Прояснити сум’яття

Щоразу, відчувши неспокій, викликаний стосунками з іншою людиною, треба запитати себе: «Що відбувається? Про що йдеться?»

У Святому Письмі, у Книзі Сираха, написано: «Розмовляти з дурнем – розмовляти з сонним: кінець-кінцем він скаже: “А про що бо йдеться?”» (Сир. 22:10).

Це важливе запитання! Ставити його, однак, маємо не як дурні, а як люди, що хочуть заглибитися в себе й розв’язати свої внутрішні загадки.

Нерідко дуже важко зробити це самостійно. Порятунком може стати розмова з іншою людиною, такою, яка допоможе хоча б трохи прояснити ситуацію. Це дуже точно сказано: «Прояснити ситуацію», – бо вихід із сум’яття полягає в тому, аби прояснити все те, що переплуталося, перемішалося одне з одним і викликає зрозуміле почуття неспокою та страху. Не знаємо, як скінчиться те, що переживаємо цієї миті. Людина дезорієнтована – як на війні, де вже не відомо, хто з ким б’ється. Що з цього всього буде? Немає провідника, суцільний хаос, свистять кулі, не відомо, що робити. Панує сум’яття, усе клубочиться, перемішується одне з одним.

А ось маленька вказівка, яка допоможе розв’язати проблему. Якщо сум’яття передусім стосується страху, що пробуджується в нас, то варто почати про цей страх говорити й зізнатися собі в тому, що боїмося. Однак часто ми чинимо навпаки – придушуємо його в собі. Не даємо йому чесно й відкрито заявити про себе. Натомість дозволяємо йому зростати й господарювати в нашій оселі. Ми воліли б про нього не думати, однак він панує над нами. Та все-таки ліпше допустити до себе страх і, відкрито боячись, запитати себе: «Чого я боюся?» Добре також, переживаючи його, сказати комусь: «Я дуже боюся». Однак ми соромимося зізнатися в тому, що відчуваємо страх. Я, наприклад, дуже довго не міг сказати собі, що боюся деяких жінок. Твердив: «Нервує мене та баба, бо вона така або сяка». Але то була неправда. Я просто боявся. Не міг вийти з подиву, як довго можна ошукувати самого себе, перекручуючи факти й називаючи страх неприязню. Ми дуже часто так говоримо: «Мене дратує цей хлопець» або «Не люблю її, нервує мене». Не кажемо правди, бо неприязнь і агресія – це вторинні емоційні реакції, реакції на страх, що глибоко закорінений у нас. Тому варто просто зізнатися в цьому. Зробити цей крок може допомогти молитва псалмами! Псалмісти – це люди, які висловлюють свої почуття дуже чесно й відкрито. Псалми містять неймовірну експресію почуттів.

У нашу епоху існування підсвідомости – очевидний факт. Знаємо, що чимало наших почуттів дрімають саме там. Особливо тих, які завдають нам болю та лякають нас. Знаємо також, що добре видобувати їх звідти, але тільки не силоміць і, боронь Боже, не копирсаючись у собі. Трапляється, що їх витягує з нас саме життя, а ще частіше – Слово Боже, загоюючи приховані рани. Тому добре під час зустрічі зі Словом Божим прислухатися до своїх почуттів, стежити за тим, як вони реагують. А реакції їхні дуже повчальні. Пам’ятаю, якою була моя реакція на історію Авраама. Бог сказав Авраамові, що виконає всі Свої обітниці (див. Бут. 15:7). Довідався я про це, коли був з друзями в прегарному місці за містом і мав чудовий настрій. Отож, прочитавши цей уривок Святого Письма, подумав: «Дуже добре, якщо Бог дає такі обітниці, то все буде гаразд». То була моя перша реакція. Однак раптом відчув, що зі мною діється щось дивне, що мене охоплює якесь роздратування, повна безнадія. «Що відбувається?!» Ні з того ні з сього в мене з’явилося бажання піти кудись і напитися, щоб притлумити хробака в серці. Щось тут не те. Що сталося? Це запитання немовби зависло в повітрі. А потім я прочитав, що Авраам поцікавився в Бога, за чим зможе впізнати, що всі ці обітниці правдиві (див. Бут. 15:8). Ото сміливець! Не лише не виявив захоплення Божими обітницями, а ще й дозволив собі висловити певні сумніви з цього приводу. Отже, він сумнівається, відчуває непевність і говорить про це. Витягає це на поверхню. Натомість я відразу побожно заглушив у собі весь свій внутрішній скептицизм, свою невіру та свій страх, що Господь Бог нічого не дасть, що просто так обіцяє собі, а потім обведе мене кругом пальця, бо жорстокий. Саме такі сумніви відчув я! Такі речі були в мені! Однак я заглушив їх побожним захопленням, і тоді бунт вибухнув усередині, проявившись у бажанні залити тугу горілкою.

Погляньмо, як реагує Гедеон, коли до нього приходить янгол і каже: «Господь з тобою, хоробрий мужу!» (Суд. 6:12). Гедеон відповідає на це: «О, Пане мій, якщо Господь з нами, то нащо прийшло на нас усе це? І де всі Його чуда, про які оповідали нам наші батьки, говорячи: Ось з Єгипту вивів нас Господь? А тепер Господь покинув нас, і віддав нас у руку Мідіяна» (Суд. 6:13). Він сумнівається й каже: «Не жартуй. Господь зі мною?! Поглянь, що тут діється! Нас переслідують, мусимо ховати їжу від филистимлян, бо крадуть її в нас. Тож не треба насміхатися з мене!» А потім висловлює прохання, пов’язане з руном і жертвою. «Почекай тут на мене, – каже Гедеон янголові. – Мушу принести жертву, бо хочу тебе перевірити» (див. Суд. 6:17-22, 36-40). Біблійні герої були людьми, які не приховували своїх сумнівів і страхів. Навпаки, говорили про них відкрито.

Особливо повчальною є історія Мойсея. Коли він просто боїться йти до фараона, каже про це Богові. Повсякчас чує відповідь: «Не бійся, не лякайся». Бог дуже часто промовляє до нас цими словами: «Не бійся, Я буду з тобою». Але якщо каже: «Не бійся», – то це означає, що людина боїться. Можливо, Господь Бог навіть заохочує людину видобути із себе страх. Так, наприклад, було в раю, коли запитав: «Де ти?» Спонукає в такий спосіб Адама зізнатися, полегшує йому цей крок. «Злякався, бо нагий я, і сховався». Ставлячи Своє запитання, Бог проявляє неймовірну делікатність! Адже Адам після гріхопадіння почувається повністю спустошеним і зруйнованим – перебуває в такому стані, що нам навіть важко уявити собі цю ситуацію. Бог каже: «Де ти?» (Бут. 3:9). Хоче допомогти Адамові назвати причини того сум’яття й страху, що запанували в його серці після того, як у нього з очей спала полуда й він відчув увесь жах і безглуздя свого становища.

Дуже заохочую, читаючи псалми, передусім намагатися відчути силу вияву почуттів, а особливо – почуття страху. Моліться страхом, бо це почуття завжди остерігає нас. Це чудесний Божий дар, який застерігає нас від якоїсь небезпеки, котра може стосуватися минулого чи якогось непрошеного гостя, що вже оселився в нашій пам’яті та постійно нагадує нам про себе за допомогою почуття страху. Це почуття є голосом, що повідомляє нас про загрозу, небезпеку. Один єзуїт писав, що існує «янгол страху», до якого треба ставитися з повагою, бо якщо ми зневажимо чи поб’ємо його, він перетвориться на демона. Не можна проганяти й бити янгола страху. Надзвичайно важливо переживати свої почуття під час молитви. Це потрібно для того, аби врешті змогти сказати Богові: «Боюся, але знаю, що Ти зі мною».

Попередній запис

Маніпуляція

Наступний запис

Той, що любить сум'яття