Подумайте про себе: Чи я насправді люблю Ісуса? Чи я є тією, що втішає Його? Ви всі бачили іконку Христа під час Його страстей, де сказано: «Я чекав утішителів, та не знайшов нікого» і Мати написала на ній: «Будь тією». Чи ви є насправді тією? Чи Він насправді може звернутись до вас по втіху? Чи ви є тією, на яку Він може покластись, особливо сьогодні в цьому сум’ятті гріха? Чи ми є тою втіхою, тою розрадою?
Приносячи Ісуса страждаючим людям
Ісус стає Хлібом, щоб втамувати наш голод, також стає тою нагою особою, тою безпритульною, самотньою і небажаною особою, тим прокаженим і тим алкоголіком чи тим наркоманом чи повією, щоб ми могли втамувати Його голод, щоб ми їх любили через любов, яку ми виявляємо до них. Приносячи присутність Ісуса людям, які так страждають, ми стаємо споглядальними монахинями, які живуть у серці світу.
*
Люди просять духовної допомоги, розради, вони такі налякані, такі розчаровані, у розпачі, так багато позбавляють себе життя. Саме тому ми маємо себе посвятити, щоб бути Божою любов’ю, Божою присутністю не на словах, а в служінні, конкретній любові, слуханні.
Перший і останній зв’язок з любов’ю
Нірмал Грідей – живий Кивот страждаючого Христа. Якими чистими мають бути ваші руки, щоб торкатись понівечених тіл, якими чистими мають бути ваші уста, щоб промовляти слова втіхи, віри, любові. Оскільки багато з них вперше можуть відчути любов, можливо вже й востаннє. Ви маєте старатись бути чутливими до Його присутності, якщо ви насправді вірите, що Ісус каже: «Ти зробив це Мені».
Мій брате, моя сестро
І Христос так часто казав: «Любіть один одного як Я полюбив вас». І ми знаємо, як Він полюбив нас. Він віддав усе задля любові до нас, щоб ми змогли, як Він, любити інших, особливо людей, які не мають нічого і не мають нікого… Є багато людей, які страждають від різної убогості, духовної убогості. Будучи… залишені самі, небажані, нелюблені, без опіки. І я думаю, ви і я, які були створені, щоб любити і бути любленими, ви були… створені для більших справ. Ми не просто певне число серед населення світу, ми діти Божі. І та особа – це мій брат чи сестра. І саме тому Ісус наполягає так сильно на любові один до одного.
Будьте добрими
Сестри, вас і мене Бог послав на місію. Таких людей називають Місіонерами. Що ми маємо робити? – Любити. Місіонерка Божественної Любові – це хто? Носій Божої любові. Так гарно назвав один мусульманин сестер. Індуси не називають сестер Місіонерками Божественної Любові, вони називають їх «носіями Божої любові». Яка гарна назва.
*
Наші вбогі люди стають убогішими щодня. Я благаю вас, сестри, будьте добрими до них, будьте втіхою для убогих і докладіть усіх зусиль, щоб допомогти їм. Намагайтесь помічати потреби вбогих. Введіть у живу реальність свій обіт надавати щиросердечну безкоштовну службу вбогим – Христові в Його страждаючому лику.
*
Будьте справжнім співпрацівником Христа. Випромінюйте Його світло і ведіть Його спосіб життя. Будьте ангелом утіхи для хворих, другом маленьких, любіть один одного, як Бог любить кожного з вас – особливою і найсильнішою любов’ю. Будьте добрими одні до одних. Я надаю перевагу робити помилки в доброті, аніж здійснювати чуда зі злістю.
Усміхайтесь одні до одних
Сьогодні, окрім матеріальної убогості, через яку люди помирають з голоду, помирають від холоду, помирають на вулицях, є велика убогість того, що тебе не хочуть, не люблять, не дбають про тебе, немає нікого, хто б назвав його своїм, не маючи кому усміхнутись. Іноді це трапляється з нашими старшими людьми, яких ми називаємо прикутими до ліжка… вони є ніким, вони просто є, про них не знають, їх знають за номером кімнати, але їх не знають для того, щоб їх любити чи їм служити. Оскільки коли ми пізнаємо когось, ми можемо його полюбити, а потім Йому служити. Чи ми справді знаємо це?
Полегшити страждання
Ви, особи, які працюєте в медицині, маєте справу зі стражданням, ви маєте справу з людьми, які приходять до вас, приносячи свій біль, велике страждання і з великою надією, що ви щось зробите, що ви їм щось дасте, дасте радість від того, що вони можуть подолати біль. Як жахливо, коли вони приходять до вас зі страхом, зі страхом, що ви щось зруйнуєте в них.
Сформувалась група лікарів і медсестер, які прийшли до мене і сказали: «Будь ласка, допоможіть нам зробити наше життя, нашу працю чимось посвяченим, чимось святим, чимось прекрасним для Бога». Тому [ті лікарі] мають у собі цілеспрямування, що лікуючи людей у лікарнях, вони можуть загоїти рани, полегшити страждання і принести радість.
*
І страждання, і біль – це тільки знаки, дані особі, цій конкретній особі, що вона, ця особа, підійшла близько до Бога, що Бог може розділити Його страждання з тією особою. Це не завжди легко прийняти, але це те, як ми маємо приходити в життя людей, допомогти їм прийняти [те, що відбувається]. І я часто кажу, що мені цікаво, яким був би світ, якби не було людей, які б розділяли свої страждання і які б жертвували свої страждання.
*
Я ніколи не забуду, коли я зустріла жінку, яка мала дуже сильний біль. Я ще ніколи не бачила людини з таким сильним болем. Вона помирала від раку з жахливим болем. Я сказала їй: «Бачиш, це поцілунок Ісуса, знак, що ти підійшла близько до Нього на Хресті, що Він може поцілувати тебе». І тоді вона склала свої руки і сказала: «Мати, будь ласка, скажіть Ісусові, щоб більше мене не цілував».
Вони дозволяють їм говорити, говорити і говорити
В Англії Мати започаткувала маленький гурт слухачів. І вони йдуть до старших людей, до звичайного старечого дому, вони просто сідають і слухають їх. І вони дозволяють їм говорити, говорити і говорити. Якщо тільки вони мають просто одну особу, яку треба вислухати, вони туди йдуть. Старші люди дуже люблять, коли їх слухають, навіть якщо вони розкажуть історію, яка трапилась тридцять років тому. Вислухайте їх, я думаю, що це дуже хороша справа… Як тільки ви почнете відвідувати ті місця, тих людей, ви дуже швидко дізнаєтесь, що якась маленька справа може потішити цю людину і ви це незначне можете для них зробити. Ви можете дізнатись, що вони потребують. Це може бути книжка, листівка, чи навіть цей простий зв’язок з вами.
Моя мама не хоче мене
Я ніколи не забуду того парубка в Англії, якого я бачила на вулицях Лондона. У нього було довге волосся, я сказала йому: «Ти не повинен бути тут, ти маєш бути вдома зі своїми батьками». Йому було тільки двадцять два чи двадцять три роки. А він відповів: «Моя мама не хоче мене. Щоразу, коли я йшов додому, вона зачиняла переді мною двері на ключ тому, що в мене довге волосся». Тому він обрав вулицю, бо його мама його не хоче. Цілком можливо, що та добра мама турбувалась про голод в Індії, трудилась для людей, окрім свого рідного сина. Коли ми повернулись, той парубок лежав на землі. Він перебрав наркотиків. Ми мусили забрати його до лікарні. Я не знаю, чи він вижив, бо було помітно, що він прийняв велику дозу наркотиків. Якою буде реакція мами, коли вона побачить дитину, як вони зустрінуться знову? «Ти мене не хочеш». Тому починаймо хотіти один одного.
У них абсолютно нікого немає
Зараз у Нью-Йорку, де працюють сестри, є кілька місць, але в одному місці є саме такі люди, схожі на людей, яких ми підбираємо з вулиць Калькутти, трохи більше занедбаних ніж наші люди… Сестри їздять туди раз на тиждень… Ми… їдемо туди і робимо покірну працю, просто обрізаємо нігті, миємо і годуємо, міняємо одяг, застеляємо ліжко, щоб було зручніше… Я була там трошки давніше і подумала, що дуже прикро, бо все стало значно гірше ніж раніше. Ми намагались з’ясувати, з ким можна сконтактувати, хто може дати нам повний дозвіл ходити [туди] щодня… Ви могли знайти таких людей особливо в старечих домах. Усюди ми маємо таких людей, усюди. В лікарнях є люди, яких ніхто не відвідує, які не мають нікого. Якось цей чоловік у цьому місці, він чекав на сестер, щоб прийшли й помили його, тому що за цілий тиждень ніхто не дав йому води, щоб помитися. Наступного тижня, коли сестри прийшли, він уже помер.