Прорив «замкненої системи»

Ми живемо в час жорсткої духовної боротьби. Культура західного світу, культура, глибоко вкорінена в християнському баченні дійсності, зникає. Натомість з’являється те, що Папа Іван-Павло II назвав «культурою смерті». В основі цієї «культури смерті» лежить відмова від Бога. Це наполягання на способі життя без Нього. І це, як Папа Іван-Павло II постійно застерігав Захід, обов’язково призведе до смерті людини.

Багато корисних аналітичних праць уже написано на тему «культури смерті». Маючи свої цілі, я хочу підкреслити, що «культура смерті» є ніщо інше, як культурне воплочення «замкненої системи». І тому, що це спосіб життя, він буде зроджувати свої плоди. Він буде породжувати і породжує різновид духовного рабства та ідолопоклонства, про які говорить св. Павло.

Ми є свідками краху власне християнського способу життя. Кардинал Йосиф Рацінгер, спостерігаючи ознаки швидкого занепаду суто християнської культури на Заході, звертаючись до Церкви, говорив: «Ми не можемо спокійно дивитися на решту людства, яка знову впадає в поганство. Ми повинні знайти спосіб донесення Євангелії і до невіруючих. Церква повинна активізувати всю свою творчість, щоб не вгасилася жива сила Євангелія»[1]. Чим більше Бога будуть витісняти на задвірки життя, тим більше наша культура буде скочуватися в духовне рабство».

Що потрібно, щоб розірвати цю «замкнену систему»? Що може Церква запропонувати людині? Яке Боже рішення щодо нашої боротьби?

К. Льюїс спостерігав духовні виміри битви за культуру й інтуїтивно знав, що ще щось потрібно: «Ви і я потребуємо найсильнішого з усіх чудодійного засобу, щоб пробудити нас від злих чарів світськості, під якими перебуваємо ось уже 100 років».

Необхідне ще щось. Єдиний спосіб звільнитися від цих «злих чарів світськості» – динамічна сила Святого Духа. Це вогонь П’ятдесятниці. Це сила Воскреслого Ісуса Христа, влита в серце людини, яка здатна пробудити її з духовного ступору «культури смерті».

Коли ап. Іван, який був пастором семи Церков у Малій Азії, зустрівся з всеохопною силою поганської культури Риму, Бог показав вихід. Ці молоді церкви, уповаючи на себе, не могли протистояти панівній культурі, з якою довелося зустрітися. Їхня віра прямо протистояла вірі імперії. Імператор вимагав, щоб його шанували як Бога; він мав титул «Господь і Бог». Іван знав, що не можна віддавати шану імператорові. Відмова це робити була рівнозначною смерті.

Лінії битви окреслились. Чи здасться рання Церква через страх і прагнення самозбереження, чи залишиться вірною Ісусові й відмовиться жити за вимогами «замкненої системи», яка шукала, як знищити Церкву? Як Господь допоміг Івану? Рішення проблеми, яке Він показав Іванові, є тією ж відповіддю, яку Він пропонує нам нині: одкровення краси, сили і величі Воскреслого Христа. Коли Іван був «у Дусі Господнього дня», то почув голос, який промовляв до нього. Озирнувшись, ось що він побачив:

«І я оглянувся, щоб побачити голос, що говорив зо мною. І, оглянувшись, я побачив сім свічників золотих; а посеред семи свічників Подібного до Людського Сина, одягненого в довгу одежу і підперезаного по грудях золотим поясом. А Його голова та волосся білі, немов біла вовна, як сніг; а очі Його немов полум’я огняне. А ноги Його подібні до міді, розпалені, наче в печі; а голос Його немов шум великої води. І сім зір Він держав у правиці Своїй, а з уст Його меч обосічний виходив, а обличчя Його, немов сонце, що світить у силі своїй. І коли я побачив Його, то до ніг Йому впав, немов мертвий. І поклав Він на мене правицю Свою та й промовив мені: Не лякайся! Я Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерти й від аду» (Об. 1:12-18).

Об’явлення Воскреслого Христа зламало силу «замкненої системи». Благодаттю Святого Духа Іван пізнав, що Христос подолав владу темряви: сама смерть була поглинута перемогою через Його смерть і Воскресіння; майбутнє – поза межами «замкненої системи».

Святий Дух зміцнив Івана, передавши динамічну віру й надію, вселивши в нього мужність і силу, якої потребував, щоб протистояти темряві й підбадьорити своїх братів. Господь прямо сказав йому: «Не бійся того, що маєш страждати! Ось диявол вкидатиме декого з вас до в’язниць, щоб вас випробувати. І будете мати біду десять день. Будь вірний до смерти, і Я тобі дам вінця життя!» (Об. 2:10).

Іван знав, що він не сам. У ньому діяла сила, яка перевищувала всі сили темряви. Те саме підбадьорення посилає Господь Своєму народові сьогодні.

Молодий угорець, який був у тенетах гріха, зв’язаний страхом і пригнічений провиною і соромом, миттєво був звільнений з багаторічного ярма через об’явлення сили і величі Ісуса.

Очевидно, що для повного зцілення потрібні роки, але важливим є перший крок, розрив ланцюгів, що зв’язують; передача живої віри і справжньої надії прийшла до нього через явлення Духа в силі.

У Христі він зустрів силу, досить велику, щоб розсіяти темряву, досить могутню, щоб зцілитися від сорому і пробачити свій гріх. Він уже більше не сирота, він досвідно знає істину слів ап. Павла: «Бо всі, хто водиться Духом Божим, вони сини Божі; бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче! Сам Цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми діти Божі» (Рим. 8:14-16).

Це благодать, яку Господь зі Своєї милості вилив на землю через Свого Духа в цьому столітті. Це єдиний антизасіб, який може подолати відчуження, страх та ізоляцію, характерні для цієї культури. Віра, закорінена в емпіричному пізнанні Ісуса Христа, вивільняє силу, необхідну для перемоги над світом: «Бо кожен, хто родився від Бога, перемагає світ. А оце перемога, що світ перемогла, віра наша» (1Ів. 5:4).

Чи є обставини безнадійніші і відчайдушніші, ніж відділення смертників у тюрмі «Лузіра»? Засуджені вбивці, насильники, злодії, брехуни, люди, вражені хворобами, які змушені чекати на свою смерть у найжахливіших умовах, які тільки можна собі уявити. Відомо, що тюрми – це осередок нелюдських, принизливих стосунків, які ведуть людей на ще глибші рівні темряви і відчаю. Однак у «Лузірі» світло, надія і радість течуть, як вода в пустелі.

Ці люди переобразилися. Вони вже більше не раби, але вільні. Христос придбав їх, Він подолав лють, гнів і похіть, які домінували в їхньому житті. Він дав кожному нове серце і можливість відчувати ніжність, любов і милосердя один до одного, народити плід Духа.

Пробудження охрещених

У житті цих чоловіків пробудилася благодать Хрещення теперішньою дією Святого Духа. Особистий досвід сили Воскреслого Христа, одкровення Божого Духа духу віруючого забезпечили емпіричну основу реальності їхнього Хрещення. Хрещення вже було не просто подією, захованою десь у минулому, яка не має видимого впливу на теперішнє.

Через діяння Святого Духа в наш час реальність, яка довершилася в Хрещенні, вийшла на передній план. Ці люди тепер знають, що «давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха, бо хто вмер, той звільнивсь від гріха» (Рим. 6:6,7).

Дух приносить свободу від гріха. Ми всі покликані до свободи. Надто багато чоловіків і жінок, які ввійшли у води Хрещення, не ввійшли, однак, у живий досвід справжньої свободи. Їх контролюють звичні зразки гріха, опановує та сама лють, гнів, жадібність, похіть, страх і амбіції, які колись контролювали чоловіків із «Лузіри». Вони відчайдушно хочуть справжньої переміни, але не мають найменшого поняття про те, що їм у таїнстві Хрещення вже дана влада розірвати зв’язок із гріхом, який так сильно причепився до них, і жити в справжній свободі синів і дочок Божих.

Християнська свобода реальна, це не вигадки. Ось чому ап. Павло може з упевненістю говорити римлянам і кожній охрещеній людині: «Тож нехай не панує гріх у смертельному вашому тілі, щоб вам слухатись його пожадливостей, і не віддавайте членів своїх гріхові за знаряддя неправедности, але віддавайте себе Богові, як ожилих із мертвих, а члени ваші Богові за знаряддя праведности. Бо хай гріх не панує над вами, ви бо не під Законом, а під благодаттю» (Рим. 6:12-14).


[1] Joseph Ratzinger, «Above All, We Should Be Missionaries» (Vatican City: Zenit News Service, September 30, 2001).

Попередній запис

Життя у свободі

Наступний запис

Історія Боба