«Діла плотські явні: це – перелюб, блуд, нечистота, безсоромність, ідолослужіння, чародійство, ворожнеча, чвари, заздрість, гнів, розбрат, незгоди‚ (спокуси), єресі, ненависть, убивство, пияцтво, безчинство і таке інше. Попереджаю вас, як і раніше попереджав, що ті, хто так роблять, Царства Божого не успадкують». (Гал. 5:19-21)
Той, хто хоче посповідатися, повинен до сповіді приготуватися, тобто зробити іспит совісті. Це можна зробити різними способами, але мета завжди та сама: перед Богом у світлі Божої правди, за словами Ісуса Христа, побачити своє життя і свої вчинки і про них розважати.
Однак варто наголосити, що можна чинити двояко: людина може дослідити свою совість, пригадуючи собі, що вчинила, і про це сказати, а може також дослідити своє ставлення до Бога і поглянути, чим зумовлене зло. Аби ми могли легше це зрозуміти, скористаймося прикладом із медицини: часто говорять, що в класичній медицині дивляться на симптоми хвороби і відповідно до них призначають ліки. Проте існують ще інші напрями, зокрема гомеопатична медицина, у котрій звертають увагу не стільки на симптоми хвороби, скільки шукають її причини в тілі й досліджують, що спричинило ознаки хвороби. Наведемо приклад: хтось може страждати від болю голови і приймати знеболюючі ліки, а біль голови може бути результатом різних захворювань, починаючи неврозом.
Це ж стосується сповіді. Ми можемо визнати, що злимося, але завжди ф, чи тому, що ми самолюби та гордії і злимося на інших, які не чинять усе так, як ми бажаємо. Тож, щоб добре приготуватися до сповіді, потрібно більше говорити про внутрішні стани, які зумовлюють гріхи, ніж про самі гріхи. Інший приклад: хтось стверджує, що не молиться і звинувачує себе за це, але проблема може міститися глибоко в його вірі та відчутті потреби Бога. Тому замість того, щоб звинувачувати себе у відсутності молитви, ця людина повинна говорити про свою віру, яка ослабла, а це, відповідно, зумовлює відсутність турботи про духовне зростання. Досліджуючи свій внутрішній стан, ми побачимо все чіткіше. Однак, завжди головним є питання: чи роблю я все для того, щоб у мені зростала любов, віра та надія? Тому конкретні гріхи повинні бути для нас стимулом для дослідження свого сумління, але основним чинником іспиту совісті повинна бути праця над зростанням особистих віри та любові. Ми не робимо іспит сумління для того, щоб пригадати свої гріхи, а щоб знайти ліпші умови для зростання у вірі. Іспит совісті проводиться відповідно до десяти заповідей Божих. Вони допомагають нам виробити правильне ставлення до Бога, людей, речей і себе самого. У заповіді любові до Бога та ближнього Ісус вмістив повноту міри іспиту нашої особистості. Ці дві заповіді містять у собі весь Закон і пророків.
Для Ісуса вони є єдиним мірилом, за яким Він розпізнаватиме Своїх, нагороджуватиме їх, але й буде відкидати. За тими заповідями ми найліпше можемо оцінити свою позицію, найлегше побачити власні занедбання та занедбання інших, а також найпростіше відкрити сенс свого християнського життя та своїх прагнень.