Про працьовитість і лінивство

Про підприємців

Чимало людей ліниві від природи – ліниві, бо їм не хочеться трудитися, бо їх так навчили. Ми говорили про те, щоб бути собою, – це також готовність брати відповідальність за те, що робиш. А дуже багато людей бояться цього. За радянських часів ініціятиву карали, але не потрібно все списувати на режим. Це є просто людська природа. Адже навіть у капіталістичних країнах багато лінивих людей, які думають лише про сьогоднішній день. Існує ще проблема суспільного виховання, зокрема телебачення. Це трагедія, бо зазвичай програми подають інформацію в готовому, проаналізованому вигляді. Люди дивляться новини й без найменшого зусилля сприймають те, що їм подають. А думати потрібно завжди критично.

Отже, потрібна відвага! Щоб бути підприємцем, треба мати відвагу, адже це ризикована справа. Та й загалом, щоб робити щось добре – треба мати внутрішню духовну силу, щоб у випадку непевности – витримати, не дати себе підкорити. І не достатньо виховувати молодь у розумінні, що кожний є людиною, має покликання і Божий дар. Треба прищеплювати сміливість і твердість духу. Великою мірою ця проблема минає, коли в країні настає добробут, хоча в західних державах (Європа, Америка) добробут руйнує людей. Людина, яка повинна бути підприємливою, щоб вижити, часто є більш активною. На жаль, атмосфера сьогоднішнього дня є такою, що люди радше хочуть бути жертвами – нічого не робити, дати комусь іншому працювати за них. І підприємців треба шанувати за те, що вони мають ту відвагу.

Про радянську ментальність

Елементом радянської ментальности було те, що люди думали: влада про все подбає. Пересічний громадянин повинен тільки чекати та приймати все те «добро», що йому несуть… Не було усвідомлення, що треба чогось домагатися самим.

На мою думку, це ще багатьом притаманне. Люди нарікають на владу, вважаючи, що вона повинна дати їм усе.

Але влада так не налаштована, бо вона також страждає від пострадянського синдрому – на першому місці могутність, а не служіння.

Ми хочемо бути демократичною державою. Майдан великою мірою це зманіфестував. Люди, які там стояли, щиро мріяли.

Але мрії треба втілювати в життя працею. Нам ще треба навчитися здобувати те, про що мріємо. Це непросто, бо люди досі чекають, що хтось прийде й дасть їм усе. Проте так не буває.

Про українське лінивство

Пригадуються мені слова патріярха Йосифа Сліпого, які чув особисто: «Кожний другий українець – геній, а всі ліниві».

Якщо процитовану фразу такої авторитетної людини зрозуміти дослівно, то надії на краще майбутнє в нас нема.

Однак не все так трагічно, якщо зважати ще й на те, що патріярх Сліпий особисто був запереченням своїх слів.

Поселенці з України розбудували сільське господарство Канади та Аргентини. У США заводи охоче приймають українських робітників. В Італії місцеві родини довіряють українським жінкам опіку над людьми похилого віку та наймолодшими членами своїх родин.

Як бачимо, у різних частинах світу наших співвітчизників вважають серйозними, сумлінними та відповідальними працівниками. То чи можна казати, що всі українці ліниві?

Однак треба звернути увагу на один нюанс.

Українських працівників у різних сферах шанують і люблять ті, хто наймає їх на роботу. Натомість у згаданих країнах у процентному відношенні мало українців, які самостійно «пробиваються» на керівні посади і здобувають загальне, міжнародне визнання у своєму фахові.

Лише невеличка частина українців використовує свої природні таланти.

За статистикою Нью-Йорка, тільки чотири зі ста українців вступають до вищих навчальних закладів, коли серед інших національностей це зазвичай десяткове число, яке іноді сягає 80 відсотків.

Повторюся: українці не використовують талантів, якими Господь їх обдарував, і обставин, що в них вони могли б досягати висот. У цьому полягає «лінивство» українців.

Якщо хочемо, щоб Україна була справді великою країною і наше суспільство належно розвивалося, треба закотити рукави і не тільки працювати, а й розвивати Богом дані таланти.

Попередній запис

Про моральних авторитетів

Наступний запис

Про відповідальність і незалежність