Пізнайте любов воскресіння

Ісус мовить до неї: Маріє! (Ів. 20:16)

Архиєпископ Десмонд Туту належить до тих людей, яких я шаную найбільше. Як жоден інший духовний лідер, якого я знаю в Південній Африці, у публічних виступах він повсякчас підкреслює Добру новину, що кожного з нас любить Бог. Нещодавно недільна газета опублікувала інтерв’ю Десмонда, яке він дав журналістові британської газети «Телеграф». Журналіст прибув до Південної Африки по великоднє послання з-за кордону. Коли вони сиділи разом за обіднім столом у домі Туту, Десмонд говорив про боротьбу з раком простати, свої погляди на потойбічне життя і взаємини з Богом. Коли ж інтерв’ю добігло кінця, журналіст розповів, як архиєпископ, відповівши на всі питання, почав свідчити про любов воскресіння. Він описує, як Туту, побачивши в ньому англіканця, який відійшов від своєї церкви, нахилився через стіл і ледь чутним шепотом сказав йому: «Бог любить вас, які ви є – з усіма вашими сумнівами, інтелектуальними застереженнями, неспроможністю звершити крок до віри. Бог каже: “Насправді Я сотворив тебе, і сотворив тебе таким тому, що люблю тебе. Не намагайся причепурити себе. Просто будь собою і знай, що Я підбадьорюю тебе. Ти неймовірно важливий для Мене. Ти настільки важливий, немовби ти єдина людина на землі. І знай: Я творю лише шедеври. У Мене немає жодних сумнівів щодо твоєї гідности. Тобі не треба нічого робити. Гідність тобі притаманна. Будь ласка, повір, що Я люблю тебе. Ніде у світі ти не знайдеш досконалої втіхи, тому що Я сотворив тебе подібним до Мене”».

Я чудово розумію, що багатьом людям неймовірно складно особисто прийняти слова архиєпископа. Коли вони озираються на життя, що оточує їх, то воно аж ніяк не видається просякнутим любов’ю воскресіння, милосердям і благодаттю. Вони не вірять, що Бог може направду дбати про кожне людське створіння, коли у світі стільки болю й горя. Їм спадають на думку величезні страждання, спричинені землетрусами, злиднями, посухою, злочинністю, несправедливістю, терористичними актами і, на особистісному рівні, недугою, смутком, звільненням із роботи, депресією, а тому вони запитують: «Як може існувати Бог, що кожного з нас кличе на ім’я?» Можливо, що навіть Марія Магдалина запитувала про це, міркуючи про несправедливість і кривду, що сталися в ту жахливу п’ятницю. Тож повернімося знову до її зустрічі з Ісусом перед порожнім гробом і погляньмо, як Божа особиста любов прийшла до неї.

Коли Ісус підходить до Марії ззаду і запитує її про сльози, вона спершу не певна, хто це. Гадаючи, що то може бути садівник, вона відповідає: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його, і Його я візьму!». Незнайомець не відповідає, і Марія знову обертається обличчям до гробниці. Тоді з-за плечей вона чує голос, який просто кличе: «Маріє!» Вона відразу впізнає Його голос. Це той самий голос, який звернувся до неї так лагідно й ніжно тоді, коли вона вже звикла до презирства й глузування. Вона ніколи не могла забути того голосу! Тепер, коли Він звертається до неї, вона радісно обертається й вигукує: «Раббуні» – єврейське слово, що означає «Учителю». У всіх чотирьох Євангеліях рідко можна зустріти сцену, сповнену більшої сили. Щоб хоча трішки усвідомити її гостроту, уявіть себе на місці Марії в той момент, коли вона чує, як Воскреслий кличе її на ім’я. Якось на реколекціях я попросив зробити це в невеликій групі, а тоді коротко поділитися своїми враженнями. Одна особа відповіла, що цей досвід видався занадто добрим, щоби бути правдою. Ще хтось пройнявся радістю. Я ж відчув лише невимовний подив і зачудування. Як, з вашого погляду, відгукнулися б ви? Завдяки цим уявним відповідям ми хоча б трохи можемо відчути себе на місці Марії, коли вона почула, як покликано її на ім’я того першого великоднього ранку. Можливо, якби її попросили описати вагомість того моменту, то вона б промовила щось на кшталт цього:

«Коли я почула, як моє ім’я промовляє той знайомий голос, то ледь не повірила. Але то була правда! Ісус, завдяки якому я знову направду відчула себе людиною, той, хто повернув мені моє людське життя, живий. Любов, яку я досвідчувала в Його словах та діях, не вмерла після воскресіння. Його любов була сильніша від усіх сил зла, гріха і смерті разом. Коли ця правда зійшла на мене, я сповнилася неймовірного почуття радости й надії. Я знаю напевне, що Ісус мій живий приятель і друг, мій наставник і Господь. Я знаю, що ніщо не може відокремити мене від Його любови».

Досвід Марії запрошує нас глибше цінувати сутність великоднього послання. Він нагадує нам, що в осерді усього перебуває любов воскресіння, яка пристрасно шукає нас, кличе нас на ім’я і жадає особистих стосунків із кожним. Кожного з нас особисто та неповторно знає воскреслий Ісус та Бог, Якого Він об’являє. Коли ми усвідомимо це, як і Марія, то змінюється все. Ми вже не живемо, як гадали раніше, у холодному, безликому й байдужому світі. Ми – вже не ті мізерні й ізольовані особистості, якими подеколи себе вважаємо. Радше ми вічні створіння з безконечною гідністю, які живуть у всесвіті, просякнутому ясним промінням любови воскресіння, милосердя й благодати.

Я розумію, що коли ви читаєте ці слова, реальність Божої любови може видаватися вам неочевидною. Якщо це так, то дозвольте мені дати вам одну просту пораду. Киньте довгий погляд на воскреслого Христа, коли Він з’являється перед Марією. Новозавітні автори глибоко переконані, що коли ми направду хочемо знати, яким є Бог, то маємо дивитися на Ісуса (напр., див. Лк. 10:21-22; Ів. 14:9; Кол. 1:15). Уявляючи собі, як Ісус розшукує Марію та кличе її на ім’я, уявіть собі, що промінь любови воскресіння пронизує її сльози болю й печалі. Попросіть Духа Божого допомогти вам розпізнати ту любов воскресіння, коли вона осяватиме вас. Зазвичай ця сокровенна Боголюбов приходить до нас вельми приземленими й буденними способами – як лагідний дотик, нежданий візит, спільний обід, ранішня пісня птаха. І якщо ми не будемо пильнувати й чекати, то можемо легко оминути її.

Спираючись на особистий досвід, я хотів би наголосити на важливості того, наскільки важливо попросити Бога допомогти нам пізнати й пережити Його любов воскресіння. Запевнення, що мене особисто знає, приймає і любить Бог, не далося мені легко. Але впродовж багатьох років я вчився, поринаючи вглиб євангельських історій на взір тієї про Марію, просити Бога наповнити мене пізнанням цієї любови – не тільки в думках, але й у серці. Фредерік Бюхнер пише: «Якщо ви ніколи не знали силу Божої любови, то, можливо, це сталося тому, що ви ніколи не просили пізнати її – я маю на увазі, насправді просили, сподіваючись на відповідь». Майже щодня я прошу Бога розплющити мої очі, щоб я міг бачити промені любови воскресіння навколо мене в подіях та досвіді мого буденного життя. Чинячи це, я поступово віднаходив, що наш досвід любови може обернутися у внутрішнє знання, яке сповнює ціле наше життя.

Надіюся, що ці розважання допоможуть вам пізнати, що любов воскресіння перебуває в осерді всього. Коли це стається, – змінюється все. Ваше життя наповнюється дивовижним смислом. Вас знають! Цінують! Приймають! Глибоко люблять! Коли ви спізнаєте цю добру новину всім своїм розумом і серцем, то зробите ще один крок через сльози до преображення. Це та добра новина, якою архиєпископ прагнув поділитися з журналістом. І це, безумовно, саме те послання, яким Марія Магдалина хотіла б поділитися з вами.

Вірш на згадку: Не ви Мене вибрали, але Я вибрав вас… Ів. 15:16

Попередній запис

Плачте з тими, хто плаче

Наступний запис

Оберніться