять Заповідей Божих, що їх мав Ізраїль зберегти, і обітниці Божі, які Господь зробив, запевняючи народ, що буде їх виконувати для тих, що збережуть Його Заповіді. Такий завіт Бога з Ізраїлем був підтверджений кров’ю тварин, що їх пожертвувано на жертовнику Мойсея, кров’ю, якою покроплено престіл і народ, що означало духовну єдність Ізраїльського народу з Богом.
Ця старозавітня жертва союзу Ізраїля з Богом прообразувала нову жертву Ісуса Христа, тільки що Христова жертва не була освячена кров’ю козлів і телят, а Його власною кров’ю (пор.: Євр. 9:11-15). Тоді, коли жертви Старого Заповіту були різні й мали лише суто зовнішню і символічну вартість, то Євхаристійна Жертва Нового Заповіту є все тільки одна, жертована «один раз» назавжди (Євр. 9:12), бо вартість цієї жертви внутрішня, дійсна і безмежна. У ній немає ні звірят, що їх заколюють, ані людей, що їх жертвують. Тут жертва і жрець ототожнені, бо то сам Син Божий, що став чоловіком, «Себе непорочного Богу приніс», і Його Кров має силу очистити нашу совість із діл смерти, щоб служити Богові, що приходить (Євр. 9:14). – Тут не говориться більше про очищення зовнішнє, а про внутрішнє, що перетворює людину зсередини, змиваючи гріхи, щоб, будучи «живою» через ласку і любов Божу, людина могла служити «живому Богові». Відродження християнина стається через воду хрещення, яка дістає свою силу з крови жертви Христової, бо без пролиття крови не дається прощення гріхів (Євр. 9:22).
До прообразу жертви треба додати й прообраз священика – жерця. Цей прообраз ми знаходимо в Старому Заповіті – у Книзі Буття (14:18-20), де Мелхиседек є найстаршим прообразом Христа – Священика; Мелхиседек – цар Салему і священик Всевишнього Бога, який в подяку Господу Богу за перемогу, яку здобув Аврам над Кедор-Лаомером і царями (Бут. 14:17), приніс у жертву «хліб і вино» – прообраз нашої Євхаристії. Про таємничу особу Мелхиседека Святе Письмо не подає нам більшого опису ні про початок його життя, ні про його смерть. Аж святий Павло написав, що «без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя, уподобився Божому Сину, пробуває священиком завжди» (Євр. 7:3).
У Листі до коринтян (1Кор. 11:23-26) св. Павло описує Христа священика, що установлює Євхаристію – жертву Нового Заповіту. Він робить це свідчення за переданням, так як він його одержав в об’явленні від Бога: «Бо прийняв я від Господа, що й вам передав, що Господь Ісус ночі тієї, як виданий був, узяв хліб, подяку віддав, і переломив, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє… Так само і чашу взяв Він по Вечері й сказав: Ця чаша Новий Заповіт у Моїй крові» (1Кор. 11:23-25). Так, як Мелхиседек, Ісус жертвує «хліб і вино», але за Його благословенням стається велике чудо: «Це тіло Моє, що за вас ломається… Ця чаша – Новий Заповіт у Моїй крові». – Отже, вже не є більше хліб, а правдиве Тіло Христове, – вже не є більше вино, а правдива Кров Христова. І на Таємній Вечері Ісус Христос Євхаристійною Жертвою вже винагородив ту криваву жертву, яку Він мав ще принести на Голгофі, де Його члени тіла мали бути поранені й пробиті, і випереджуючи ту Свою годину – жертви на Голгофі, Він залишив цю безкровну жертву на живий спомин хресної жертви, бо й доручив це Своїм Апостолам: «Це робіть на спомин про Мене!» (1Кор. 11:24).
Коли св. євангелист Марко описує встановлення Пресвятої Євхаристії, звертає увагу на те, що належить до прообразу щодо крови, яка була жертвувана, коли Бог заключав союз з Ізраїлем, подаючи про кров, яка остаточно замінилася кров’ю Ісуса Христа. «Взяв Він чашу, і, вчинивши подяку, подав їм, і пили з неї всі. І промовив до них: Це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається». Отже, тим актом всі давніші жертви скінчилися, а була введена нова жертва, принесена один раз на Голгофі, але таїнственно відновлювана кожного дня, під час Божественної Літургії – Служби Божої, щоб так вірні Христові могли одержати заслуги цієї жертви протягом усіх віків, щоб усі могли приступати й пити з цієї чаші Кров Христову так, як її пили Його учні на Таємній Вечері. І так Святим Причастям Тіла і Крови Христової, Його Церкви живе й росте, а вірні безперестанно очищені від гріха, зрошені ласкою, підсилені до любови Бога й ближнього, і об’єднані в один народ у Христі.
Так, як у Старому Заповіті манна кріпила ізраїльтян, сьогодні манна Нового Заповіту – Євхаристія – кріпить християн і є центром та підтримкою християнського життя. Так, як у Старому Заповіті приносили в жертві тіло і кров козлів і телят, щоб віддати прославу Богу, у Новому Заповіті сам Христос установив таїнственну Євхаристію Тіла й Крови на спогад Своєї жертви на хресті. Так, як Мелхиседек, установив Євхаристію на хлібі й вині, перемінюючи їх у Своє тіло і кров, та передав Своїм Апостолам і їхнім наслідникам – священикам, щоб це робили на спогад Його жертви до кінця віків. – Ми не здатні своїм розумом збагнути таїнственність цієї великої Тайни любови, що Ісус Христос учинив для нас. Але бачимо, як Він ужив давні прообрази, щоб ми могли зрозуміти, а також вірити в Тайну Євхаристії, яку Він установив для Нового Заповіту, для тих людей, що повірять з Його страсної жертви і будуть жити в новому союзі з Богом, як Він це нас усіх навчив Своєю наукою та життям. Амінь!
о. Северіян Якимишин, ЧСВВ