РАДІСТЬ – ВЕЛИЧ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ

Старозавітна Книга Проповідника наприкінці досить песимістичного опису людини дає їй оптимістичну пораду: «Їж із радістю хліб свій, та з серцем веселим вино своє пий, коли Бог уподобав Собі твої вчинки!» (Проп. 9:7). Проповідник наголошує на тому, що людина, попри всі страждання, які їй доводиться пережити, створена Богом для радости. Та як я можу весело їсти свій хліб, якщо на душі в мене зовсім невесело? Очевидно, від людини залежить це вміння – серед страждань, які постійно її вражають, все-таки вибрати радість. Однак радість – це насправді не почуття, яке можна викликати наказовим способом зі своєї душі. Радість – це вираження повноти життя. Я не можу вимагати від себе радости, однак можу намагатися жити в повному сенсі цього слова. Лише тоді доторкнуся до тієї радости, яка живе в мені. Що більш свідомим життям житиму, то більше справжньої радости в собі відчуватиму. Радість захована глибоко в серці кожного з нас. Та, на жаль, дуже часто ми наче відірвані від тієї радости. Наше завдання полягає в тому, щоб навчитися налагоджувати контакт зі своєю внутрішньою радістю. Тоді вона розширить наше серце. Людина, яка відчуває глибоку внутрішню радість, все робить з легкістю. Її життя набуває зовсім іншого смаку. Радість стає зціленням всього людського життя, займаючи в ньому належне їй місце.

Психолог Верена Каст говорить про те, що радість – це високе почуття, воно благодатно впливає на душу, розширює серце, окрилює людину, полегшує наше життя. Радість єднає нас із людьми, надихає нас ділитися нею з іншими. Розділена радість – подвійна радість, – каже приказка. Радість здатна творити міжлюдські стосунки. Окрім того, обдаровує нас життєрадісністю та навіть зміцнює здоров’я. Це вже знали мудреці Старого Заповіту: «Серце радісне добре лікує, а пригноблений дух сушить кості» (Пр. 17:22). Добре самопочуття впливає на позитивний стан здоров’я. Тому радість найбільше сприяє доброму здоров’ю. Той, хто лягає спати із тривогами та неспокоєм на серці, того вони не покинуть навіть під час сну. А «щедре й добре серце насичене буде і користатиме зі свого харчування» (Сир. 30:25).

Ніхто не може змусити себе чи когось іншого до радости. Однак можемо зустріти відкритий заклик до радости. Так апостол Павло із в’язниці закликає филип’ян: «Радійте в Господі завсіди, і знову кажу: радійте!» (Фил. 4:4). Ми часто не помічаємо, як нам подобається святкувати своє нещастя, як ми концентруємося на негативі. А насправді у світі стільки причин для радости. Радість може бути не тільки в Господі, як каже апостол Павло. Є безліч дрібних речей, які можуть зумовлювати щоденну радість: прохолодний ранок, схід сонця, прекрасна природа, якою можу мандрувати, дорога людина, яка мене дружньо зустрічає та наповнює своїм світлом. Треба мати широко розплющені очі, щоб радіти своєму життю. Коли будемо відкритими до всього, що нам зустрічається щодня, то зможемо нав’язати тісний контакт із тією внутрішньою радістю, яка завжди живе в нас. Психолог Верена Каст наголошує, що радість нічого не коштує, окрім уваги: «Ми помічаємо прекрасне, чуємо прекрасне, воно захоплює нас, вабить, розцвітає…». Іноді від радости хочеться стрибати, тому психолог говорить, що ця емоція перевершує земне тяжіння і темноту. «Радість дарує нам дотик до того, що нас перевершує».

Ісус також про це говорить. У Євангелії від Івана Він не змушує нас до радости, а обіцяє, що Його слова допоможуть нам торкнутися джерела внутрішньої радости: «Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість!» (Ів. 15:11). Виголошуючи Своє слово, Ісус ділиться радістю, яка Його переповнює, зі Своїми слухачами. Так ми стаємо учасниками Його радости. Коли Його слово проникає до наших душ, ми маємо змогу налагодити контакт із тією радістю, яка живе в нас, однак так часто її не видно крізь щоденні турботи, страхи та негаразди. Завдяки Його словам та радість, яка живе в мені, піднімається до моєї свідомости, бо радість можна по-справжньому пережити лише свідомо.

Те саме можна сказати про спів. Співаючи, відчуваємо ту радість, яка таїться в глибинах нашої душі. Можна собі уявити, як вона пробуджується звуками пісні, створюючи особливий настрій. Святий Августин говорить, що спів у хорі бере свій початок від радости. Спів є її вираженням, він веде нас до тієї радости, яка живе в нашій душі. Це стосується різних видів музики. Іноді люди повертають собі втрачену радість, коли слухають музику Моцарта, Баха чи Генделя. Музика здатна перемінити душевний настрій і наповнити серце радістю.

Для радости не треба багато. Достатньо бути тут і тепер. Якщо намагатимусь просто бути присутнім у теперішньому моменті, то відчуватиму радість від самого буття. Я є, отже, радію з цього. Тоді навіть власне дихання зумовлюватиме в мені радість. Дихаючи, я вдихаю радість, життя, любов, ясність, свіжість. Насолоджуюсь миттю, тим, що не мушу цієї миті кудись бігти і щось робити. Просто сиджу, дихаю, дивлюсь, слухаю, нюхаю. Перебуваю в гармонії із самим собою. Мені не треба жодних зовнішніх надзвичайних вражень. Для радости вистачає простої готовности покластися на теперішній момент. Однак цього справді треба вчитися – позбуватися усіх турбот і тривог, відкидати усі похмурі думки, щоб справді бути присутнім тут і тепер. Важливе джерело радости – це природа. У Книгах Старого Заповіту є псалом, в якому молільник із невимовною радістю описує все, що споглядає в природі. Його серце сповнюється радістю через те, що Бог сотворив джерела, в якому дикі осли можуть втамовувати спрагу. Він захоплено вигукує своє здивування, прислухаючись до пісень небесного птаства, що щебече не верхівках дерев. Хвалить Творця за вино, яке Він створив для людини: «Вино, що серце людині воно звеселяє» (Пс. 104:15). Відтак завершує свою подячну молитву словами: «Я Господом буду радіти!» (Пс. 104:34). Радість від створіння є для молільника водночас радістю від самого Творця. Створіння справді наповнене радістю, якщо споглядатимемо його з широко розплющеними очима, зі щирим здивуванням та вдячним серцем.

Німецьке слово «радість» (нім. «Freude») походить від кореня, що означає «схвильований, рухливий, жвавий, швидкий». А й справді радість змушує наше серце битися швидше. Вона урухомлює людську енергію. Всі справи раптом можна виконати значно швидше. Радість дарує легкість людському існуванню, забираючи напругу та зависокі вимоги. Хто послуговується радістю, тому більше й легше в житті вдається, так наче зменшується сила земного тяжіння. Радість надихає нас на нові починання, вона може стати рушійною силою людської креативности. Той, хто працює з радістю, втомлюється менше, і все, що робитиме, приноситиме йому задоволення. Він сприйматиме свою працю не як тягар, а як ще одну причину для справжньої радости.

Біблія зображає Бога як джерело радости. Псалмопівець називає Бога Богом «розради й потіхи» (Пс. 43:4). Образ Бога цього молільника суттєво відрізняється від страшного образу жорстокого Бога, який ще досі дехто носить у своїй душі. Бог – основа нашої радости. Серце набожного юдея наповнювало радістю паломництво до Божого дому та прекрасне богослужіння. Водночас він вірив у те, що колись Бог витре всі наші сльози і поверне втрачену радість. Творець виступає гарантом того, що ми можемо завжди радіти, і це не ейфорійна духовність, яка не припускає смутку. До того ж – набожні молільники ніколи не оминали негативного досвіду. Однак вони досвідчили, що Бог у змозі перетворити наш смуток на радісний танець. Ісус потверджує старозавітній погляд на словесну радість: «Так сумуєте й ви ось тепер, та побачу вас знову, і серце ваше радітиме, і ніхто радости вашої вам не відійме!» (Ів. 16:22). Учителі Церкви називають радість, про яку згадує Ісус, досконалою і повною радістю. Григорій Ниський говорить про незнищенну, безмежну, вічну радість, яка нічим не пов’язана з видимим світом. Вона сяє із найглибших закутків людської душі, і є свідченням пережитого досвіду Бога. Григорій Ниський переконаний у тому, що хто досвідчив Бога у своєму житті, той здобув велику радість, яку можна лише затьмарити життєвими стражданнями, але насправді ніхто її відібрати не в змозі, бо ця радість божественна.

Те, що грецький містик говорить про радість, те німецький поет Йоган Вольфганг Гете одягає в поезію: «Найбільше радість – це жити в гармонії з собою». Якщо душа любить жити в моєму тілі, якщо я живу в гармонії із собою, тоді я сповнююся справжньою радістю. Радість – це вираження свідомого і сповненого життя. Той, хто живе в гармонії з собою, той відкриває у внутрішній кімнаті свого життєвого будинку велику радість. Вона завжди буде з ним, навіть якщо зовнішні хмари намагатимуться її потьмарити. Якщо трапляються конфлікти та неприємності, завжди можна заглянути вглиб своєї душі та знайти там справжню тиху радість. Містики говорили про внутрішній простір тиші, про внутрішню келію. А там можна досвідчити небо, небесну радість, що пролунає наче спів ангельського хору.

Попередній запис

СВОБОДА – МОЯ ВНУТРІШНЯ ГАРМОНІЯ

Наступний запис

СПОКІЙ – ВІДПОЧИТИ ДУШЕЮ