ПРО ХРИСТИЯНСЬКЕ МИЛОСЕРДЯ

Християнська релігія вчить нас, що все, що маємо, – від Бога. Від Нього – наше життя, талант, здоров’я, праця, матеріальні добра. Бог кермує усім. Ми самі без Всевишнього не в силі додати собі ані одного дня життя чи здоров’я. Якщо так, то ми не є абсолютними власниками земного добра. Ми – тільки Божі завідувачі, управителі, адміністратори. А завідувач не є абсолютним господарем дібр, він завідує усім з волі свого пана. І він з усього у свій час мусить панові здавати рахунок. Так і ми нашими добрами маємо з волі Божої завідувати, бо колись за все перед Ним здаватимемо рахунок. Господь Бог бажає, щоб у завідуванні добрами, які їх нам дає, ми мали на увазі не тільки себе, але й Господа і наших ближніх. Звідси випливає обов’язок християнського милосердя. До всіх нас каже Христос: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Мт. 5:7).

Обов’язок християнського милосердя

Чи християнське милосердя є тільки радою чи нашим обов’язком? Послухаймо, що про це каже Христос: «І кожному, хто в тебе просить подайБудьте ж милосердні, як і Отець ваш милосердний! Давайте і дадуть вам; мірою доброю, натоптаною, струснутою й переповненою вам у подолок дадуть. Бо якою ви мірою міряєте, такою відміряють вам» (Лк. 6:30,36,38).

З цих кількох висловів бачимо, що Христос від усіх нас домагається діл милосердя. Св. Іван Золотоустий стосовно милостині висловлює найкращі похвали: «Милостиня, каже він, – цариця чеснот, швидко підносить людей у небесні зводи, вона – найкраща заступниця. Велике діло – милостиня… Високий політ у милостині: вона розтинає повітря, проходить місяць, зноситься понад проміння сонця, досягає самих небес. Але й там вона не зупиняється; навпаки, переходить і небо, обходить і збори Ангелів, хори Архангелів і всі вищі Сили, і стає перед самим царським престолом… Дай хліб і візьми рай! Дай мале та візьми велике! Дай смертне і візьми безсмертне! Дай тлінне й візьми нетлінне!» Св. апостол Павло пригадує, що зовнішні добра не наші, а Божі: «Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести» (1Тим. 6:7).

Користі милосердя

Християнське милосердя – дуже корисна чеснота вже тут на землі, а ще більше по смерті в небі. Милосердним Бог благословить і їх нагороджує вже тут на землі. У книзі Сираха читаємо: «Воздавай Всевишньому згідно з Його даром – щедро за твоїми власними статками. Господь-бо тобі відплатить, поверне тобі всемеро… А й бідному простягни свою руку, щоб завершилось твоє благословення» (35:9-10 і 7:32).

Добрими ділами ми також сплачуємо наші заборгованості перед Богом. У книзі Товита сказано: «Молитва з постом – річ добра, однак милостиня зі справедливістю – ліпші… Ліпше творити милостиню, ніж нагромаджувати золото. Милостиня від смерті вибавляє, вона усякий гріх очищає» (12:8-9). А Христос каже: «Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть» (Мт. 5:7). Св. Іван Золотоустий про силу милостині навчає: «Нема гріха, що його не можна б очистити, що його не могла б знищити милостиня. Всякий гріх нижче від неї. Вона – пригожий лік на всяку рану».

Головна нагорода за діла милосердя чекає кожного з нас після смерті. Сам Ісус Христос у цьому запевняє: «Прийде Син Людський у славі Свого Отця з Анголами Своїми, і тоді віддасть кожному згідно з ділами його» (Мт. 16:27). А до тих, що за життя робили добрі діла, Він на Страшному Суді заявить: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене» (Мт. 25:34-36).

Одна багата пані в Англії хотіла переконатися в жертовності тих, що мешкали неподалік від її замку і яким вона творила багато добра. Що ж вона робить? Перебирається жебрачкою, щоб її ніхто не впізнав, і йде від хати до хати та просить милостині. Одні її проганяють, інші дають кусок сухого хліба, а ще інші – зів’яле яблуко, а тільки в одній убогій хатині її гостинно прийняли та нагодували. Другого дня вона влаштовує гостину й запрошує всіх тих, яких вчора відвідала. Всі приходять до великої їдальні. Там для кожного призначене за столом місце. І кожний знаходить на своїй тарілці точно те, що він їй вчора дав. Одні тарілки були порожні, в інших лежав сухий кусок хліба або зів’яле яблуко. А найкраще приготування знайшла та убога родина, що її вчора погостила. Яке здивування на обличчях усіх гостей! Входить господиня дому й оповідає свої вчорашні пригоди, і так закінчує: «Усі подумайте над тим, що є ще інший світ у вічності, де всі дістанете відповідну нагороду». Тому добре каже Христос: «Якою мірою будете міряти, такою відміряють вам» (Мт. 7:2).

Як творити милосердя?

Кожна людина, аби належно сповнити мету свого життя, мусить виконати потрійний обов’язок: стосовно Бога, себе і своїх ближніх. Звідси висновок, що цим трьом цілям мають служити всі матеріальні добра. Ісус Христос каже: «Від кожного, кому дано багато, багато від нього й жадатимуть. А кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Лк. 12:48). Звичайно, не ті найбільше дають, що найбільше мають, але ті, що мало мають.

Діла милосердя двоякі: щодо тіла і щодо душі. Св. Євангеліє щодо тіла визначає такі діла милосердя: голодного нагодувати, спраглого напоїти, нагого зодягнути, подорожнього в дім прийняти, недужому помогти, в’язня відвідати, померлого похоронити. В книзі Приповістей читаємо: «Хто милостивий до вбогого, той позичає для Господа, і чин його Він надолужить йому» (19:17).

Окрім діл милосердя щодо тіла, є ще діла милосердя стосовно душі. Вони такі: грішника навернути, невіжу навчити, у сумніві порадити, сумного потішити, кривду терпеливо зносити, образу зі серця прощати, за живих і померлих молитися.

Одне оповідання говорить про чоловіка, що мав трьох приятелів: Гроші, Жінку і Добрі діла. При своїй смерті він кличе їх усіх і з ними прощається. Найперше він каже до Грошей: «До побачення, бо я вмираю!» А Гроші йому у відповідь: «До побачення, мій приятелю! Коли помреш, то ми засвітимо свічку за твою душу». Приходить його Жінка. Вона, прощаючись з чоловіком, обіцяє його похоронити. Вкінці приходить і третій приятель, його Добрі діла. Він каже до них: «До побачення, бо я вмираю!» А вони до нього: «Ні, не до побачення! Ми не розлучимось з тобою. Доки живеш – ми з тобою, а помреш, то і ми підемо з тобою у вічність». Він помер. Гроші пожертвували на свічку, Жінка його похоронила, а Добрі діла пішли з ним на Божий Суд по вічну нагороду. Ось така доля кожної людини!

Св. Іван Золотоустий, заохочуючи нас до діл милосердя, каже: «Велике діло – милостиня. Полюбім її, вона не має нічого собі рівного. Вона може змити гріхи й охоронити від засуду. Ти мовчиш – а вона стоїть і тебе охороняє. Що більше, тоді, як ти мовчиш, тисячі уст дякують за тебе».

Попередній запис

ПРО ГРІХ ЗАХЛАННОСТІ ТА СКУПОСТІ

Наступний запис

ДОБРЕ ІМ’Я, ЧЕСТЬ І СЛАВА