96 Переслідування тривають
Мене переслідували так, що здавалося, наче ціле пекло постало проти, аби мене знищити. Однак внутрішній спокій не покинув мене, навіть коли мені почали погрожувати ув’язненням і привели мене до світського священика як уперту візіонерку, яка хоче ошукати інших. Розповідаю про це не для того, аби акцентувати на своїх терпіннях – хочу зауважити наскільки добрим був Бог, що дозволив мені брати участь у Його Хресті. Ця участь була для мене поживою настільки розкішною, що ніколи мені не спротивилася.
97 “Тайну Євхаристії встановив би для тебе”
Якби могла я частіше приймати Св. Причастя, серце моє було би таким щасливим! Якось, коли особливо палко про це мріяла, мій Божественний Учитель з’явився переді мною і промовив: “Доню Моя, знаю твоє бажання, а прагнення твого серця, такі малі для Мене, що якби Я не встановив Тайну Божественної Любові раніше, то встановив би її з любові до тебе, аби мати приємність оселишся у твоїй душі і відпочивати в любові твого серця”. Пронизило мене це таким живим запалом, що душа моя цілковито захоплена не могла нічого іншого вимовити, як тільки “О, Любове! О, безмірна Любове Бога до нікчемного створіння!”, – тільки й змогла я промовити у відповідь. Але протягом усього свого життя була вдячна Богові за цю чисту любов.
98 Допомагає страждаючій душі Бенедиктинця
У день Божого Тіла, коли я перебувала на адорації перед Найсвятішими Тайнами, об’явилася переді мною постать, занурена у вогонь. Раптом я відчула це полум’я на собі, і зрозуміла, що чиясь душа просить у мене допомоги. Виявилося, що це була душа монаха-Бенедиктинця, в якого сповідалася колись і який дозволив мені приступити до Св. Причастя. Тепер же Бог дозволив йому звернутися до мене про допомогу. Отець Бенедиктинець просив мене, аби протягом трьох місяців я жертвувала йому все, що зможу зробити і витерпіти. Пообіцяла йому допомогти, щойно отримала на це дозвіл настоятельки. Повідомив мені, що страждає через те, що власні інтереси ставив вище за славу Божу; любив, аби його вихваляли і до своїх співбратів виявляв недостатньо любові. Але найбільше Богові не подобалося, що під час духовних розмов він думав про речі земні, його занадто цікавило те, що діється у світі.
Що я тільки витерпіла протягом тих трьох місяців! Отець не покидав мене ні на хвилину. Він весь був у вогні і терпів страшні муки. Коли я розповіла про це настоятельці, вона наклала на мене великі покути. Через три місяці отець покидав мене, сповнений радістю і вдячністю, бо нарешті отримав дозвіл на вічне щастя. Обіцяв, що опікуватиметься мною в Небі. Я натомість лежала хвора. Але мої терпіння скінчилися разом з його терпінням – щойно він відійшов, я одужала.
99 Господь просить її взяти на себе терпіння душі, якій загрожує загибель
Господь дав мені зрозуміти, що хоче, аби я допомогла душі, якій загрожує загибель, і що я повинна відчути стан цієї душі в момент смерті. Чогось жахливішого я ніколи не відчувала. Одного разу, коли я працювала, сама, стала переді мною одна монахиня. Господь показав мені цю монахиню, вона тоді ще була жива, і сказав: “Дивися, вона лише називається монахинею, а живе так, що Я змушений викинути її зі Свого Серця і полишити на себе саму”. Мене охопила жахлива тривога, я упала обличчям до землі, і так завмерла. Я жертвувала себе Божественній Справедливості, щоб витерпіти усе, що Вона накаже, аби спасти ту сестру.
Здавалося мені, що Його справедливий гнів обернувся проти мене. Я відчувала, як на мої рамена тисне страшний тягар, а щойно піднімала очі, бачила розгніваного Бога і пекло, що хоче поглинути мене. Ворог мій обступив мене з усіх сторін своїми спокусами, доводячи мене до розпачу. Я дуже страждала, бо здавалося мені, що про мої терпіння знають усі. Зі сльозами молилася, крізь сльози скаржилася Богові на свої терпіння. Але, припадаючи обличчям до землі, промовляла: “О, як страшно потрапити до рук Божого правосуддя! Але карай мене, Господи, шматуй, пали моє тіло, знищуй усе, що тобі не подобається, без жалю, аби лише спасти ту душу”.
100 Хоче нести тягар Божого гніву за душі, які завинили
Хворіла, і важко було би мені витримувати удари Божого гніву, якби не ласкаве Милосердя Господнє. Якось Господь показав мені кари, які були присуджені деяким душам. “О, мій Спасителю, вилий краще увесь Свій гнів на мене і зітри моє ймення з Книги Життя, але не дай загинути душам, за які Ти так дорого заплатив!” – благала. “Але ж вони не люблять тебе і докучатимуть тобі й надалі”, – відповів. “То й що, Господи? Аби Тебе любили. Пробач їм, благаю”, – не відступала. Але Господь сказав, що не може більше їх терпіти, хіба я візьму на себе відповідальність за ці душі. Я погодилася. “Платитиму за них тільки Твоїми ласками, невичерпними скарбами Твого Найсвятішого Серця”, – попередила Господа.
101 Спів Серафимів, її “небесних друзів”
Одного разу, коли ми працювали в гурті, я взяла свою роботу і вийшла до малого коридору, аби бути ближче до Найсвятіших Тайн. І тут я побачила Найдорожче Серце мого Ісуса, що сяяло ясніше за сонце. У променях Своєї пречистої Любові, оточене Серафимами, які співали:
“Любов радіє і перемагає,
Любов Найсвятішого Серця радістю нас насичує”.
Коли ж ці благословенні духи запросили мене, аби я разом з ними прославляла Любов Найсвятішого Серця, а я не могла зважитись, вони сказали, що саме для цього і з’явилися, аби єднатися зі мною в прославі Любові, тож займатимуть моє місце перед Найсвятішими Тайнами, аби ця прослава була безперервною. Вони перебуватимуть у моїй любові, страждаючи разом зі мною, а я радітиму з ними.
Слова про єднання в Найсвятішому Серці були виписані золотими літерами. Протягом трьох годин тривало те видіння, але наслідки його проявлялися протягом усього мого життя, зміцнюючи мене і наповнюючи втіхою. Отож, звертаючись у молитвах до Серафимів, називала їх моїми Божественними друзями. Ця ласка пробудила в мені велике прагнення чистоти і дала мені таке поняття про неї, розуміння, якою чистою має бути душа, аби спілкуватися з Богом, що усе земне відтоді здавалося мені нечистим.
102 Болісною жертвою здобула ласку Причастя для однієї черниці
Трапилося так, що одна із сестер заснула летаргійним сном і не було надії що зможе прийняти Святі Таїнства. Наше Згромадження дуже перейнялося цим, тож настоятелька сказала мені, аби я звернулася до Спасителя за допомогою й обіцяла Йому все, чого зажадає. Я виконала це прохання лише тоді, коли Господь моєї душі пообіцяв мені, що та сестра не помре і прийме ласку Найсвятіших Таїнств.
Натомість зажадав від мене трьох речей, а саме: аби я відмовлялася від будь-якого урядування в Чині, продовжувала вести записи і ходити до розмовниці. “О, Господи! Як добре Ти знаєш мої слабкі місця, – промовила. – Але проситиму дозволу виконати те, чого жадаєш”. Господь порадив мені скласти присягу, аби не мати спокуси відмовитися від обіцяного. І хоч до кінця свого життя я так і не змогла подолати відрази до того, що змушена була робити, Господь дотримав слова – сестра прокинулася з летаргійного сну і отримала Найсвятіші Таїнства (Сповідь, Причастя, Оливопомазання, Миропомазання. – Ред.).
103 Найсвятіше Ім’я Ісуса на її серці
Якось, готуючись до реколекцій, я вирішила викарбувати на своєму серці Святе Ім’я Ісуса. На грудях появилися рани. Було це осінню 1679 року. Побачивши їх, настоятелька затурбувалася, аби вони не стали причиною якоїсь важкої хвороби, тож сказала, що доведеться звернутися до лікаря. Почувши про це, я поскаржилася Господу: “О, єдина Любове моя, не дозволь, аби люди оглядали рану, яка виникла з любові до Тебе. Залікуй її, Господи, адже Ти маєш ліки на всі хвороби”. Зворушений моїм проханням, що інші побачать ту рану, Господь пообіцяв, що наступного дня рани не буде. Так і сталося.
Я не повідомила про це настоятельку, бо не могла її знайти. Тим часом вона прислала сестру із запискою, в якій повідомляла, що сестра має подивитися на рану і спробувати допомогти. Та позаяк рани уже не було, я вирішила, що це звільняє мене від виконання письмового доручення і, віднайшовши настоятельку, розповіла їй, як усе було. Але і Господь, і настоятелька сприйняли мій вчинок, як непослух, і протягом п’яти днів мені довелося в сльозах і покутах вимолювати прощення за нього. Настоятелька заборонила мені приймати Св. Причастя і це було для мене найбільшою мукою. До того ж, наказала мені показати рану сестрі, яка мала її лікувати. Але рани вже не було, і мені стало дуже соромно.
Тим, що трапилося, Господь дав мені зрозуміти, що Йому не подобається навіть найменший вияв непослуху, дав мені відчути, що така кара за непослух, а відтак Сам витер мої сльози і повернув життя душі протягом останніх днів моїх реколекцій. Та ще довго, на згадку про те, що своїм непослухом я образила Господа, очі мої наповнювалися сльозами. Мушу зізнатися, що до цього випадку я не зовсім розуміла, яким має бути послух черниці. Господь дав мені це зрозуміти і сказав, що покарає мене за провину невидимим карбом Його Святого Імені (на згадку про те, що витерпів Сам, приймаючи Святе ім’я Ісус).