Про війну

Про те, чому наші відносини з Росією такі драматичні

Тому що ми різні. Ми, українці, усе ж таки наділені європейським духом. Ще за княжих часів ми підтримували контакти з Європою. Ми європейська нація – не лише Галичина, що була частиною Австрії, а й Східна Україна. Усі українці мають європейські риси поведінки і здібність використовувати свої таланти. Може, я ідеалізую, може, помиляюсь.

Однак подивіться, як Росія повелася з нами після Майдану. Вона на нас напала. Ми б таке зробили? Ні. Вона ж зробила й оком не змигнула. Російська пропаганда, державна поведінка – ми б так не змогли. Це не є поведінка нормальної, культурної – у європейському сенсі – держави. Росія так поводилася століттями. Росіяни традиційно впевнені в тому, що все залежить від батюшки-царя… Гадаю, якби в Росії Церква стала більш самостійна, усе там могло би скластися дещо інакше. До неї б потягнулася інтелігенція. Бо, на жаль, там інтелігенція переважно далека від Церкви. РПЦ спирається не на високоосвічених людей, а на простолюддя – побожних добрих людей, які задовольняються тим, що їм дають. Вона не має підтримки інтелігенції, бо Церква виглядає державним органом, а не духовним співробітником.

Про війну

Сьогодні війна в Україні справедлива, тому що вона оборонна, і ми, як християни, маємо право оборонятися. Звичайно, ми можемо і не оборонятися, я можу сказати: ти мене вдарив по лівій щоці, а я тобі підставляю праву. Але це завжди вибір, і ми можемо вибирати оборону, особливо коли маємо зобов’язання перед тими, з ким живемо і кого любимо.

Ми як християни повинні прощати всім. Але також ми повинні захищатися. Пробачити – не означає віддати себе на наругу. Ми не повинні виховувати в собі духу ненависти, а повинні свідомо захищати свої права.

* * *

Що ми знаємо про нашу війну? Чи усвідомлюємо, коли вона почалася і чому? Але ж вона почалася значно раніше. Раніше за анексію Криму, раніше від Революції гідности. Просто тільки тепер ми маємо можливість уповні її усвідомити. Або, радше, ми вже не можемо вдавати, що нічого не відбувається. Більшість із нас ще опирається цій думці – як наша влада не наважується відкрито оголосити воєнного стану, так і ми знаходимося в темних водах, що розлилися навколо, острівці комфорту, на яких продовжуємо імітувати звичайне мирне життя. Але чи можна залишатися поза війною, коли вона навколо тебе?

Про агресію

Ненависть треба заступати любов’ю. Це наше велике завдання і його можна здійснити.

Ви знаєте, приїжджають люди з Донбасу в центральні та західні області й кажуть: «О, люди нас не з’їдають, вони нас не ріжуть, і це нормальні люди, такі, як ми». Ми повинні шукати того, що нас буде об’єднувати.

Сьогодні ми розуміємо, що Росія робить дуже ефективні заходи, щоб нас розколоти, посварити, щоб ми не довіряли одне одному. Щоб ті, хто у Львові, говорили: «Що нам Донбас?», і навпаки, щоб на Донбасі говорили: «Навіщо нам Львів?». Цей процес делікатний, йому потрібен час. Але мені здається, що ми крок за кроком, повільно починаємо розуміти, що ми збережемо себе тільки спільними зусиллями.

* * *

Поняття агресії – це реакція на щось. Ми не агресори, ми обороняємося. І це наша сила сьогодні.

Попередній запис

Про суспільство і протест

Наступний запис

Про те, що варто робити