Про молодь і покликання в житті

Про молодь

Не можна забувати, що всі ми колись були молодими, і про нас старші люди казали, що ми нічого не варті, бо не такі, як вони. На мою думку, якраз навпаки, молоді люди на загал є ідеалістами, бажають кращого. Тільки часто ми залишаємо їм такий світ, в якому нелегко жити.

Сьогодні поширені хабарництво, несправедливість, порнографія тощо. Чи це принесла молодь, чи, може, це їй передали старші і часто цілком свідомо? Це передає те покоління, яке пізніше нарікає, що молодь нічого не варта.

Треба намагатися зрозуміти молодих… Молода людина також повинна мудро поводитись і не робити того, що вражає почуття батьків чи інших осіб… Я не заохочую молодь до того, щоб вона робила все наперекір старшим. Це, звичайно, недобре. Але інколи людина може потребувати цього як перехідного періоду, щоб самовизначитися.

Про виховання

Народити дитину, по суті, дуже просто, але виховати її, довести до самостійности – це вже велике завдання.

Нерідко трапляється, що батьки думають, немовби дитина вповні належить їм, і починають вимагати від неї, щоб вона йшла тим життєвим шляхом, який вони визначають. При тому вони зазвичай не зважають, чи відповідає цей шлях бажанням і здібностям доньки чи сина, а тим паче не замислюються над Божою волею стосовно своєї дитини.

Батьки повинні, з одного боку, заохочувати дітей до самостійности в мисленні й діяльності, але з другого – по-батьківськи контролювати їхнє зростання, розвивати самостійність.

Про покликання

Кожна людина має щонайменше два покликання. І, до речі, правильніше буде вживати слово «покликання», а не «призначення». Покликання – це запрошення щось робити. Господь покликав людину до життя, тобто дав їй дар життя. Більшість цей дар приймає, проте бувають люди, котрі за різних обставин відкидають це запрошення, тобто позбавляють себе життя. Друге людське покликання пов’язане з тим, що Господь Бог наділив кожного з нас особливим життєвим шляхом, унікальними, властивими тільки їй талантами та можливостями. Це покликання вкладене в людську особистість. Наданий дар людина може прийняти, використати, розвинути або змарнувати. Господь Бог нас не призначає. Це важливо розуміти, бо призначення – означає примус. А вибір повинен бути завжди вільним. Господь Бог дає нам певні таланти, обставини, прагнення, мрії, а ми – свідомо, чи не свідомо – відповідаємо на виклик.

* * *

Ми повинні усвідомлювати, що покликання не є чимось самозрозумілим чи автоматичним, а що це делікатна квітка, яку треба плекати… На покликання вказують не зовнішні прикмети, а внутрішній дар, який міститься в глибині людської душі… Його належить сприймати як щось внутрішнє, інтимне, записане в людському серці.

Про те, як молодій людині розкрити свої таланти

Людина повинна спілкуватись. Поводитись вільно. Дуже важливо спілкувалися в християнських товариствах чи суспільних спільнотах. Щоб за будь-яку ціну старалися бути з іншими. Щоб не бути самотніми. Бо людині самотній важко розвинутись. А людина, яка є в спільноті, має далеко кращу нагоду. Тут допоможуть зрозуміти часи більшовицькі. Чому так страшили? Щоби люди не довіряли одне одному, щоби не гуртувалися. Бо якщо люди є в гурті, то тоді разом вони набувають певної внутрішньої сили, відваги. Коли людина є сама, вона рідко коли може бути відважною, це радше виняток.

Пересічна людина самотня, не захищена, тому дуже часто вона боїться того, чого немає потреби боятися.

Коли молоді люди є разом, коли стараються аналізувати те, що стається, тоді вони починають набувати тієї внутрішньої духовної сили.

Попередній запис

Про шлюб і батьківство

Наступний запис

Про освіту