Про які саме забобони йдеться?

Зазвичай, коли слабшає віра, з’являються нові форми забобонности як прагнення чогось дивовижного, чудодійного, сенсаційного та потреба мати «екзорциста»-талісмана. Єпископ Сан Северо, монсеньйор Мікелє Сечія, так висловився з цього приводу: «Дедалі частіше звернення до екзорцистів треба бачити як наслідок певного ослаблення віри, адже зараз ми стали свідками відродження та відновлення певних форм забобонности, ворожіння, ясновидіння, прокльонів, магії, які за певних умов можуть співжити з науковим і технологічним прогресом, оскільки наука не спроможна дати людям відповіді щодо головних проблем існування»[1]. Завжди були модними прощі, які забороняють єпископи, невизнані чи засуджені об’явлення, «оздоровчі молитви», які виганяють не бісів, а …невдачу, завдяки яким можна зцілити без навернення та благословення екзорцистів! Багато хто віддає перевагу не спасенній силі Слова Божого, а приватним об’явленням, які зумовлені сумнівними об’явленнями Богородиці чи ясновидцями на зразок Нострадамуса тощо[2]… Але чи настане день, коли Церква попросить екзорцистів звільнити людей також і від невігластва?

Іншою формою забобонности, яку я зустрічав серед людей, є «хрещення» ненароджених через аборт дітей (через місяці чи навіть роки після смерти) молитвою та зрошенням повітря освяченою водою. Я не сумніваюся в добрій вірі таких християн, але хрестити мертвих дітей – це зі сфери фантастики, адже святі таїнства призначені для живих. Згадана практика, що імітує таїнство, походить від мормонів, які намагаються охрестити всіх своїх померлих пращурів, незалежно від часу і відстані, що їх розділяє.

Бібліоманія – це черговий вияв забобонности, відомий ще першим християнам і який засудив святий Августин: «Добрий, справжній християнин навіть у Святому Письмі відкидає всі забобони»[3]. Ця форма ворожіння, якої дотепер дотримуються певні християни, полягає в тому, щоб розгорнути Святе Письмо на випадковій сторінці, аби отримати певну пораду в тому уривку, на якому спиниться палець (це треба робити зі заплющеними очима і без довгих роздумів). Відхилення від християнської традиції та маніпулювання Святим Письмом, від якого очікуємо негайної відповіді на актуальні труднощі, явно заслуговує на осуд і аж ніяк не може бути гідним християнської віри[4].

Забобонністю можна вважати і прив’язаність до певних молитовних форм, знаків чи сакральних речей, які використовуємо поза літургійним середовищем, щоб отримати захист, оздоровлення чи віддалити погану вдачу. З погляду віри (якщо вважати забобонністю присвоєння певній речі чи творінню таких сил, яких у неї немає), амулети і талісмани стають більше, ніж непотребом.

Занепад віри, звернення до допоміжних засобів (потреба в магії, пропаганда нових форм релігії тощо) є лише деякими з тих знаків, що свідчать про глибоку духовну дезорієнтацію у вірних та про їхнє невміння відповісти на виклики сучасного суспільства.

ОСВЯЧЕНІ ПРЕДМЕТИ ЧИ АМУЛЕТИ?

«Не можна використовувати свічки, ладан і освячену воду поза обрядами та ситуаціями, що встановлені Церквою. А приписування їм сили проти злих та диявольських дій чи хвороб – це забобонність, а не віра» (Antonelli Е., Contro la superstizione, в Lettere Pastoralі [1990-1991], Magistero episcopale, Verona 1993, coll. 1211-1212). Глухі до слів єпископа Антонеллі, багато віруючих ставляться до освячених предметів як до талісманів чи амулетів. Необхідно переосмислити всі ці предмети, адже по-справжньому релігійними в них є лише молитва та довіра, звернені до Бога, а не до освяченої речі.

Наведу кілька прикладів з мого душпастирського досвіду:

• 2 лютого, Стрітення або Candelora (свято свічок), як її називають[5]. Наприкінці богослуження, яке включає в себе благословення свічок та процесійний хід, багато вірних виходили з церкви зі свічками в руках. Коли я повертався додому, одна така особа запитала мене:

– Отче, Ви могли би благословити мою свічку?

– Але, вибачте, хіба вона не була освячена під час богослуження?

– Так, звичайно, але подвійне освячення краще, до того ж, якщо це зробите Ви…

• Наступного дня ми спогадуємо св. Б’яджо. Цього дня вірні отримують благословення для захисту від застудних хвороб (дивно, що не від сусідських прокльонів). Особливий зв’язок цього святого зі захворюваннями горла пояснюють чудесним зціленням однієї дитини, яка поперхнулася рибною кісточкою, а святий врятував її від задушливої смерти (хоча причина може бути такою, що просто в цей період застудні хвороби досягають свого апогею). Але цього року це свято припало на неділю, тож я відслужив недільну Літургію, оминувши традиційне благословення свічками (традиція, датована XVI століттям). Я гадав, що все зробив правильно, але… захристія була переповнена людьми, які не були задоволені тим, що не отримали традиційного благословення. Ну й халепа! І я знайшов альтернативне вирішення: незадовго до цього я з’їв евкаліптову карамельку, тож вирішив подарувати такі карамельки всім присутнім. Вірні були в захопленні від такого нового «благословення» і щиро мені дякували. Для них найголовнішим було повернутися додому, отримавши щось від священика… адже це приносить щастя!


[1] Seccia М. “La preghiera per ottenere da Dio la guarigione nella pastorale parocchiale”, рукопис.

[2] Див. перелік фальшивих видінь та приватних об’явлень, які засуджені церквою: http://mypage.bluewin.ch/cafarus/

[3] Св. Августин, 2 De Doct. Christ., с. 18.

[4] Див. Mozzani Е., Le livre des superstitions, цит., cc.. 226-227

[5] Тут і далі йдеться про календар Західної Церкви – (прим. ред.).

Попередній запис

Чи забобонність може спотворити віру?

Наступний запис

Чи правда, що Церква толерантно ставиться до певних набожеств, позначених забобонністю?