Піментел

Я почувався дуже щасливим у Нагуа, працюючи з молитовними групами, та Дух Святий приготував для мене велику несподіванку. Справді, дороги Божі – це не наші дороги (Іс. 55:8), однак вони кращі, ніж ті, які ми могли би собі самі випросити чи уявити (Еф. 3:20). Отець протоігумен попросив мене тимчасово замінити священика, який від’їжджав у відпустку.

Щиро кажучи, мені шкода було залишати Нагуа. Ми завжди хочемо зміцнитися в тому, що вже маємо. А це є великою перешкодою для того, щоб відкритися несподіванкам Святого Духа. Життя в Дусі – це зречення, це відмова від спокуси зробити своїми ті речі, які належать Богові, включаючи те, що називаємо «нашим служінням» Богові. Ми покликані бути вічними мандрівниками, які живуть у тимчасових наметах, готові завжди податися в дорогу без зворотного квитка. Лише тоді, коли нічого не маємо, ми здатні отримати все.

10 червня 1974 року я прибув на нове місце, у Піментел – чарівне містечко, розташоване в центрі країни, оточене розкішною долиною, багатою на рис, картоплю, какао та мандарини, які ростуть завдяки чудовим водам ріки Куаби.

Містечко перетинала лише одна ґрунтова дорога, якою ходили осли й час від часу проїжджали автомобіль чи трактор. Національний прапор злегка ворушився над управою, а стрункі пальми та акації в міському саду віддавали йому честь.

Навпроти була розташована церква св. Івана Христителя. Його ім’я навело мене на думку, що моя роль, як і кожного, хто євангелізує, полягає в тому, щоб бути провісником приходу Спасителя. Святий Дух привів мене сюди, щоб я засвідчив світло воскреслого Христа.

Відразу після прибуття я пішов до священика, який пакував свої валізи. Хотів лише попросити в нього дозволу на заснування невеликої групи Віднови, бо без молитви не уявляв своєї праці. Це прохання спантеличило його, однак він не відмовив мені, бо їхав на відпочинок, а я мав його замінити. Тому він мені сказав:

– Гаразд, створюй групу, та тільки без харизм.

– Добре, – відповів я, – але харизми їм даю не я. Це приходить від Святого Духа. Якщо Він захоче наділити ними людей у твоїй парохії, то що я зможу зробити?

– Роби, що хочеш, – відповів він і поїхав.

Літо того року було дуже спекотним і це стало для нас наче передчуттям вогню Святого Духа, що мав охопити нас. Той, хто не вірить, що Ісус живий і сьогодні творить чудеса, нехай не читає наступних рядків, бо вони видадуться йому неправдоподібними.

Перша зустріч

У першу неділю, під час Служби Божої я запросив людей на конференцію з Харизматичної Віднови, обіцяючи розповісти про своє зцілення. Прийшло близько 200 осіб. Ці люди мали таку велику віру, що навіть принесли в ношах паралізованого чоловіка, який через пошкоджений хребет не ходив уже п’ять з половиною років.

Коли я їх побачив з тим чоловіком у ношах, то подумав, що вони занадто відважні, але мені пригадалися ті четверо, які принесли свого немічного друга до Ісуса (Мр. 2:1-12).

Ми почали молитися за паралізованого і просити в Господа, щоб силою Своїх Святих Ран зцілив його. Раптом чоловік почав тремтіти і дуже спітнів. Я пригадав, що також відчув сильне тепло, коли Господь мене зцілював. Я промовив до нього:

– Господь тебе зцілює! В Ім’я Ісуса Христа встань! Я подав йому руку, а він здивовано подивився на мене.

З великим зусиллям він піднявся й почав повільно йти.

– Ходи в Ім’я Ісуса, – вигукнув я. – Господь тебе зцілює!

Чоловік спочатку зробив один крок, далі наступний. Наблизився до вівтаря і, плачучи, став дякувати Богові.

Всі присутні почали прославляти Господа, коли зцілений вийшов, несучи під рукою ноші. Того самого дня ще десять осіб зцілилися любов’ю Ісуса Христа.

Яку спрагу люди мали до молитви! Підходили до нас і просили, щоб ми їх навчили молитися. Ми повинні вчити їх молитися, як це робив Ісус, – молячись разом з ними. Не можна не використати таку чудову можливість. Якщо б ми менше говорили про Господа, а більше говорили би з Ним, як швидко змінився б цей світ! Безумовно, Господь любить, коли говоримо про Нього, однак набагато миліше Йому, коли ми розмовляємо з Ним.

Друга зустріч

Наступної середи прибуло більше трьох тисяч осіб. Оскільки церква не могла всіх вмістити, ми організували зустріч на вулиці. За такої великої кількості людей молитва в групі була неможлива, і тому я перед Євхаристією хворих півгодини проповідував Слово Боже.

Була там жінка, Мерседес Домінгес. Вже десять років вона була сліпа. Під час молитви за хворих відчула сильний холод в очах. Повернулася додому дуже зворушена, говорячи всім, що вже може трохи бачити. Наступного ранку вона прокинулася повністю здорова!

Господь відкрив їй очі – і вона відкрила уста, щоб засвідчити повсюди своє чудесне зцілення. Її одужання справило на всіх велике враження.

Третя зустріч

Уявіть собі, що діялося на третій тиждень. Ми організували зустріч у парку, славили Бога на свіжому повітрі просто неба. Так було, коли Ісус приходив до Капернауму чи Витсаїди. Той самий Ісус, живий, прийшов до нашого містечка. Парк був подібний до купелі Витезди, повний слабих, сліпих, кривих, сухих, що чекали на своє зцілення (Ів. 5:1-3).

Витезда означає «дім милосердя». Піментел, найменше серед містечок, перетворилося на місце, обране Богом, щоб явити Своє милосердя. Адже зцілення є завжди проявом безмежного милосердя Божого.

Тієї ночі прибуло понад 7 тисяч осіб. Ми робили те, що й завжди: проповідували любов Ісуса; що Він Живий у Церкві Своїй й продовжує діяти через знаки та чуда. Ми відправляли Службу Божу – і знову Господь зцілював хворих. Це було щось надзвичайне! Відбувалось це, як на весіллі в Кані Галілейській, коли Господь перемінив воду на вино, якого залишилось ще так багато, що можна було справити друге весілля. Коли ми просимо в Нього щось, Він нам дає все, бо ні Сила, ні Любов Його не мають меж. І тут Він зцілив не одного чи двох, а набагато більшу кількість людей.

Поліцейські були дуже незадоволені усім тим, що діялося, адже їм доводилося працювати додатково, щоб забезпечити порядок. У дні зібрань рух ставав надто інтенсивним для такого маленького містечка. Тому вони почали вимагати від начальника поліції, щоб той заборонив наші збори. Начальник розвів руками й відповів їм, усміхаючись:

– Я би хотів заборонити ці зібрання, але на одному з них була зцілена моя дружина…

Вона хворіла 12 років. Любов Божа торкнулася і її. Через декілька днів вони взяли шлюб. Який милостивий Господь!

Бог усе передбачив. Замість того, щоб заборонити зібрання, наступної середи поліція додатково відправила 18 поліцейських для регулювання руху.

Четверта зустріч

Це було 9 липня – річниця мого повернення в Домініканську Республіку. Вже з 9 години ранку приїжджали автобуси, великі автомобілі з усієї країни. Навіть водії таксі рекламували нас, бо мали з цього неабияку користь. Того дня після обіду зібралося на молитву близько 20 тис. осіб. Оскільки людей було багато, ми мусили піднятися на дах, де встановили вівтар і гучномовці.

Чи знаєте ви, як Бог «помстився» поліцейським, які хотіли покласти край нашим зустрічам? Тієї ж ночі Він зцілив одного з них, напівпаралізованого внаслідок крововиливу в мозок. З тієї хвилини вся поліція була на нашому боці. Справді, методи, що ними Бог розв’язує проблеми, є геніальнішими від наших.

Одна жінка, яку добре знали всі жителі містечка, 16 років була глуха – і зцілилася повністю. Спочатку вона почула шум, а потім зрозуміла, що прекрасно чує проповідь. На другий день вона пішла на ринок. Один з робітників сказав другому:

– Дивися, прийшла глуха. Давай пожартуємо з неї: ворушімо губами нічого не говорячи.

Але вона почула, що вони говорять, і дуже задоволено їм відповіла:

– Ні, панове, я вже не глуха, тому що Христос зцілив мене вчора ввечері.

Так вона свідчила не лише про своє зцілення, але й звістила Божу силу.

Один чоловік, який не міг ходити, а тільки повзав, також був зцілений. Надзвичайно багато чудес ми бачили на власні очі. Ті незабутні хвилини були чудовими – все чинилось так, як описано в Євангелії. Воскреслий Ісус ходив поміж нами, визволяючи Свій народ. Тієї ночі відбулося понад 100 зцілень, про які ми дізналися пізніше зі свідчень.

Попередній запис

Нагуа

Наступний запис

Піментел (продовження)