ПСИХО-ФІЗИЧНИЙ МЕТОД ІСИХАТІВ_2

Класичний текст Никифора

Твір прочанина з’явився, як ми вже зазначали, із запізненням. Крім того, фізичний метод, тобто використання тілесних засобів для досягнення розумової зосереджености, у ньому викладено тільки частково. Традиційний повний виклад міститься у творі атонського ченця Никифора “Про тверезість і охорону серця”.

У відомому уривку із “Добротолюбія” читаємо: “Сядь в якійсь тихій келії, у дальньому кутку, і зроби так, як кажу: зачини двері, піднеси дух понад усім марним і дочасним. Потому схили голову на груди, опусти, повністю зосередившись, погляд тілесного ока на середину живота, тобто на пупок, затримай повітря, що його вдихаєш через ніс, так, щоб тобі не дихалося легко, і подумки відшукай за внутрішніми органами те місце, де знаходиться серце і перебуває душа. Спершу знайдеш там темряву і непроглядну товщу. Проте якщо докладатимеш зусиль, якщо вправлятимешся в цьому вдень і вночі, то знайдеш – о чудо! – безмежне щастя. Коли дух розшукає те місце, де є серце, то відразу побачить те, чого ніколи раніше не бачив, побачить повітря, що міститься всередині серця, побачить самого себе, осяйного і сповненого розсудливістю. З того часу, щойно тобі до голови прийде якась [погана] думка, то перш ніж вона розвинеться і сформується її примусить до втечі звернення до Ісусового імени, яке прожене її і знищить. З тієї миті дух, переповнений відразою до демонів, запалає тим гнівом, що його породжує природа, аби подолати духовних ворогів. Решту осягнеш із Божою поміччю, коли набудеш вправности в охороні розуму, затримуючи Ісуса в серці, сказано-бо: “сядь у келії, і вона всьому тебе навчить”.

Символізм тіла

У методі російського прочанина зустрічаємо два фізичні елементи молитви: биття серця і дихання.

У праці Никифора з’явилися згадки і про інші: положення тіла (зауважимо, що в йозі значення мають власне різні положення, а не рухи, як у класичній гімнастиці), зосередження уваги на певних частинах тіла (серці, пупкові), контроль за диханням, придатне середовище. Такі фізичні елементи безпосередньо пов’язано з певними “психічними” наслідками: осяйні видіння (ісихасти говорять про “світло Тавору”), зростання розсудливости, священний гнів супроти демонів.

Прихильники “християнської йоги” знаходять у наведеному вище уривку різні точки опори. Вони переконані, що описаний Никифором метод міг розвинутися під впливом індійського чи японського досвіду. Чому був обраний саме східний напрям? На загал ставлення до дійсности на Сході і на Заході є різним. Що б не трапилося, мешканець Заходу прагне віднайти зв’язок між причиною та наслідком. На Сході, натомість, спостерігаючи за тим, що діється, запитують: “Що це означає? Про яку приховану дійсність це може свідчити?”.

Такі два різновиди ставлення проявляються і тоді, коли мова йде про фізичний метод у молитві. На Заході, зазвичай, цікавляться: “Які наслідки має уповільнене дихання? А зосередження уваги на серці?”. В результаті фізичний метод в очах мешканців Заходу перетворюється на один із видів гімнастичної культури, придатний для контемплятивних ченців.

На Сході ж, де значення має символічна сторона справи, запитують: “Про що може свідчити биття серця? А дихання? А відчуття тепла?”. Таке ставлення було притаманне й святим, які обороняли культ святих образів і споглядання видимої природи. Таким ставленням до функцій тіла в молитві маємо відзначатися й ми, на взірець того, як людина, молячись, “переносить, – за словами Орігена, – на тіло образ того, що відчуває душа”. Існують різні стани й відчуття, характерні для тіла як “відображення” духовного стану душі.

Нам до певної міри це і притаманно. Скласти руки, стати навколішки, зробити доземний уклін – все це традиційні жести молитви. Але чому символізм має на цьому й закінчуватися? Хіба не можна також надати символічного і духовного сенсу диханню, биттю серця і зосередженості на серці? Прихильники фізичного методу переконані, що це ефективний засіб для набуття вміння молитися безперервно, позаяк молитва тоді поєднується з життєдіяльністю організму, яка ніколи не переривається. Власне з цього погляду певні тілесні елементи, які наполегливо рекомендували ісихасти, можна вважати придатними для використання в молитві.

Засвідчувати покору положенням тіла

Тіло – свідомо чи несвідомо – долучається до порухів душі, думок, бажань, почуттів, рішень. Однак між порухами тіла і його положенням є велика різниця. Порух символізує дію скороминущу. Наприклад, ми піднімаємо руку, щоб сказати: “Увага, я маю вам щось повідомити!”. Положення ж, навпаки, є ознакою тривалого стану. Зручно вмостившись на дивані, ми ніби кажемо іншим, що збираємося залишитися тут надовго. Тіло, яке перебуває в одному положенні, незбагненим чином пристосовує до цього положення нерви, м’язи, кровообіг.

Ідеалом східної молитви, особливо характерної для ісихастів, є досягнення певного стану (катастазіс грецькою), сталого настрою серця, “перебування просто з Богом”, здатности відчувати Його присутність. Той, хто засвідчує положенням свого тіла покору, символізує і підсилює цим жестом власне таке ставлення й наче мимоволі повторює: “Господи, помилуй мене, грішного!”

Замкнена келія, слабке світло

Зачиняючи двері до кімнати, хочемо сказати, що воліємо зостатися на одинці. Ісихасти провадили усамітнене життя, як жили колись пустельники. Вони часто повторювали таку пораду: “Залишайся у своїй келії – вона тебе навчить усьому”. Отож вони прагнули отримати вказівки не ззовні, а зсередини, із серця. Хибно, одначе, вважати, що духовна самотність може настати всього лишень внаслідок відсутности контактів із іншими людьми. Важливішою тут є “самотність серця”, якій вдається позбутися “розмов”, причиною яких є думки, що не дають нам спокою. Їх породжують також різні речі, які бачимо довкола. У ледь освітленій кімнаті все втрачає форму і колір. Так з’являється спонука шукати Бога поза образами та поняттями і відчувати Його як чисте світло, що сповнює серце.

Попередній запис

7. ПСИХО-ФІЗИЧНИЙ МЕТОД ІСИХАТІВ

Наступний запис

ПСИХО-ФІЗИЧНИЙ МЕТОД ІСИХАТІВ_3