Про єдність і Церкву

Про єдність

Що таке єдність? Про неї можна говорити тоді, коли люди хочуть бути разом, хочуть одне одного поважати, підтримувати та захищати. Пройдімося головною вулицею міста. Там багато людей, але ніхто особливо не зацікавлений іншими людьми, кожний зосереджений на собі. Порівняймо це з родиною: батько, мати, діти чи інші її члени, хоч мають зазвичай спільне прізвище, – усі різні, кожний має власну вдачу, особистість. Однак члени родини хочуть бути близько одне до одного, охоче збираються, допомагають одне одному, підтримують і захищають одне одного, хочуть бути разом – вони об’єднані.

Господь Бог, створивши людей, дав кожному особистість, розум, вільну волю і встановив Церкву, яка є, властиво, великою Божою родиною. Церква має бути спільнотою людей, в якій кожен член хоче бути близько до інших, спілкуватися з іншими, разом молитися. Проте сталося велике нещастя: люди, покликані до однієї Церкви, почали розбігатися, відчужуватися одне від одного.

Єдність між людьми в повному значенні цього слова може існувати тільки там, де є усвідомлення, що таке єдність, і де є почуття відповідальности за її збереження. Якщо цього бракує, люди роз’єднуються. Наведу приклад молодих людей, які хочуть одружитися. Хлопець і дівчина приходять до церкви і перед Господом Богом та свідками, людьми заявляють, навіть присягають, що завжди будуть разом. Однак минає рік, і вони розлучаються. Що сталося? Забракло розуміння, що таке єдність, що означає бути з кимсь, і забракло почуття відповідальности, щоб розв’язувати труднощі, які трапляються на шляху спільного життя.

Те, що стається в житті багатьох подружніх пар, на жаль, відбулося і в житті Церкви. Забракло розуміння, що означає бути разом, з’явилися різні спокуси, амбіції, бажання, труднощі – усе це немовби затьмарило людський розум. І замість того, щоб це подолати, перемогти, християни роз’єдналися. Внаслідок цього сьогодні маємо так багато різних Церков…

Мусимо молитися, щоб Господь Бог, з одного боку, нас просвітив, аби дав нам зрозуміти, що ми маємо бути близько одне до одного, розуміти і захищати одне одного, молитися разом, щоб ми були інші. Єдність у Церкві має бути віддзеркаленням тієї єдности, яка є в Господа Бога, вона має бути Його наслідуванням.

Про Церкву

Існують два виміри змісту християнської релігії. Перший – ставлення людини до Бога і Бога до кожної людини зокрема. А другий вимір пов’язаний із першим і полягає в стосунках людини з іншими людьми, і це творить Церкву.

Пам’ятаймо, що всі члени Церкви, крім її Глави, Ісуса Христа, є грішними… Церква – це спільнота не святих, досконалих осіб, а немічних створінь, які в тому чи іншому не виконують Божої волі… Церква, я б радше сказав так, це спільнота тих, хто хоче, старається виконувати Божу волю, але їм це не завжди вдається.

Єдність Церкви – це Божа заповідь. Не важливо, хочемо цього чи ні, – ми повинні старатися, щоб Церква була одною, як Ісус Христос нам заповів.

* * *

Історія християнства в Київській Русі, а відтак в Україні водночас дуже світла і трагічна. Світла тим, що від самих початків апостольської проповіді християнство існує та живе на нашій землі та серед нашого народу. Ця присутність Христової науки славно виявилася вже тисячу років тому, коли християнство стало офіційною релігією нашої держави.

Трагічна сторінка історії християнства в Україні в тому, що в другому тисячолітті ми, київські християни, поділили Христову Церкву проти волі її Божественного Засновника на багато частин. Треба дякувати милосердному Господеві, що той поділ сьогодні турбує і тривожить наше суспільство. Якщо щиро прагнемо стати на шлях єдности, то треба старатися, незалежно від того, до якої конфесії належимо, думати однаково – по-християнськи.

Про Церкву як цілість

Говоримо про католиків, про протестантів, про православних… Але я так відчуваю, з того, що я вже почув від вас, що дуже важливим у вашому житті, мені здається, починає бути те поняття «Я – християнин». Чи православний, чи католик, чи римо-католик, греко-католик – то цілком другорядне. Християнин! І те, що ви згадали тепер, щоби наш народ на цій землі почув себе справді християнським народом. От дуже багато з нас себе ідентифікують з якоюсь одною чи іншою конфесією. І це наше думання є границею власне того конфесійного думання. Мені здається, що чую з ваших слів, що поняття християнства як такого починає бути щораз важливішим у вашому житті. Я думаю, що це дуже добре. Бо конфесії нас ділять – але Христос нас єднає.

Не тільки капелани, душпастирі є тут носіями Божої любови, але, власне, і миряни. Церква – то не тільки духовенство. Церква – то є велике Тіло, правда? І кожний, і кожна з вас у свій спосіб може зробити дуже багато добра, переконавши когось, що Бог їх любить. Мені здається, що то є ключ до всього. Дуже важливий ключ.

Про об’єднання християн

Розділ церков – це своєрідна Божа Таємниця. Чому Господь дозволяє, щоб Церква, яку Він створив, і загалом людство були такими поділеними? Апостол Павло робить натяк на цю проблему: Господь дозволяє поділ, щоб ми прагнули до єдности. Бог дозволяє таку ситуацію, щоб ми могли сповнити Божу волю і об’єднатися. Ми кажемо: є різні шляхи до Бога. З певної точки зору це так. Але сьогодні на світі є три тисячі релігійних організацій. Я не думаю, що Бог каже: є три тисячі різних способів любити Його. Ісус говорив: Хто любить Бога, той сповняє Божу волю. А Божа воля єдина – щоб була одна Церква. Наше завдання – об’єднатися, а це означає бути ближчим до Бога.

Ця ситуація схожа на колесо до воза. Вісь – це Христос, а штрихи на обручі – Церкви. На обручі вони далеко одна від одної. Але що ближче вони до осі, то ближчі одна до одної. Так я розумію цю Божу таємницю, Господь допускає різнорідність вірувань, щоб дати нам завдання – зблизитись до Нього і зблизитись одне до одного.

Про хрещення Руси-України

Хрещення України, офіційне прийняття християнства як державної релігії, – це надзвичайно важлива подія в житті Київської Русі, на той час могутньої держави.

Прийняття християнства означало, що київське суспільство почало жити іншим життям. Створювали церковні громади, будували храми, формувалася ієрархічна структура, поставали чернечі спільноти, розпочалася місійна діяльність тощо. Але окрім цих церковних і релігійних аспектів життя київської спільноти, розвивалися освіта та судочинство, які спиралися на нові засади зокрема та й на суспільне життя загалом.

Київська Русь також почала активно спілкуватися з іншими державами, які раніше за неї стали християнськими спільнотами. Тисяча років тому в житті наших предків відбулися великі, справді суттєві зміни.

Хоча завжди на нашій землі існували інші віровизнання, наша держава понад тисячу років є за своєю суттю християнською, тобто свідомою Божої любови до людей.

* * *

Найкращим способом відсвяткувати Тисячоліття християнства в Україні – це старатися в усіх виявах особистого, родинного, громадського, суспільного життя поводитися відповідно до засад Христової науки.

Щоденна, щира, правдива християнська поведінка на всіх рівнях і в усіх проявах суспільного життя – це найкращий і, властиво, єдиний спосіб успішно святкувати подію Хрещення Руси-України.

Попередній запис

Про людей у Церкві

Наступний запис

Про народ, державу і свободу