Підтримка в зціленні_3

ІІІ. Навернення

Навернення прискорює фізичне та внутрішнє зцілення. Хвороба сама по собі є плодом гріха (при цьому не йдеться про те, що конкретна хвороба – плід конкретного гріха). Коли каємося і навертаємося до Бога, то неминуче зникають наслідки гріха. «Через це поміж вами багато недужих та хворих, і багато-хто заснули» (1Кор. 11:30).

Мушу визнати, що є люди, які живуть у гріхах, але бувають зціленими, але я свідок, що велика кількість людей навертається саме в результаті зцілення. Проте нормальний хід подій, який знаходимо в Євангелії, є найперше зцілення від гріха: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!», а потім фізичне зцілення: «Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» (Мк. 2:5-11).

Молода дівчина 26-ти років на ім’я Альтаграсія Розаріо два роки була глухою, потім через декілька місяців осліпла. Крім того, анемія довела її до такого стану, що вона очікувала смерті. Мати привела її на п’яту зустріч у Піментел у 1975 році. Там було стільки людей, що вони були змушені ночувати на землі. Нещасна хвора, глуха і сліпа, не усвідомлювала, що діється навколо. На ранок дівчина була цілком здорова: вона бачила і чула. Але найкращим було не те, що до неї повернулися слух і зір, а те, що Господь увійшов в її серце, вказав на гріх, в якому дівчина перебувала багато років. Пізніше вона стала катехиткою і свідчила про те чудо, яке Бог їй вчинив у місті Сан-Франціско-де-Макоріс, звідки була родом.

Через декілька місяців, коли вона щасливо жила новим життям у Христі, раптово знову захворіла, у неї підвищилася температура, а 18 листопада вона радісно сказала до матері:

– Мамо, я чула голос Бога у своєму серці. Він сказав, що через два дні прийде забрати мене до Себе. Мати відповіла:

– Альтаграціє, не кажи цього! То гарячка спричиняє марення, тобі здається, що ти чуєш голос Бога. Нікому цього не повторюй, бо з тебе сміятимуться.

Однак дівчина розповіла про це всім катехиткам, які прийшли її відвідати. Вона справді померла 20 листопада, щаслива, співаючи, як птах. Її похорон проходив у спокої й надії. Її останні дні не були обтяжені ні жалем, ні слізьми. Були лише щастя і радість, бо вона раз і назавжди зустрілася з Тим, Хто її любив.

Одна жінка в 28 років, Анета Гіроукс, страждала хворобою Паркінсона. Батьки привели її на останню Службу Божу під час конгресу в Монреалі на Зелені свята 1979 року. Під час Святого Причастя один священик підійшов до неї по сходах, щоб уділити їй Ісуса, а вона йому відповіла:

– Не можу прийняти Святе Причастя, бо я грішна. Два роки живу без шлюбу.

Однак у ту хвилину вона твердо вирішила змінити спосіб свого життя – навернулася, висповідалась, прийняла Святе Причастя і зміцніла у вірі. Повернувшись додому, сказала своєму чоловікові:

– Віднині не вважай мене більше своєю жінкою, якщо не хочеш взяти зі мною шлюб у церкві. Через три дні я повернуся до родичів.

Вона пішла до своєї кімнати і лягла спати. Вранці прокинулась і відчула в усьому тілі велике тепло. Встала зовсім здоровою. Таким чином, зцілена душею і тілом, вона повернулась до своїх родичів. Через два місяці взяла шлюб. Так спочатку вона була навернута у віру, а потім зцілена фізично. В іншому разі, про який я розповім, було якраз навпаки: Маріано 10 років не ходив до церкви, але був зцілений від схильності до алкоголю, розладів шлунка, серцевої недостатності. В той день, коли його мати Дона Сара склала свідчення про його зцілення, він повернувся додому щасливим. Пізніше він хотів прийняти Святе Причастя, але не отримав дозволу, бо жив без шлюбу з матір’ю кількох дітей. Розлучення з першою дружиною було неможливе, а тим більше неможливе було повернення до неї. Маріано переселився в окрему кімнату в будинку і кілька місяців жив з дружиною, як брат із сестрою. Потім зміг прийняти Святе Причастя в день П’ятидесятниці, і Господь обдарував його багатьма дарами, які допомагають в євангелізації. Він допомагав мені під час реколекцій у багатьох країнах, закликаючи подружні пари до вірності в подружньому житті. Через декілька років архієпископ детально проаналізував його перший шлюб і знайшов достатньо причин, щоб його скасувати. Таким чином, через кілька років важких випробувань він зміг взяти церковний шлюб з жінкою, з якою жив віддавна. У той день у церкві було багато подружніх пар, яких Маріано закликав до вірності в шлюбі.

Важливо те, що Бог хоче нас зцілити у всій повноті: наше тіло, нашу душу і нашого духа. Інколи фізичне зцілення доповнює навернення, часом навернення спричиняє зцілення.

IV. Прощення

Неодноразово ми були свідками того, як прощення, дароване неприятелеві, спричиняє зцілюючу діяльність Бога. Молитва, якої навчив нас Ісус, виразно говорить: «І прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим» (Мт. 6:12).

Майже щоразу, коли Господь обіцяє ефективність молитов і відповідь на наші прохання, це залежить від нашого вміння прощати іншим людям (Мт. 18:21; Мр. 11:25).

Багато людей вважає, що простити – це втратити. Вони не усвідомлюють, що це корисно, бо прощення звільняє від ненависті й негативних почуттів, які нас мучать. Прощення робить нас подібними до Христа, Який помилував Своїх неприятелів і простив їм. Через здатність прощати ми отримуємо Божу ласку.

Це підтверджує таке свідчення:

«Якось я відчула, що Господь прагне, щоб я простила людині, яка зробила мені кривду. Я не могла зректися помсти, опиралася Богові, ввесь час повторювала:

– Боже, чому Ти хочеш, щоб я молилася за неї, адже Ти такий добрий, що поблагословиш її навіть тоді, коли я не буду про це Тебе просити…

Тоді внутрішній голос виразно мені відповів:

– Нерозумна, чи усвідомлюєш ти, що, молячись за неї, ти першою будеш зцілена?»

Пробачити – це означає воскресити в нас життя, яке подарував нам Христос. Прощення і прохання про вибачення – як блискавка, яка провіщає життєдайний дощ. Це добре ілюструє свідчення Еварісто:

«В роки дитинства серйозні проблеми з батьком змусили мене залишити рідний дім. Я думав, що час вилікує ті давні образи дитинства, однак цього не сталося. Я жив у постійному усвідомленні минулого, яке мене пригнічувало. Бог дав мені ласку пізнати Його через Харизматичну Віднову, що визволило мене з багатьох пут і дало великий поштовх моїй вірі. Однак мені постійно чогось бракувало. В мене не було такої радості й свободи, яку я спостерігав у людей Віднови. Я почувався розчарованим і пригніченим.

Так минуло декілька років, аж до лютого 1977 року, коли мій батько тяжко захворів. Я бачив, що з’явилася нагода до примирення з ним, але не мав сили й відваги це зробити. 13 лютого, коли він перебував в агонії, я боровся всередині моєї душі, і відчув, що не маю сили простити йому. Я почав молитися, просячи Бога:

– Боже! Я сам не здатний на це.

Тоді внутрішній голос так промовив до мене:

– Сам не зможеш це зробити, але в Моє Ім’я все може зробити той, хто вірить.

З Божою підтримкою я прийшов до свого батька і обняв його, пробачивши йому усім серцем. Але не тільки це – я зі сльозами на очах просив, щоб і він мені вибачив.

Обличчя мого вмираючого батька змінилося, бо і я дивився на нього вже іншими очима, тому що Бог змінив мене. Я любив свого батька серцем Ісуса і обіймав його руками Господа.

З того дня я почав співати Ісусові нову пісню – пісню прослави, яка триває вже більше семи років. Бог показав мені Свою Славу завдяки внутрішньому зціленню через прощення. Зараз я щасливий і радісний, проголошуючи, що Бог вчинив зі мною чудо, і я все можу в Тому, Хто мене зміцнює».

Ще одне свідчення розповіла Ольга Г. де Кабрера з Гватемали:

«10 років я страждала від сильного болю в скалічених ногах і руках, стан яких поступово погіршувався. Відвідала 15 лікарів, і один з них сказав мені, що треба ампутувати ліву ногу. 1 травня 1976 року я стала повним інвалідом. Решту свого життя змушена була провести в ліжку і в інвалідному візку, який так ненавиділа.

Якось дізналася, що в школі буде Служба Божа за хворих. Вирішила податися на неї в своєму візку. Мене розмістили навпроти дверей, в які входив кардинал Касарієго. Він зупинився біля мене, взяв мої руки в свої і сказав:

– Бог тебе любить і сьогодні тебе зцілить!

Коли почалась молитва за внутрішнє зцілення, я заплакала і з цілого серця пробачила всім, хто вчинив мені багато зла. Потім отець Тардіф помолився за фізичне зцілення, і я відчула, що мене щось штовхає і каже: «Встань і йди!» Я відчувала сильне тепло й тремтіння. Зі сльозами на очах встала з крісла і пішла.

Господь такий добрий, що зцілив мене духовно, душевно й фізично. Нехай Його Ім’я буде благословенне і прославлене навіки! Хвала Тобі, Боже, Царю всього світу!»

Попередній запис

Підтримка в зціленні_2

Наступний запис

Підтримка в зціленні_4