Господь Ісус розпочав Свою місію на цій землі такими словами: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4:17). Дорогі брати й сестри! У сьогоднішній науці призадумаємось над необхідністю Св. Тайни Покаяння.
І. Свята Тайна Покаяння необхідна до спасіння для кожної людини, що після Хрещення допустилася тяжкого гріха
Ніхто не може сумніватись у необхідності Тайни Покаяння. Вона обов’язково потрібна грішникам, щоб вони наново могли отримати освячуючу Божу ласку. Вона також є необхідна як засіб самопізнання та духовного поступу в чеснотах для тих душ, що не мають тяжкого гріха. Через Св. Тайну Покаяння кожна людина може отримати прощення гріхів і духовно відроджуватися.
Дорогі брати й сестри! Щоб зрозуміти потребу Тайни Покаяння, слід усвідомити собі значення гріха і його наслідків.
Через гріх людина не тільки порушує Богом дані моральні закони, але й ображає Його, погорджуючи Його любов’ю, гріх – це абсурд, бо він є проти Богом установленого порядку. Він закорінюється в злій волі розумної і свобідної людини. Гріх приносить людині найбільше зло. «Кожен, хто чинить гріх, той раб гріха» (Ів. 8:34).
Гріх, звичайно, є також причиною інших лих, що стаються з людиною. Тому Ісус починає оздоровлення паралітика від прощення його гріхів: «Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!» (Мт. 9:2). Його слова прощення є Божим даром, що відроджує людину в глибині її душі.
ІІ. Заклики до покаяння
Дорогі брати й сестри! У Старому Заповіті Господь Бог багато разів через пророків закликав вибраний народ до покути, до повернення. Про це читаємо, наприклад, у книзі пророка Йоїла (2:13) та в книзі Сирах (5, 7).
Св. Іван Христитель, Христовий Предтеча, почав свою місію закликом до покаяння: «Покайтесь, бо наблизилось Царство Небесне!… Отож, учиніть гідний плід покаяння» (Мт. 3:2; Лк. 3:8).
Божественний Спаситель також почав свою прилюдну науку закликом до покаяння, до навернення. «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне!» (Мт. 4:17). Він приносить прощення і це є головне в Його проповіді та всій Його спасенній місії. «Лікаря не потребують здорові, а слабі. Не прийшов Я, щоб праведних кликати до покаяння, а грішних» (Лк. 5:31-32).
У притчі про блудного сина та в поведінці з жінкою-перелюбницею Ісус виявляє Своє Боже милосердне серце. Розповідаючи притчу про заблукану вівцю, Він запевнює: «Говорю вам, що так само на небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!» (Лк. 15:7).
Ісус Христос був посланий Отцем, щоб «Добру Новину звіщати вбогим» (Лк. 4:18); «знайти та спасти, що загинуло» (Лк. 19:10).
ІІІ. Що становить покаяння?
Дорогі брати й сестри! Справжнє покаяння становлять три речі: жаль за гріхи, щира постанова поправи й готовність надолуження за заподіяну Богові кривду.
Коли добра дитина бачить, що вона образила своїх батьків, в її серці родиться біль, вона жалує, перепрошує їх та постановляє поправу. Подібно буває в нашому ставленні до Господа Бога.
Жаль – це почуття болю нашого серця, почуття огиди та відрази до скоєного гріха чи грішного життя. Жаль насправді є ласкою Божою і надприродним даром, Богом нам даний, який нас просвічує і дає нам зрозуміти Його відвічну любов і велике до нас милосердя. Пам’ять про це дає нам відчути, що ми Його образили, і за це щиро жалуємо. Жаль має нас довести до переміни нашого життя. Тому жаль має випливати з нашої волі, з щирого серця. Наш жаль має ґрунтуватись на страсі Божому й на любові.
Який має бути жаль?
а) Надприродний – то означає, що з надприродних спонук, хоча б і недосконалих, але краще з досконалих спонук, тобто що ми образили Бога, нашого Небесного Отця, та були невдячні за стільки добродійства супроти Ісуса Христа, нашого Спасителя.
б) Щирий – не тільки устами, а має виходити з нашого розуму й волі, зі щирого серця.
в) Загальний – за всі гріхи. Можемо пригадати собі якісь давні гріхи, вже визнані на сповіді, й за всі гріхи жалувати. Бо може бути, що не матимемо жалю за наші повсякденні гріхи, з яких часто сповідаємося і тяжко нам з них виправитись.
Постанова поправи. З правдивим жалем поєднується постанова в майбутньому більше не грішити. Вона є вислідом щирого жалю. Це якраз вирішальний крок на дорозі справжнього навернення. Тайна Покаяння, як друге хрещення, вимагає вірности «наверненого» до Христа. Ми маємо обов’язок боротись з гріхом та його перемагати.
Надолуження Богові за кривду. До повного покаяння потрібне ще надолуження Богові за заподіяну кривду через учинений гріх. Це диктує нам розум. Кожного дня маємо нагоду, через різні малі терпіння, надолужувати Богові за скоєні гріхи.
Чому жаль є такої великої ваги? Жаль важливий і потрібний, бо втрачену освячуючу ласку можемо наново отримати через Святу Сповідь, що є властивим і звичайним засобом, однак не завжди маємо до свого розпорядження. Другий засіб, завжди нам доступний, – це досконалий жаль, жаль з любови до Бога. Цей жаль виправдовує нас і примирює з Богом ще перед приступленням до Св. Тайни Покаяння.
Тому-то для нас є важливим часто збуджувати жаль; головно, коли лягаємо спати, встаємо чи ідемо до праці. Кожного разу, коли ми мали нещастя скоїти тяжкий гріх, належить збудити в собі акт досконалого жалю. Можемо проказати формулку досконалого жалю або зробити його своїми власними словами.
Коли досконалий жаль нищить гріхи, то навіщо ще потім сповідатись? Так досконалий жаль вчиняє те, що й Св. Тайна Покаяння, тобто прощення гріхів, але цього він не робить незалежно від Тайни Покаяння. Треба мати волю, щоб з гріхів, стертих досконалим жалем, потім висповідатися, бо з усіх тяжких гріхів треба сповідатися.
Дорогі брати й сестри! Тому-то й ми будьмо свідомими своєї відповідальности перед Богом за власне спасіння. Користаймо зі Св. Тайни Покаяння. Жалуймо за наші гріхи і просімо в Бога прощення, часто повторюючи: «Мій Боже, люблю Тебе понад усе й з любови до Тебе щиро жалую за всі мої гріхи. За Твоєю ласкою постановляю більше не грішити. Амінь».
о. Теодор Галіцький, ЧСВВ