Підтримка в зціленні_2

ІІ. Віра в очікуванні

Віра – це широкий канал, яким тече жива вода спасіння, що виявляється в нашому житті. Завдяки вірі ми поєднуємося з Богом і стаємо причетними до Його загального спасіння, включаючи зцілення фізичне й внутрішнє. Віра полягає в довір’ї до Бога, у безмежному відданні себе Йому, Його планам щодо нашого життя та відмові від власних планів і засобів спасіння.

Тобто віра звертає наш погляд на Господа Ісуса, Який за нас помер і воскрес. Однак є люди, в яких очі звернені на самих себе, а не на Господа. Вони більше думають про своє зцілення, ніж про Цілителя. Йдеться про віру в Ісуса, навіть не про віру в нашу віру. Остання сама по собі не має значення. Найбільшим актом віри є віра в те, що Бог більший за нашу малу віру і ми не можемо покладатися на себе.

Ми називаємо «вірою, що очікує» впевненість і довіру, що Бог вчинить згідно зі Своїми обіцянками, знаючи, що Він хоче нас зцілити. Коли ми так віримо, то це наче в якомусь місці замість тонких проводів ми протягуємо грубі кабелі, тому що дія Бога є вищої «напруги».

Я, зазвичай, не молюся за хворих, не підкріпивши їх віри кількома свідченнями, щоб вони очікували і вірили в те, що Бог хоче зцілити їх.

Одного разу я відправляв Службу Божу з одним єпископом. Його проповідь була наче дорогоцінний камінь, що красномовно показала значення хреста і страждання. Та після Святого Причастя він здивував мене своїм проханням помолитися за хворих. Я сказав Йому:

– Преосвященство, Ваша проповідь про хрест була така гарна, що після неї ніхто не хоче бути зцілений… Але якщо би я перед цим міг розповісти про силу хреста і про зцілення як знак Божої любові…

Ісус обіцяв нам, що ми отримаємо те, що вважаємо, що ми вже отримали (Мр. 11:24). У Євангелії зустрічаємо багатьох людей, які просять і отримують, шукають і знаходять, стукають – і їм відчиняють. Бог закликає нас бути простими в нашій вірі. Тим не менш, є люди, які моляться так:

– Господи, якщо така воля Твоя, якщо я повинен, якщо це служить моєму освяченню і вічному спасінню… тоді зціли мене!

Вони висувають стільки умов, які більше схожі на виправдання свого маловір’я. Натомість ми повинні бути убогими, які повністю залежать від свого Отця. Дитина ніколи не каже матері:

– Матусю, якщо це буде добре і не вплине негативно на підвищення холестерину в моєму організмі, дай мені яйце!

Дитина просто просить, а мама краще знає, що для неї добре, а що ні. Нам потрібно бути убогими і смиренними, просити з вірою, що отримаємо.

Інші обмежують Божу силу, кажучи:

– Господи, у мене хворе серце, горло і коліно, але якби Ти зцілив хоча б серце, то я заспокоюсь.

Вони теж моляться неправильно. Слід просити про все, не ставлячи обмежень Божій дії. Бог є великодушний і дає щедро. Якщо Він має і дає Святого Духа без міри, то так само вчиняє і з Його дарами.

Коли Папа Леон XIII святкував 50-літній ювілей єпископських свячень, один з кардиналів, прагнучи йому сподобатись, сказав:

– Будемо просити Бога, щоб Він уділив Вашій Святості ще 50 літ!

Папа влучно відповів:

– Не ставте обмежень Божому провидінню!

13 червня 1975 року я поїхав в одне селище, щоб взяти участь в урочистостях з нагоди вшанування св. Антонія. Сповідав, проповідував і відправляв Службу Божу, молячись за хворих. Потім я швидко вийшов із захристії, бо мав ще кілька хрещень та інших справ. Назустріч мені вийшла маленька дівчинка, тримаючись за руку матері. Вона рішуче промовила:

– Отче, помоліться, щоб моя мама одужала.

– Але хвилину тому ми закінчили молитву за хворих, – відповів я збентежено.

А дівчинка відповіла на це з вірою, як самарянка з Євангелія:

– Моя мама глуха і пропустила момент, коли молилися за зцілення.

Я раптом відчув сильний жаль до тих бідних людей і зробив знак, щоб вони швидко сіли.

Моя молитва звучала так:

– Господи, зціли її швидко, бо знаєш, що в мене багато роботи….

Зразу після цієї молитви я нахилився і запитав матір:

– З якого часу ви не чуєте?

– Вісім років.

Я здивувався, що жінка мені відповіла, бо гадав, що вона не почула мого запитання. Я заговорив до неї ще, на цей раз трохи тихіше:

– Мабуть, ви добра матір.

Жінка всміхнулася, – отже, вона почула мене! Найцікавішим, однак, було те, що Бог вислухав мою дивну молитву. Жінка відчула, наче раптовий вітер дмухнув їй у вуха і прочистив їх. Отже, я міг підтвердити правдивість таких слів Господа: «І станеться, поки покличуть, то Я відповім, вони будуть іще говорити, а Я вже почую!» (Іс. 65:24).

«Бо ще слова нема на моїм язиці, а вже, Господи, знаєш те все!» (Пс. 139:4).

Віра і зцілення внутрішньо пов’язані між собою, як чудово свідчить про це Марія Тереза Г. де Беаз. Вона була зцілена від запалення суглобів, і це привело всю її родину до Бога:

«В мене немає слів, щоб подякувати сьогодні не лише за фізичне зцілення, а й за щось набагато більше і краще – за віру в Бога, якого я прославляю. Тому що Господь є слова моїх пісень, образ моїх мрій і світло моїх очей.

Парагвай – Асунсьйон, 25.08.1981 р.»

Попередній запис

Підтримка в зціленні

Наступний запис

Підтримка в зціленні_3