ПРО ГРІХ ЗАХЛАННОСТІ ТА СКУПОСТІ

У Нью-Йорку у великій нужді помер старенький чоловік. У його кімнаті навіть не було ліжка для спання, спав на кріслі. Жив самітно й уникав людей. А коли помер, поховали його на кошт міста на цвинтарі для бездомних. Проте після його смерті виявилося, що він залишив декілька банківських книжечок на суму півмільйона доларів.

Подібний випадок зафіксовано в місті Синсиннаті, де проживала 81-літня вдова, колишня учителька. Жила надзвичайно бідно. В її домі було повно сміття й бруду. В хаті не мала ні світла, ні теплої води, ані опалення. До своєї хати вона нікого не пускала. Ніколи нічого не дала на добру ціль. Всі були переконані в її бідноті і співчували їй. Померла з голоду та холоду. А в банку залишила один мільйон доларів.

Ось так виглядає життя багатих, але захланних і скупих людей. Маючи маєток, вони могли б жити, як інші, та й ближнім могли б помогти. А вони, через свою захланність і скупість, вмирають з голоду й холоду. Християнська релігія не осуджує багатства, але осуджує захланних і скупих багачів за їхнє надмірне прив’язання до грошей. Вони ані самі не користають зі своїх багатств, ані не допомагають ближнім. Надмірна любов до мамони – гріх супроти Бога, ближнього і себе самого.

Захланність – гріх супроти Бога

Захланність часто веде до втрати віри. Св. апостол Павло каже: «Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1Тим. 6:10). В захланних місце Бога займає золото-гріш. Вони з думкою про нього встають, працюють і лягають спати. Захланні замість віддавати честь Богові, б’ють поклони перед своїм золотим ідолом-тіпьцем. У книзі Проповідника читаємо: «Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком, це марнота також» (5:9). Що це справді так, найкраще бачимо на прикладі притчі про євангельського багача. Христос каже, що йому надзвичайно зародили його поля. Він не має досить місця, де б скласти нові плоди, бо старі стодоли замалі. Що ж він робить? «Оце я зроблю, порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися! Бог же до нього прорік: Нерозумний, ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготовив?… Так буває і з тим, хто збирає для себе, та не багатіє в Бога» (Лк. 12:16-21).

Цей євангельський багач – тип людини, яку сьогодні можна часто зустріти в багатій Америці. Такий багатій живе тільки для своїх земних дібр. Поза ними він не бачить ані Бога, ані ближнього, ані Церкви, ані свого народу. І тоді, коли йому здається, що він усе має для свого земного щастя, раптом приходить смерть. Він усе залишає й стає на Божому суді з порожніми руками. Чи таке життя гідне розумної людини і християнина?

Св. Василій Великий у своїй проповіді до багачів говорить: «Захланність – злий сусід на селі та в місті. Море знає свої межі, ніч не переступає давно їй призначених меж. А захланний не в’яжеться часом, не признає жодних меж, не дивиться на ніякий порядок у спадщині, а наче вогонь, усе загортає, все пожирає… І що буде опісля? Чи не лишиться тобі тільки три п’яді землі з того усього? Чи кількох каменів не вистачить, аби прикрити твоє нужденне тіло?»

Захланність – гріх супроти ближнього

Захланна, закохана у свої гроші людина не лише не зважає на Бога, але навіть на свого ближнього. Вона не має для нього ні співчуття, ані зрозуміння його потреб.

Св. Василій Великий, заохочуючи багачів любити ближнього, каже до них: «Якщо б ти любив свого ближнього, то вже давно подумав би про те, щоб своїм майном поділитися з ним. Але твої гроші до тебе тісніше пристали, ніж члени твого власного тіла. Тобі так важко з ними розлучитися, начеб тобі відтинали найважливіші члени».

Кожний захланний і скупий не хоче подумати над тим, що на Страшному Суді Господь Бог буде нагороджувати або карати за діла любові стосовно ближнього. І ті діла вирішуватимуть нашу вічність. Там усі почують Христові слова: «Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:40). Св. Іван євангелист навчає: «А хто має достаток на світі, і бачить брата свого в недостачі, та серце своє зачиняє від нього, то як Божа любов пробуває в такому?» (1Ів. 3:17).

Недавно помер у Нью-Йорку відомий мільйонер Бернард Барух, довголітній дорадник кількох американських Президентів. Якось один репортер просив його розповісти дещо про свого батька. А він: «Коли я ще був молодий і заробив свій перший мільйон доларів, то я із захопленням прибіг до батька й кажу: «Тату, тату, я заробив мільйон доларів». А він поглянув на мене і здавалося, начеб це на нього зовсім не подіяло. Тоді я ще раз повторив свою радісну звістку, а він спокійно відповів: «Сину, ну що ж ти доброго думаєш зробити з тим мільйоном доларів?» Барух відповідає: «Я усе своє життя думав над тим, аби дати собі відповідь на таке запитання». Це було дуже влучне запитання. Над ним повинен призадуматися кожний багатий чоловік і дати собі відповідь.

Захланність супроти себе самого

Захланні часто скупі не тільки супроти своїх ближніх, але й супроти себе самих. Вони без серця для інших і без серця для себе самих. На грошах сидять, а деколи з голоду помирають.

Поблизу міста Детройта розташований дім для убогих, т зв. дім жебрачок. Там перебувало 18 старших жінок, і всі вони видали себе за убогих та жили на кошт держави або з подачі милосердних людей. Та одного дня в цьому домі стався пожар. Від сильного диму й вогню всі жінки відразу вибігли на двір, але все ж знову рвалися до палаючого будинку. Вони божеволіли. Що було причиною такої поведінки? Слідство показало, що всі вони походили з багатих родин і мали великі суми грошей. Під час пожару їм усім згоріло 50 мільйонів доларів готівкою. Мали за що вигідно жити, та надмірна захланність зробила їх жебраками й невільниками мамони. Чи це не злочин стосовно себе? Такі люди не знають, що таке радість і щастя життя.

До священика приходить багатий скупар та скаржиться, що почувається нещасним. Священик каже йому поглянути через вікно на двір і запитує: «Що там бачиш?» «Бачу людей», – відповідає він. «А тепер поглянь у дзеркало. Що там бачиш?» «Бачу себе самого», – відповідає багач. Тоді священик: «У вікні і в дзеркалі є скло, але різниця в тому, що скло в дзеркалі з протилежної сторони затушоване тоненьким шаром срібла, і воно спричинює той ефект, що бачимо себе самих. Навіть золотий долар може заслонити сонце, коли його прикласти до ока». Може ми не маємо великих багатств, та справа не в ньому, але в прив’язанні до нього і погоні за ним. Тож поставмо перед собою деякі запитання: чи наше бажання і здобуття грошей є причиною занедбання християнських обов’язків, як-от: молитва, недільна св. Літургія, участь у св. Тайнах і т.п.? Як ми жертвуємось для Бога? Чи ми пожертвували на будову Божої святині, її окрасу або виховання священиків? Як зі справами милосердя щодо наших ближніх, установ чи потреб народу?

Варто над тим трохи глибше подумати! Прийде час, що треба буде все залишити. Ми нічого не принесли на цей світ і нічого зі собою не візьмемо. Багатство – не мета, а тільки засіб. Нам слід так жити, щоб при смерті сповнилися на нас Христові слова: «Блаженні вбогі духом, бо їхнєє Царство Небесне» (Мт. 5:3).

Попередній запис

ГРІХИ ПРОТИ ЧУЖОЇ ВЛАСНОСТІ

Наступний запис

ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ МИЛОСЕРДЯ