ПСИХО-ФІЗИЧНИЙ МЕТОД ІСИХАТІВ_3

Дихання

Правильне дихання, поєднане з молитвою – це цілком природний стан для людини, яка не прагне нічого іншого, окрім як насолоджуватися словами молитви в ритмі власного життя. Слова “дихати” і “жити” в різних мовах є спорідненими. У деяких слов’янських мовах слово “правда” (истина) первісно означало “те, що існує і дихає”. Людина, яка поєднує Ісусове ім’я з кожним вдихом чи видихом, прагне відчути, як дійсність Христа проймає все суще і дарує життя. Дихаючи правильно, вона відчуває бажання уповільнити цей ритм і навіть його затримати. Духовне життя проходить на землі і є водночас життям вічним. Бог – Господар часу, і людина в злуці з Ним прагне затримати те, що минає. Ті, хто займаються йогою, стверджують, що уповільнення дихання уповільнює біологічний ритм життя і старіння. Християнин за допомогою цього методу може набути досвідчення “есхатологічного часу”: прагнутиме оцінювати життя не за годинником, а за близькістю Христа.

Дихання складається з трьох фаз: спершу вдихаємо повітря, потім його затримуємо, а тоді видихаємо. Вдихаючи, переживаємо залежність від світу. Поєднання цієї фази з Ісусовою молитвою означає відчуття залежности від Ісуса, який у духовному сенсі є Життям світу. Видих приносить нам полегшення, відчуття повного володіння тим-таки життям і бажання дарувати, поширювати його довкола себе.

Зосередження уваги на місці, де є серце

У йозі неабияке значення надається місцю, де перебуває думка. Існує припущення, що різні думки мають своє природне місце в певних органах тіла. Ісихасти стверджують, що молитву слід зосереджувати в серці, спрямовуючи увагу на ліву сторону грудей.

Один східний єпископ, прихильник молитви серця, будучи водночас і лікарем, спробував узагальнити свої дослідження, пов’язані із цим питанням. Він вважає, що треба розрізняти чотири місця, де може перебувати думка: 1) центр передньої частини черепної коробки; 2) ротоглотка; 3) центральна частина грудної клітки; 4) серце.

Центр передньої частини черепної коробки припадає на точку між бровами. Це місце пов’язане з абстрактними думками, породженими чистим розумом. Така думка може бути вельми інтенсивною, ясною, проте водночас дуже нестабільною. Для зосереджености цього типу потрібна неабияка сила волі, що вимагає чималих зусиль і витрат енергії.

Думка, що міститься в ротоглотці, втрачає свій абстрактний характер і набуває життєвої динаміки. Однак їй і далі бракує стабільности.

Якщо думку розташувати в центрі грудної клітки, то вона долучається до дихання і, таким чином, стає стабільнішою.

Проте найстабільнішою є думка, розміщена безпосередньо в серці.

За йогою, дихання більше пов’язане з ідеєю, а серце – із почуттям. Російські ченці стверджують, що “почуття серця” говорить про стале піднесення до Бога, а отже – про “стан” молитви. Тому деякі автори часто закликають: “Опустіться від голови до серця!”.

Тепло

Впорядковане дихання породжує тепло, яке поширюється по всьому тілі; внаслідок цього з’являється почуття радости, пульс стає швидшим. Усе це може супроводжуватися світлими видіннями. Проте всі духовні автори суворо застерігають: у такому випадку йдеться про суто природне явище, а не про благодать! Вірити, що це – якесь містичне досвідчення, було б і хибно, і небезпечно. Цінність таких відчуттів залежить від того, яку користь вони приносять молитві. Як тепло, так і світло є образами Святого Духа. Власне як образи вони можуть сприяти піднесенню розуму до тієї дійсности, яку представляють. Але прагнути їх заради них самих було б не чим іншим, як ідолопоклонством.

Почуття миру та гармонії

Якщо фізичний метод застосовувати належним чином, то він породжує спокій, гармонізуючи різні життєві функції: биття серця, дихання, ходу, молитву, яку промовляємо вголос, і добрі думки, що з’являються після неї. Усе це наводить на думку про Божий мир – дар Спасителя (див. Лк. 2:14; 19:38 тощо). Однак відчуття миру, що постає внаслідок застосування фізичного методу, може легко виродитися у квієтизм – прагнення самого лишень миру без осягнення остаточної мети. Тому описану вище гармонію потрібно розуміти як стан, в якому людина зосереджує всі свої сили задля того, аби краще чути голос Бога, і готується до боротьби, як ото у випадку, коли мова йшла про “внутрішній замок” і “демонів”, що нападають на нього “ззовні”.

Контроль над життєвою енергією

Як засвідчує йога, добре впорядковане дихання дозволяє піднести прани, якими володіє людина, до ступеня найвищої інтенсивности. Тому споживання їжі зводиться до мінімуму. Також і християни-ісихасти переконані, що фізичний метод сприяє дотриманню посту, іноді надто суворого, проте водночас радісного; його супроводжує відчуття внутрішньої свободи стосовно тілесних потреб. Скільки прикладів цього можна знайти в життєписах святих ченців!

Небезпеки, яких варто остерігатися

Наполегливість, із якою деякі християнські автори стверджують, що застосовувати фізичний метод можна тільки під наглядом досвідченого духовного отця, може видаватися перебільшеною. Хтось скаже: “Таж цей метод зовсім простий! Навіщо стільки пересторог?”. Якось хтось звернувся з таким запитанням до російського єпископа Ігнатія Брянчанінова й почув у відповідь: “Так, метод простий. А ти – ні!”. Не всі можуть однаково впроваджувати в життя і поглиблювати символізм, не всі можуть переходити від знака до духовної дійсности, яку шукають. Тут відбувається те саме, що й з іконами: зупинятися замість того, щоб прямувати далі, – означає перетворювати образ на ідола, шлях – на перепону, яка заважає розуму здійматися до Бога. Вважати власне тіло духовним символом ще важче, оскільки існує небезпека звести справу до культу тіла і плотських почуттів. Певні “фізичні” вправи майже автоматично породжують почуття, подібні до духовних утіх: спокій, радість перебування на самоті, ефект світла і тепла. Плутати їх зі справжніми духовними втіхами – значить припускатися однієї з тих помилок, які найбільше лякають духовних авторів. А намагання надати цим почуттям містичного значення, коли життя людини не відповідає такому стану, може вилитися в різновид шизофренії, яка призводить до розумових відхилень.

Одна практична порада

Не слід перебирати міру також і з пересторогами. Якусь просту вправу можна випробувати і самому. Наприклад, ми перебуваємо в спокійному місці. Правою рукою беремо зап’ясток лівої, щоб відчувати ритм пульсу. Тоді пробуємо гармонізувати дихання або ходу з цим ритмом. Коли нам вдається це зробити, починаємо повторювати коротку усильну молитву, яка підходить до стану нашої душі, до почуттів, що панують над нами. Так слід молитися впродовж якогось часу, й досвід неодмінно підкаже нам, як використати цей стан спокою для налагодження жвавішого діялогу з Богом-Отцем.

Молитва, промовлена в такий спосіб, максимально спрощується, але водночас вона проймає усе наше єство: душу й тіло. Так людина відчуває себе єдиним цілим і переживає єднання з Богом. Сучасна технічна культура стала надто “аналітичною”. Тому людина підсвідомо відчуває: їй бракує того, що допомагає жити в цілісності, перебувати в “стані, в якому в смертному тілі можна пізнати образ вічного щастя” (Касіян).

Попередній запис

ПСИХО-ФІЗИЧНИЙ МЕТОД ІСИХАТІВ_2

Наступний запис

8. МОЛИТИСЯ “У СЕРЦІ”