Проща до Святої землі

Моя проща до Святої землі була приголомшлива. То було майже неймовірно – відвідати місця, де жив Ісус. Коли я вперше угледів Галілейське море, його мерехтливі синьо-зелені води, оточені рожевуватими піщаними пагорбами під сліпучим сонцем, то було наче мрія. За кілька днів до того, під час нашого перебування в Єрусалимі, ми з приятелем Джорджем натрапили на купальні Віфесди, які Євангеліє від Івана називає місцем, де Ісус оздоровив розслабленого[1]. Іван описує їх як водойму «що мала п’ять ґанків». Століттями деякі вчені сумнівалися, що та водойма колись існувала. Але археологічні розкопи в XIX столітті виявили майже цілий комплекс – зокрема й ті «п’ять ґанків», достоту, як описав Іван. То було невимовно зворушливо – бачити не лише місце, де Ісус вчинив чудо, але й підтвердження правдивости Євангелій. Там було п’ять ґанків: один, два, три, чотири, п’ять. Он вони. І Він був тут.

Упродовж двох тижнів ми з Джорджем побували майже всюди, куди навідувався Ісус: і це, звісно, не тільки Єрусалим, Віфлеєм і Назарет, але й місця, які традиційно пов’язують з Його служінням навколо Галілейського моря: Гора Блаженств, де Він читав Нагірну проповідь; кам’янистий берег, де Він покликав перших учнів; затоку, з якої розповідав притчі, сидячи в човні Своїх учнів. Коли я бачив те, що бачив Ісус, і стояв, де стояв Він (чи принаймні поблизу), глибшала моя віра і захоплення Євангеліями.

Крім того, проща навчила мене речей, які я не знав з книжок. Передовсім, наскільки близько були ті місця, де сталося чимало чудес, від Галілейського моря. Лише за кілька годин можна обійти узбережжя і відвідати місця, де відбулося те, що Євангелії називають «dynameis», «могутніми ділами». По-друге, наскільки далеко були деякі з міст. Одне діло – прочитати, що Ісус та Його учні ішли від Єрусалиму до Єрихону; і зовсім інша – проїхати цю відстань машиною (приблизно година) і уявити собі, наскільки обтяжливою мала бути ця піша подорож у Палестині І століття.

Невеликі подробиці виринають щохвилини. Одного спекотного дня, стоячи на тому місці, де, найпевніше, Ісус розповідав Свої притчі на краю Галілейського моря, я озирнувся і зауважив у довколишньому краєвиді скелястий ґрунт, родючий ґрунт і тернисту рослинність. Мені відразу згадалася Ісусова притча про сіяча, де селянин засіває зерно на саме таких різновидах ґрунту[2]. Уперше я усвідомив, що Ісус, проповідуючи, міг описувати не абстрактні ділянки землі (як-от «спробуйте уявити собі кам’янистий ґрунт»), а те, на чому стояли Його слухачі. Я уявляю собі, як Він показував рукою, кажучи: «Погляньте на оту землю»).

Той досвід нагадав мені слова приятеля, які той сказав мені, перед тим як я вирушив у дорогу. Подорож по Святій землі – це як відвідати родинне гніздо доброго друга. Хоч як добре ти знаєш його, опісля розумітимеш друга далеко краще. Загалом, моя проща наповнила Євангелія новими барвами, поглибила моє розуміння окремих розповідей і дала мені величезну кількість нової інформації про життя і часи Ісуса з Назарету. Саме тому Святу землю часто називають П’ятим Євангелієм.

Споглядаючи життя Ісуса, належить задіяти усе: студії, молитву, досвід, прощу і – віру. Належить задіяти усе це, щоб відповісти на питання, яке вперше постало перед учнями по дорозі до Кесарії Пилипової: «Хто такий Ісус?».


[1] Ів. 5:1-9

[2] Мт. 13:1-9; Мр. 4:1-9; Лк. 8:4-8

Попередній запис

Пізнання Ісуса

Наступний запис

Про цю книгу