Свята Тайна Хрещення є найважливішою з усіх семи Святих Тайн, бо через неї людина стає дитиною Божою, членом Вселенської Церкви і отримує право не тільки приймати інші Святі Тайни, але також може успадкувати небесне Царство. Багато людей помилково розглядають Святу Тайну Хрещення тільки як красиву традицію чи гарний обряд і не більше. Вони навіть не вміють пояснити, чому охрещені самі і чому хрестять своїх дітей. Дуже часто Св. Тайна Хрещення в їхніх очах є майже магічним обрядом, під час якого кожне дійство набирає забобонного значення. Це особливо характерно для віруючих у Совєтському Союзі, що не мали можливости ознайомитися із християнським ученням. Ми дуже бажаємо допомогти їм цими поясненнями.
Сьогодні будемо говорити про вимоги щодо Святої Тайни Хрещення з боку батьків, кумів і священика.
Кожна дитина для батьків в їхній сім’ї – це велика радість, але не тільки для них, бо, як нас вчить свята віра, Бог, що сам є Життя, є також Творцем і Подателем життя. Він з великої Своєї любови ділиться Своїм найбільшим даром зі Своїми створіннями. «Створив Господь Бог, – як мовиться в книзі Буття, – людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Бут. 2:7). Бог у шостій заповіді забороняє вбивати, навіть життя тварин має в собі щось священне, ось чому через кров старозавітних жертвоприношень людина торкалася Бога, спілкуючись із Ним. Богові не жадає «смерти помираючого» (Єз. 18:32), створив людину не для загибелі, але покликав до буття і наказав передавати життя, як найціннішу річ (див.: Бут. 1:28). Бог хотів, щоб життя передавалось через народження. Ісус Христос – Бог, друга Особа Святої Тройці, сам народився від Діви Марії, Пресвятої Богородиці, та з людьми жив і Своїми стражданнями та Воскресенням подолав смерть і життя вічне, безконечне й щасливе світові дарував. Кожне життя, хоч різним способом, походить від Бога. Свята віра вчить нас, що людина складається з двох основ: духовної і матеріяльної. Першу дає Господь, а другу людина отримує від батьків. Інакше кажучи, у момент зачаття Бог дає душу, а батьки – тіло. Саме тому Церква, шануючи Божі і природні закони, забороняє робити що-небудь такого, що знищувало б життя людини в самому його понятті й зачатті. Ось чому Бог тішиться кожною людиною, що прийшла в цей світ і просвічує її (пор.: Ів. 1:9). Бог хоче, щоб кожен мав не тільки життя природне, дочасне, що закінчується смертю, але також життя надприродне, вічне, що ніколи не закінчується. Саме таке життя людина отримує у Святій Тайні Хрещення, в якій знищується первородний гріх наших прародичів і отримується здатність жити Божою ласкою. Тому першим обов’язком батьків, що народили дитину до життя дочасного, є якнайшвидше подбати про її вічність, тобто негайно охрестити дитину.
Перш, ніж просити Церкву про хрещення своєї дитини, батьки повинні обрати їй ім’я, тобто назвати її. Часто в родині виникають суперечки щодо імени дитини. Тут слід сказати, що тільки батьки мають право обирати своїй дитині ім’я, бо вони, а не хтось інший, її народили. При цьому слід пам’ятати, що не можна називати дитину нехристиянським іменем, деколи дивовижним і вельми незрозумілим, якого немає в церковному календарі, бо дитина, як підросте, почуватиметься покривдженою, коли, наприклад, не зможе відзначати день своїх іменин, не зможе помолитися своєму небесному покровителеві, не зможе наслідувати його у своєму житті, не зможе прикликати його в годину випробувань і у хвилину смерти. Найкращим іменем для дитини все-таки є ім’я християнського Святого чи Святої.
Батько і мати теж мають обов’язок підібрати дитині відповідних хресних батьків, чи, як їх називають у народі, «кумів». Слово «cum» – латинське й у випадку хрещення означає, що вони є причетними до цієї справи. І справді, хресні батьки беруть на себе під тяжким гріхом відповідальний обов’язок перед Господом Богом, Церквою, парафією, власним сумлінням та хрещенням по-християнськи виховувати дитину, а у випадку смерти її рідних батьків – їх замінити. Тому Церква ставить їм ось такі вимоги:
- куми повинні мати повних 14 років життя, бути охрещеними і мати бажання стати хресними батьками;
- повинні бути ознайомлені з основними засадами християнської віри;
- мати добру славу серед людей;
- не може бути кумом(-ою) людина іншої віри.
Помимо того, що християнським вихованням новоохрещеного мають займатися куми, з батьків така відповідальність не знімається. Більше того, вони мають постійний обов’язок виховувати свою дитину в християнській вірі перш за все власним прикладом побожного життя, а відтак катехизацією, щоб їхня дитина знала, як спасти свою душу і осягнути вічне і щасливе життя. За виховання своїх дітей батьки відповідатимуть на Страшному Суді перед Господом Богом – справедливим Суддею. Дуже часто батьки скаржаться на своїх дітей, але причину слід шукати перш за все у власному занедбанні доброго навчання. Дитина, що любить Господа Бога, людей, свій рідний край та народ і молиться, ніколи не буде поганою. Мені особисто доводилось сидіти за справи нашої Церкви в тюрмі з різними засудженими. Коли їх запитував, чи моляться і чи вміють молитися, вони як правило відповідали: «Ні!» Одного професора педагогіки, що читав прилюдно лекцію на теми виховання дітей, мама спитала:
– Відколи мені починати виховувати свою дитину?
Професор теж запитав:
– А скільки років Вашій дитині?
– Чотири.
– О! Ви вже спізнилися на чотири роки, – відповів професор.
В одному німецькому журналі була вміщена ось така молитва дитини: «Господи, прошу Тебе, зроби мене телевізором і тоді мої батьки дивитимуться тільки на мене». Так, це і смішно, і трагічно.
Найважливішим рушієм у вихованні дітей є власний приклад батьків: жива віра, жива спільна сімейна молитва, часта Свята Сповідь – Причастя, мирне сімейне співжиття, а найбільше любов до Бога, святої Церкви, рідного народу й усіх ближніх.
Окрім цього, батьки так мають виховувати своїх дітей, щоб ці змогли в разі потреби посвятитися цілковито Богові, Церкві і народові в монашому і священичому служінні. Про це також мають дбати парохи, навіть якщо вони в нашому обряді є одружені. Каже один глибокий знавець духового життя: «Якщо ти не маєш глибокої пошани до священства і монашества, то не може бути правдивою і твоя любов до Божої Церкви».
Священики зі свого боку, перш ніж охрестити дитину мають обов’язок розказати і пригадати батькам і кумам про їхню відповідальність, а також ревно молитися за усіх своїх парафіян, щоб усі разом отримали вічне спасіння і вічне життя. Амінь!
о. Матвій Гаврилів, ЧСВВ