Про людей у Церкві

Про священиків

Часто ми уявляємо собі Церкву, як велику піраміду, на вершині якої перебуває Предстоятель, нижче – єпископи, далі – священики, диякони й біля основи – решта людей. Це невдале порівняння. Другий Ватиканський Собор каже, що Церква – це Божий люд. Серед тих людей Господь декотрих вибирає і кличе, щоб вони вели, освячували весь цей люд. Наголошую на тому: єпископи, священики, диякони не є «над народом», вони – частина цілости. Тому вислів «Єпископи, священики і Божий люд» – неправильний. Особливість єпископів, священиків, дияконів, богопосвячених осіб полягає в їхньому служінні. Якось приходить до мене одна мама і каже: «Владико, хочу щоб мій син був священиком». Я питаю, чим зумовлене її бажання. А вона у відповідь: «Хочу, щоб він був святий». Чоловік стає священиком не тільки для того, щоб бути святим. Кожна людина покликана до святости. Священиками стають для того, щоб служити, щоб вести людей до Бога.

Пригадуєте, у Святому Письмі мати синів Заведеєвих, апостолів Івана і Якова, прийшла до Ісуса і каже: «Скажи, щоб оці два сини мої сіли у Твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч від Тебе». Ісус запитав у жінки, чи можуть вони робити те, що Він робить. Почувши ствердну відповідь, сказав, що сидіти праворуч чи ліворуч буде той, кому Небесний Отець приготував. І продовжив, звертаючись до апостолів, що Він прийшов служити, а не щоб Йому служили. Отже, священик покликаний служити, допомагати, провадити людей до Бога, брати участь у служінні Ісуса Христа.

Про служіння мирян

Церква – це Божий люд, Божий народ… Від часу приходу Ісуса Христа до Божого народу може належати кожна людина – незалежно від походження. В особі Ісуса Христа поєдналися три види служіння: священиче, пророче і царське (нагадаю, що в історії вибраного народу ці три служіння провадили різні люди; були окремо пророки, священики і царі). Ісус Христос – як Глава, Провідник цього нового Божого люду – уділив йому Своє служіння. Отже, кожний із нас, хто в Христа хрестився, є пророком, священиком і царем. Так навчає Свята Церква.

Ісус Христос, передаючи людині пророче служіння, поставив перед нею завдання говорити від імені Бога про Бога. Звичайно, священики, катехити, науковці повинні це робити в особливий спосіб. Проте кожна охрещена людина також зобов’язана виконувати пророче служіння. Для цього не обов’язково стояти на проповідальниці. Ми виконуємо своє пророче служіння щоразу, коли розповідаємо своїм дітям про Бога і про Боже, про добро, красу; коли говоримо про Бога в офіційних чи приватних обставинах, і навіть коли кажемо правду.

Священик у старозавітному розумінні – це той, хто виконує обряд принесення жертви… Щодо мирян, то жертва виявляється в тому, щоби все, що ми робимо, жертвувати на Божу славу. Ми можемо жертвувати Богові все, окрім гріха, за умови, що будемо робити це свідомо. Наприклад, встаючи вранці, можна сказати: «Господи, я хочу сьогодні все робити у Твоє ім’я і віддати це Тобі». Він приймає все, що ми робимо добре, навіть якщо це наш обов’язок. Кожна добра свідома справа є жертвою Богові.

Щодо царського служіння: під час хрещення ми не отримуємо корони, ніхто нас не проголошує царем. Наше царювання є опосередкованим: ми виконуємо його, поширюючи Боже Царство. Це не окреслена частина землі, на якій стоять палати і яку охороняють воїни. Боже Царство – це ті люди, котрі у своєму серці визнають Бога своїм Царем. Зі збільшенням кількости людей, які визнають Його Царем, які дотримуються Його законів, поширюється Боже Царство… Щоразу, коли ми дотримуємося Божого закону й допомагаємо іншим це зробити, то виконуємо наше царське служіння.

Про служіння жінки в Церкві

Деякі жінки хотіли би бути священиками, єпископами, мати владу в Церкві. Католицька і Православна Церкви це відкидають. Однак це не означає, що жінка не має місця чи завдання в Церкві. Як читаємо у Святому Письмі, жінки по-різному допомагали Божественному Учителю в місійних подорожах, деяких із них вказано поіменно. Ми знаємо, що в той час, коли Ісуса розіп’яли, жінки були там. Вони не втекли – заявили своєю присутністю свою віру. А коли тіло Божого Сина зняли із хреста, вони допомагали, щоби підготувати Його до поховання. Тож жінки, не маючи якогось спеціяльного сану чи посади, дуже ефективно працювали. Пізніше, після воскресіння, Ісус Христос саме жінкам, зокрема Марії Магдалині, дав доручення: «Ідіть і скажіть», – вони стали рівноапостольними, понесли у світ Добру Новину.

Жінки можуть служити в різний спосіб, для цього їм не потрібний сан священика. Щоб здійснювати служіння, треба його відчути – не обов’язково виконувати певний припис: маєш так і так робити. Жінки, про яких я розказав, робили добро і співпрацювали в ділі спасіння. Вони повинні бути прикладом для нас у тому, що наше служіння має стати передусім реакцією на потребу, і в такий спосіб – тихий, скромний, малопомітний, але вагомий – ми можемо робити свій внесок у поширення Божого Царства і святої віри.

Попередній запис

Про пізнання Бога

Наступний запис

Про єдність і Церкву