ПРО ПОЧИТАННЯ ГОСПОДА БОГА

На початку 1969 року вийшли друком спогади французького письменника Андре Фросарда під назвою «Бог існує, і я Його зустрів». У книзі автор описує своє чудесне навернення до Бога і Католицької Церкви. Його мати була протестантка, а батько – єврей, атеїст, провідник комуністичної партії Франції. Андре також був атеїстом. Як же ж він навернувся? Одного вечора він зі своїм приятелем, практикуючим католиком, вибрався до ресторану на вечерю. Коли проїжджали повз католицький храм, його приятель попросив призупинитись і почекати на нього, бо він хотів відвідати богослуження в церкві. Якраз тоді відбувалася прилюдна адорація Найсвятіших Тайн. Приятель довший час не повертався. Андре вирішив зайти до церкви, аби відшукати свого товариша. Розглядаючись по церкві, глянув на престіл, де були виставлені Найсвятіші Тайни. Перший раз у житті він побачив їх. Саме в цей момент в його душі сталося щось дивне. Небесне світло наскрізь просвітило його душу і дало йому дар св. віри. «Було мені двадцять років, – згадував він, – коли, увійшовши до храму, я вийшов з нього дитиною, готовою прийняти св. Хрищення, стати християнином». Його навернення докорінно змінило його життя. Він став ревним практикуючим католиком. Під його впливом навертаються його мати, сестра і товариші по праці.

Як Андре Фросард, так і ми в дні нашого св. Хрищення зустріли Бога в чудесний невидимий спосіб, отримали дар св. віри і стали Божими дітьми. Тож на всіх нас лежить обов’язок Його почитати. І якраз перша Божа заповідь пригадує нам про обов’язок, що тільки одному Господеві належиться почитання. Погляньмо дещо ближче на причини, чому і як маємо Його почитати?

Чому маємо Бога почитати?

Маємо Господа Бога почитати, бо Він:

  1. Творець всесвіту і про все дбає

В нашому Символі віри ми визнаємо:«Вірую в єдиного Бога Отця, вседержителя, творця неба і землі, і всього видимого й невидимого… що через Нього все сталося». Німецький філософ Т. Пеш каже: «Цілий всесвіт – це одна велика, Божою рукою написана книга, що на кожній сторінці подає глибокий зміст. Дивися на світ, як на Божу святиню, і так поводься, начеб ти був на святому місці».

Господь Бог не тільки створив світ, але Він також його удержує і про все дбає. У св. Євангелії читаємо, що Боже Провидіння дбає про квіти і польові трави, про птиці небесні та кожну людину.

  1. Дав нам існування

Ми є творивом рук Божих. Тому і тілом, і душею належимо Йому. Він кожної хвилини підтримує нас в існуванні. Наше життя так залежне від Господа Бога, як світло лампи від електричного струму, мотор машини – від подачі бензину, рослини – від соків, а наше серце – від допливу крові. Тож Господь Бог є нашим Паном. Людина без Бога не може обійтися. Життя людини без Бога – це життя риби без води, організму – без поживи, рослини – без сонця. Чи це можливе? Скоріше чи пізніше наступить знидіння і смерть.

Датський письменник Й. Єргенсен в одній із своїх притч про бунт дерев проти сонця в алегоричний спосіб, по-мистецьки, змальовує залежність людини від Бога. В ній читаємо, що струнка тополя у своїй промові до дерев, збіжжя і всіх інших рослин закликала їх до бунту проти сонця словами: «Все від нас залежне: люди, тварини й уся природа. Без нас нема життя. Ми кермуємо світом. Наше життя черпаємо з нас самих, самі відроджуємо себе. Ми тільки від одного сонця залежимо. Чи ж і без нього не могли б ми обійтися? Ми, рослини, маємо бути самостійними! Не хочемо гнути наші тверді карки під ярмом сонця. Тому геть із сонця! Від сьогодні починаємо страйк проти нього. Не хочемо рости, цвісти впродовж дня під сонцем, але вночі в темноті. Тільки таке життя влаштовуватиме нас».

І от одного року люди зауважили дивне явище. Вдень, коли світило сонце, всі дерева та інші рослини наче спали. Невдовзі виявилися сумні наслідки для страйкарів. Збіжжя без сонця не могло видати золотого колосу, поблідло і припало до землі. Комахи не запилювали квітів. На всіх деревах пожовкло листя, наче восени. Серед літа настала понура осінь. Тепер усі рослини зрозуміли, що страйк проти сонця вийшов їм на шкоду. Тож почали бунтуватися проти тополі, яка вперто стояла на своєму до кінця. Наступної весни все зазеленіло в стіп самітної, завмерлої тополі. Дерева та інші рослини переконалися, що без життєдайних променів сонця нема життя. Чи це не вірний образ сьогоднішнього світу, що бажає жити своїм життям, без Бога і Його законів?

  1. Досконалий

Ми віддаємо почесть тим, хто нас перевищує знанням, мудрістю, силою, досвідом, віком. Віддаємо почесть королям, президентам, заслуженим державним мужам, полководцям, славним ученим і т.п. Чим вище хтось від нас стоїть, тим більшою є наша пошана і почесть для нього. А Господь Бог є, без порівняння, вищий від нас та усіх створінь. Тому Йому одному належить найбільша й найдосконаліша пошана, поклін і почесть. Усі створіння залежні від Нього, а Він ні від кого не залежний. Він єдиний має повноту буття-існування. Він – перша причина всіх існуючих і можливих речей. Він має в найвищому ступені всі можливі прикмети, бо Він – безконечно досконалий. Він – вічний, премудрий, всемогутній, всевідучий. Тож, очевидно, Йому належиться від нас найбільша та найдосконаліша почесть, пошана, поклін і любов.

Як Господа Бога почитати?

Кожна людина створена на Божий образ і подобу. Господь наділив її ясним розумом, свобідною волею та безсмертною душею. Оскільки вона складена з душі й тіла, тому зобов’язана почитати Бога душею і тілом, тобто внутрішньо та зовнішньо. Почитаємо Бога внутрішньо у своєму серці й душі через віру, надію та любов. Один аскет говорив: «Нехай віра буде твоїм човником, любов – вітрилом, надія – якорем, а тоді зможеш сміло плисти через хвилі світу». А стосовно любові Бога Ісус Христос до всіх нас промовляє: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» (Мт. 22:37).

Почитаємо Господа Бога зовнішньо через наші зовнішні акти – постійне зберігання Божих заповідей, прилюдний культ, беручи участь у недільній св. Літургії, св. Тайнах Сповіді і Причастя, наші усні молитви й через додержування приписів Церкви щодо постів. Усім тим ми прилюдно засвідчуємо наше глибоке богопочитання, а нашим ближнім даємо добрий приклад зберігання першої Божої заповіді. Бувають часами такі моменти в житті людей, що зберігання першої Божої заповіді вимагає не тільки великої жертви, але й готовності за почитання і віру в Бога кров пролити та життя своє віддати. І до такої жертви кожен християнин повинен бути готовим. Ось прегарний взірець такого геройського почитання Господа Бога:

Після Другої світової війни комуністичний уряд у Китаї, переслідуючи Католицьку Церкву, багато місіонерів ув’язнив або прогнав із держави. За якийсь час одна 16-тирічна дівчина писала до вигнаного місіонера: «Коли одержите цього листа, то я вже буду у в’язниці. Тепер мені вже нічого не залишається, окрім неба… У перший день ув’язнення комуністи допитували мене впродовж дев’яти годин, а наступного дня – п’ять годин. Більшість священиків і єпископів, що їх ви знаєте, – у в’язниці. Моліться за них, щоб вони стали мучениками. Мої батьки намовляли мене до зради моєї віри. Боже, як я терплю, але волію радше вмерти, ніж утратити вічне спасіння чи свою віру».

Попередній запис

БОЖІ ЗАПОВІДІ І НАШЕ ЗЕМНЕ Й ВІЧНЕ ЩАСТЯ

Наступний запис

ПРО ІДОЛОПОКЛОНСТВО