Підтвердження життєвих ВЕЛИКИХ рішень

«Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя, повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу» (Рим. 12:1).

Часто на парафіях слово «покликання» пишуть з великої букви і воно стосується лише Божого заклику до священства чи богопосвяченого стану. Звичайно, ми потребуємо священників і монахів, але насамперед маємо розуміти, що кожний охрещений дорослий має покликання – покликання до подружжя, покликання до самотнього життя, покликання до богопосвяченого життя або священства. Так само і ваші син чи дочка, як охрещені, мають певне покликання. І Бог кличе ваших дітей до одного з цих виборів. Святий Дух дасть їм здатність розпізнати внутрішній голос Бога, незважаючи на підводні течії секуляризації, матеріалізму і релятивізму, що їх оточують. Святий Дух може протидіяти іншим голосам і давати їм бажання присвячувати себе Богові.

Молячись, ми також можемо дослідити наш стосунок до всіх цих покликань і позбутися будь-яких упереджень. Усі ці вибори, коли їх проживати в Божій присутності, стануть дорогою до святості і любові. Кожен вибір може сформувати життя доньки чи сина так само, як тортівниця надає форму торту чи укладання балок надає форму будівлі. Всі ці вибори є можливостями мати близькі, успішні стосунки, щасливе життя. Всі ці вибори можуть відображати Ісуса, Який є світлом усіх світів. Як вам при Хрещенні було доручено світло пасхальної свічки, так само ви в молитвах можете шукати світло мудрості для своїх дорослих дітей, коли вони прямують до подружнього життя, життя самотнього або богопосвяченого покликання.

«Але заждіть хвилинку! – скажете ви. – Моя дочка вже живе з кимось і навіть не збирається виходити заміж, а тим більше, брати шлюб у церкві». Або ви можете подумати: «Мій син свою самотність вважає прокляттям!» чи «Та мої діти не так переймаються тим «життєвим станом». Яким чином ви молитеся за покликання ваших доньки чи сина за таких умов? Ми чуємо вас! А Бог чує вас ще краще від нас! Тож послухайте пораду, яку св. Вікентій де Поль (1581-1660 рр.) дав збентеженій матері стосовно покликання її сина.

«Ви кажете, що вибір вашого сина є для вас справедливою Божою карою. Думати таким чином є цілком неправильно… Запам’ятайте раз і назавжди: гіркі думки приходять від лукавого, а милі й ніжні – від Господа… Нехай Бог його провадить. Бог є його Отцем більше, аніж ви його мамою… Дайте Богові все організувати. Якщо захоче, Він може покликати вашого сина згодом або дасть йому щось інше, чим він зможе спасти свою душу».

Очевидно, ця мати його послухала. Сьогодні ми знаємо цю жінку як св. Луїзу де Маріяк (1591-1660 рр.). Вона не лише змогла подолати свої страхи щодо сина, а також у процесі молитви відкрила своє особисте покликання.

Один, але не самотній

Покликанням, яке вже відчуває багато молодих людей, є самотнє життя. Але вони мають знати, що це покликання не є чимось на зразок збою системи в комп’ютері чи, ще гірше, приреченістю на самотність. Самотнє життя може приносити натхнення, якщо його метою є служити ближнім во ім’я Ісуса. Ви можете пригадати тітку, дядька, вчителя, друга чи ще когось, хто жив самотньо з любові до Бога і ближніх. Згадуючи таких людей, можете надихнутися розгледіти потенціал дорослої дитини в служінні іншим. Подяка Богові за цих людей може підвищити рівень вашого цінування тих значимих речей, якими зайняті ваші дочка чи син. Наші дорослі діти правдиво «послані» в буденне життя, щоб нести Ісуса Христа і Його Євангеліє.

Агнеса пригадує свого вчителя із середньої школи, містера Прайса. «Я часто згадую, як він щодня ходив до церкви і розповідав про це всьому класові. У часі Великодня він роздав усьому класу картки з молитвою. Я носила ту картку у своєму гаманці, аж поки 1989 року його не вкрали. З усього, що було в моєму гаманці, та картка з молитвою була єдиним, про що я справді шкодувала і що вже ніколи не могла відновити. Часто я ділюсь цією історією зі своїми внуками».

Просіть Бога очистити ваше ставлення до самотнього життя як до покликання. Ось що почула Тереза, розмовляючи якось з одним із наших синів:

«Коли ти один, то маєш можливість більше часу присвятити рідним і друзям, слухати по-іншому, уважніше, адже не вкладаєш у когось свої сили на постійній основі. А щодо мене, то мені не приносять жодної користі думки про те, що самотність є тимчасовим станом. Бо тоді ти не можеш відчувати теперішнє. Врешті чи тимчасовий, чи постійний – це неважливо. Важливо те, що ти робиш, коли ти один. Це не проблема і не якась нестача. Це дар, завдяки якому ти можеш любити і служити».

Попередній запис

Молимось про те, щоб наші дорослі діти відчували своє покликання

Наступний запис

Покликання всіх одружених пар