Благословіть це подружжя
Старший бенгальський індус брамін прибув до мого поліцейського відділку, просячи милостиню на весілля своєї доньки. Я сказав йому, що найбільше, що я можу пожертвувати це п’ятдесят рупій. Мене вразив зовнішній вигляд цього старшого чоловіка. Я сказав йому зачекати. Тоді подзвонив до Матері і сказав, що відправляю до неї старшого пана з проблемами і попросив Матір, щоб вона йому допомогла. Я не згадував нічого про одруження його доньки. Опісля, я цілком забув про цю справу. За два чи три місяці, цей старший брамін побачив мене і був настільки переповнений радістю, що ледь міг промовити слово. Він сказав мені, що Мати йому допомогла з усім для весілля його доньки. Він запросив Мати відвідати церемонію одруження доньки й ніколи не очікував, що Мати може особисто прийти. Однак, Мати прийшла в його дім у день одруження. Вона запитала цього індуського пана чи може благословити пару, яка одружувалась, на що він радо погодився. Мати клякнула і молилась до Небесного Отця, просячи благословення. Якраз, коли Мати йшла, наречений попросив Мати помолитись за нього, оскільки він мав конкурсний екзамен, щоб отримати роботу. Мати просто сказала йому, що молитиметься за нього. Вірите, цьому молодому індусу пощастило, і він отримав ту роботу.
Промінь надії о 11 годині вечора
Одного разу будівельник підійшов до Матері і запитав, як він міг би допомогти їй своєю працею. Мати попросила, щоб він збудував дім для повій у Тангрі. Він це зробив. За кілька років будівельник збанкрутував. Через що він і з братом закінчили життя самогубством. Вдови були осуджені родинами, священиками, друзями, [тому що] спочилі чоловіки [вчинили такий гріх]. Вони стали практично відкинутими суспільством. Раптом, вони отримали телефонний дзвінок від Місіонерок Божественної Любові. Мати Тереза, повертаючись з закордону, почула новину про смерть цих людей і хоче зустрітись із вдовами одразу ж після приїзду в аеропорт по дорозі додому. Вони знову налякались, думаючи, що знову почують зневажливі слова. О 11 год. вечора Мати прибула до їхнього дому ще з однією сестрою. [Мати] усміхнулась до них і сказала, що їхні чоловіки були чудовими людьми, завдяки їхній помочі так багато повій знайшли притулок. Також вона запевнила їх, що Бог точно подбає про них. Вперше, після смерті [їхніх чоловіків], ці вдови знайшли промінь надії. Це дало їм можливість прийняти жорстокість життя з оновленими силами. Тепер вони повернулись до попереднього життя.
Краса цілого життя
Мати навчила мене бачити красу цілого життя, навіть тоді, коли хвороба і неповносправність ускладнює можливість поглянути на все в такий спосіб. Посеред найбільших злиднів, вона була незвичайно спокійною. Вона використовувала кожну нагоду, щоб допомогти волонтерам зрозуміти, що взявши на Себе лик найубогіших з убогих, [Ісус] давав нам нагоду любити Себе і служити безпосередньо Йому. «Убогі – це наш дар», – так вона любила повторювати.
Мати поцілувала ті цілком вкриті мозолями руки
У 1970 році я мала привілей супроводжувати Мати Терезу на зустріч Національної Ради Католицьких Жінок. Там Мати була запрошена завдяки її великій праці серед Божих убогих. Одного дня конференції, ми з Матір’ю сиділи разом у кабінці на конференційному поверсі. Цілий день жінки приходили і йшли. В більшості вони були дуже гарно вбрані і виглядало, що вони з багатих сімей. Однак одна жінка стояла окремо від інших у своїй простій і зношеній сукні. Вона скромно наблизилась до нас. Якийсь час вона стояла, дивлячись на Матір з сильним прагненням в очах. Тоді я підійшла, щоб запитати, чи можу їй чимось допомогти. Здавалось, вона боїться запитати чи можна поговорити з Матір’ю кілька хвилин. Я одразу взяла її до Матері, яка її запросила зайти і сісти в кабінці біля неї. Жінка дуже скромно почала розповідати про серйозну хворобу чоловіка, що він вже не міг виконувати працю на їхній фермі. Вона благала Матір помолитись за нього і його одужання. Жінка почала виконувати працю чоловіка і просила наших молитов, щоб могти справлятись з цим, а також з хатньою працею, куховарінням й опікою над дітьми.
Молода жінка, коли говорила, тримала свої руки міцно, склавши на колінах. Я побачила якими спрацьованими і червоними вони були та якими викривленими і зраненими були її пальці. Мати Тереза помітила те саме і якраз тоді кілька сльозинок покотились з лиця цієї жінки на спрацьовані руки. Тоді Мати взяла ці дві, цілком вкриті мозолями руки у свої, піднесла до своїх губ і поцілувала. Тримаючи їх, запевнила жінку, що ми молитимемось за одужання її чоловіка. Жінка пробула з нами ще трішки, розповідаючи про свою сім’ю і про те настільки важливим було для них залишитись на фермі, де родина її чоловіка проживала впродовж кількох поколінь. Тоді вона подякувала нам і пішла. Коли Мати Тереза дивилась як жінка йшла, сказала: «Яка велика любов».
Сильно поранений під час вибуху
Я отримала дзвінок від жінки, яка сказала, що її молодий син був дуже поранений під час вибуху. Вона цікавилась чи вони з чоловіком можуть привести сина на зустріч з Матір’ю Терезою. Того вечора сім’я прибула до нашого дому з сином, віком одинадцять років, який осліп. Його обидва зап’ястя розірвало, коли він підняв динаміт, щоб запалити його, думаючи, що це освітлювальний патрон, який він може використати замість ліхтаря. Обличчя хлопця було все в рубцях і залишки рук без зап’ястя. Було важко дивитись в очі без погляду, не плачучи.
Я завела хлопця і його батьків у гостьову кімнату, де чекала Мати Тереза. Вона посадила хлопця поруч з собою. Тоді взяла кінцівки його рук у свої руки. Він розмовляв з нею, тримаючи їх. Він розповів як уперше дізнався про Мати Терезу в Католицькій школі, навіть читав сам про неї перед нещасним випадком. Він прагнув зустрітись з нею, бо знав, що вона розповість йому правду про його зовнішність, а також тому, що він хотів попросити її поради щодо кар’єри, зважаючи на його сильний параліч. Відповідь Матері була така чудова, що ті, хто були в кімнаті не могли стримати сліз. Спершу, вона повела своїм пальцем по усіх шрамах на його лиці, кажучи йому, що на її думку, з ними він виглядає по-чоловічому, сильним і сміливим. Тоді, він запитав, чи кінцівки його рук виглядають жахливо? Вона взяла кожну у свої руки, провела лінії по тих місцях, де шрами були найбільшими, поцілувала кожне закінчення руки, і сказала йому, що вони зовсім не гидкі, гарні руки, які виглядали сильними, просто без зап’ястя. Тоді, вони обоє говорили про його плани на майбутнє, щоб одного дня стати порадником і використати свій власний досвід, щоб допомогти іншим долати параліч. Це був епізод життя, який ніхто з нас не забуде. Цей молодий хлопець, повний надії, якого запевнила особа, про яку він читав і захоплювався нею через її особистий героїзм. Вони обидвоє були цілком певні того, що з Ісусовою допомогою він одного дня досягне своєї цілі! Сподіваюсь і молюсь, щоб він досяг!
У Матері був час на них усіх
В останній рік свого життя, Мати була обмежена Матірним Домом і другим поверхом. За цих обставин, Мати розпочала те, що я називав «балконне апостольство». Вона вітала всіх відвідувачів, які приходили її побачити з теплом, добротою і гумором. Деякі люди приносили свій біль, інші свої турботи й сподівання. Мати мала час на них усіх і направляла їх до Бога. Одного разу, я довго чекав на балконі, щоб поговорити з Матір’ю, коли вона вітала людей. Врешті, Мати підійшла до мене і розпочала розмову. Мені стало легше на душі, що я нарешті отримав її увагу. Тоді убогий чоловік піднявся по сходах і стояв, дивлячись на нас з відстані. Мати побачила його і перепросила, кажучи: «Вибачте, отче, але цей чоловік пройшов такий довгий шлях». І вона залишила мене, щоб послухати його! Я засмутився, оскільки знову мені доведеться чекати, однак це відкрило мені, що я думав, що я важливіший за цього чоловіка. Мати очевидно знала, що він був важливіший ніж я, бо потреба і біль були на його обличчі, тому вона віддала Божу увагу і турботу перше йому. Кого б вона не вітала на своєму візочку на балконі, вона просила їх молитись. Вона закликала їх довіряти доброті Бога. Коли вона розмовляла – це було завжди з ціллю, щоб проявити доброту Бога, через короткий анекдот зі свого життя чи історію про те, як Ісус є особисто присутній і залучений у нашому житті. І вона навчала нас, що Він залежить від вас і мене, щоб надати Свою опіку убогим. Те, що ми бачили труднощами, Мати називала «можливостями», щоб шукати Його в страждаючому лику… У неї завжди було позитивне бачення.
МОЛИТВА
- Душе Христа, освяти мене,
- Тіло Христа, спаси мене,
- Крове Христа, втамуй мене,
- Водо, з боку Христа, омий мене.
- Страсті Христа, зціліть мене,
- О, добрий Ісусе, почуй мене,
- У Твоїх ранах сховай мене,
- Не допусти до страждання,
- щоб бути відлученою від Тебе,
- Від підступного ворога захисти мене,
- У годину смерті поклич мене,
- Запроси мене прийти до Тебе,
- Щоб з Твоїми святими
- Я могла хвалити Тебе
- На віки вічні. Амінь.
Молитва, якою щодня молилась Мати Тереза