Про моральних авторитетів

Моральні авторитети мусять бути в суспільстві, але не треба створювати таке враження, що то є нібито якісь надзвичайні люди. Я думаю, що таких, як ми, є більше, їх треба знаходити.

Суспільство само не шанує достатньо тих людей, які живуть за солідними принципами. Може, тепер настане якась зміна. Кого шанували? Олігархів, хто мав гроші, то є герой. Я думаю, що може ця фаза вже поволі минає. Дай, Боже, щоби молодь не заразилася тим. Щоби шанували людей, які поводяться нормально. Ми зараз працюємо над тим, як нам найкраще допомагати виховувати молодь і перевиховувати старших.

Перевиховувати старших досить трудно – тому нема ради, так у житті буває. Ті, що за радянських часів зробили кар’єру, усе ще плачуть, коли завалили якогось пам’ятника Леніну – багато з ними не зробиш.

Тепер велике завдання, щоби молоді люди виростали такими, як треба. То не проста справа, дуже багато треба ще попрацювати, щоби наші школи, університети займалися таким вихованням.

Тут велике завдання Церков. І Богу дякувати, що в Церквах, релігійних організаціях дуже багато свідомих людей, які в тому напрямі хочуть працювати, і працюють, і проповідують, і організовують різні благодійні акції, тобто виховують добрих громадян. Такі люди є, їх треба знаходити.

Перед нами – дуже велика праця, ми є на порозі великої зміни. Але бути на порозі – то вже багато.

Про те, як маємо обирати кандидатів у депутати

Насамперед виборці мають бути готові порівнювати й перевіряти, кого вибирають. Нам бракує політичної культури, відчуття, що я – звичайний громадянин, який не буде входити до політичної структури, несу таку ж відповідальність за все. І якщо я її не сповню, не зроблю, що треба, то я проґавив велику нагоду. Від громадян мусить бути щире зацікавлення і бажання потрудитися та подивитися, на користь кого я кидаю свій голос. Треба старатися пізнати людину в різних аспектах: походження, школа, вища освіта.

Мені здається, людина без вищої освіти не повинна йти на відповідальний пост, яким є народний депутат. Кандидат має бути професіоналом в якійсь ділянці – чи то економіка, медицина, чи соціологія, наприклад, в якій він може пропонувати кваліфіковані реформи. Депутат не може дивитися на якогось диригента, який йому скаже, як голосувати, бо то є жах! Він мусить голосувати, як йому велить сумління, але те сумління має бути дуже добре поінформоване.

Народним обранцем має бути людина, яка справді працьовита, яка готова присвятити час своєму завданню. Патріот. Як він ставиться до своєї Батьківщини? Чи він патріот на словах, чи взагалі не патріот? Чи він любить українців? Оце є властиво патріотизм. Як ставиться до людей інших народів? Бо політик – це той, хто працює в середовищі людей, отже, мусить належно ставитись до людей.

Ще один елемент у нас занедбаний, бо здебільшого нема політичних партій як таких. У нас є хіба що політичні угруповання. Тому й не маємо політичної філософії, а маємо лише політичні програми. Але то є тільки реклама. Вибрали – і вже він забув свою програму. Політична філософія – то ґрунтовне переконання, легітимна уява, як повинно виглядати суспільство, як його будувати, як воно повинно працювати, жити. Це все, що в нормальних умовах творить політичну партію. Не з фантазіями, не з порожніми обіцянками треба ставати перед електоратом. На людських вічах треба випитати того кандидата, щоб всі знали, хто перед ними стоїть. А пізніше треба через деякий час перевірити, чи справді те, що вони бачили, здійснилося, чи депутат голосує так, як обіцяв, скільки часу він присвячує праці на округах, як виглядає його голосування, чи зріло мислить, наскільки він є особою, яка самостійно думає.

Попередній запис

Про владу і політиків

Наступний запис

Про працьовитість і лінивство