Вона постійно молилась
Вона постійно молилась. У тебе було відчуття, що вона молиться весь час, так вона справді молилась. Вона не промовляла слова, але вона молилась увесь час. Завжди, усе, що вона робила вимірялось тим, настільки добре виконує Божу працю. Мати прагнула помітити, чи те, що робила не було настільки досконалим, як хотів Бог. Тоді Він показував їй це, не даючи Своєї підтримки.
Молитва дитина, повна віри
Молитовне життя Матері було дуже простим, таке як у дитини, повне віри. Вона не ускладнювала цього всього. Вона, здавалось знала свою віру глибоко і жила нею з простотою та вірністю дитини чи убогого. Я знаю, що такий вид молитви можна осягнути через аскетизм, як казав Ісус: «Зречись самого себе». Мати наслідувала Ісуса по своєму життєвому шляху впродовж багатьох років.
Мати цілком усвідомлювала про перебування присутності Бога в її душі. Це траплялось особливо в спосіб, який вона спонтанно вчила нас молитись. Її найчастіше повторюване висловлювання, що передувало практично усе інше: «Ісусе, у моєму серці». «Ісусе, у моєму серці, я вірю у Твою ніжну любов».
Я буду, я хочу, з Божим благословенням бути святою
У різні способи, Мати ділилась з іншими своїм даром віри. Коли б відвідувачі не приходили побачитись з нею, вона брала їх до каплиці. Вона вчила їх багатьох коротких висловів. Для неї не мало значення ким вони були, чи це були кардинали, молоді люди, діти, вбогі, президенти держав, віруючі чи невіруючі. Вона давала їм свою «візитку» і вчила їх молитись наступною молитвою: «Я буду, я хочу, з Божим благословенням бути святою» і «Ти зробив це для Мене» (на п’яти пальцях).
Поєднуйте працю і молитву
Іноді, вона просила сестер молитись в якихось особливих наміреннях. Мати писала на дошці біля каплиці: «Будь ласка, моліться за таку-то людину» і так далі. Коли хтось приходив, вона залишала свою працю і йшла зустрітись з ними. Оскільки її зустріч з тією особою була зустріччю з Самим Ісусом.
*
Мати у своїх настановах сказала: «Якщо ви тільки молитесь ви не Місіонерка Божого Милосердя, і якщо ви тільки працюєте, ви також не є Місіонеркою Божого Милосердя. Місіонерка Божого милосердя – це та, яка поєднує молитву і працю разом». Для Матері, місіонерський дух походив від її глибокої єдності з Богом. Бог був джерелом, Євахаристійний Ісус був джерелом. Саме сильна палаюча любов до Бога спонукала її пройти увесь світ, щоб любити, служити найубогішим з убогих, старанно працювати над їх спасінням й освяченням, розказати їм про Божу чуйну любов і турботу та дати її відчути.
Навколішки молитись під час адорації
Навіть в активній вітці, Мати надавала багато важливості щоденній Святій Годині. Так багато волонтерів приходили помолитись з Матір’ю, і багато з них розповідали про те, що отримали силу, дивлячись як Мати навколішки молиться під час адорації, цілком поглинута в Ісусі. Вони приходили на Святу Літургію вранці. Волонтери любили молитись з Матір’ю. Навіть, коли вона була дуже слаба, Мати продовжувала своє апостольство з ними. Мати була на візочку, тому [відвідувачі і волонтери] приходили на веранду біля Каплиці. Мати слухала їх і давала слова утіхи.
Старайтесь молитись
Я написала Матері про своє молитовне життя і вона сказала мені так: «Ви, сестро, часто запізнюєтеся на молитву. Молитва – це саме життя нашої єдності з Ісусом. Вивчіть себе, чому ви свідомо запізнюєтесь на молитву». Мати у своїх настановах часто казала: «Працюйте і моліться. Ви не прийшли тільки працювати, в іншому випадку пакуйте речі та їдьте додому». Перед моїми вічними обітами, я пішла до Матері і запитала її: «Я маю покликання?» Мати глянула прямо мені ввічі і сказала: «Моя дитино, ти маєш покликання. Люби молитись і старайся молитись. Проси і шукай, тоді твоє серце виросте достатньо великим, щоб прийняти Його і берегти Його як свого рідного. Молитва – це твоя сила і захист». Я отримала допомогу Матері та її захист багато разів.
Щось їх стримувало
Під час громадської війни в Йорданії, коли група військових намагались увійти в нашу маленьку квартиру, ми усі разом молились. Раптом, вони залишили нас і пішли в інші квартири. Трохи пізніше ми зустріли декого з цих солдатів і запитали: «Чому ви залишили нас і пішли в інші квартири?» Вони сказали, що не могли ввійти в нашу квартиру, бо щось стримувало їх. Я відчула, що це були слова Матері до нас по телефону: «Не бійтесь. Ісус завжди з вами».
Зцілена молитвою Матері
Мати прийшла, а в мене була висока температура. Вона благословила мене, помолилась наді мною. Наступного дня знову, вона підійшла до мого ліжка і торкнулась моїх щоків, сказала: «Твоя гарячка не спадає». Мати знову молилась десь п’ять хвилин, тоді я почулась трохи краще і досить скоро поправилась.
*
Спершу [мій чоловік] мав гарячку. Впродовж дванадцяти днів гарячка не проходила, вона була вдень і вночі. Прийнявши ліки, одної ночі о другій годині, раптом гарячка покинула його, але він став психічно хворим. Через свій психічний стан, він залишив дім вночі, закривши нас усіх на ключ у будинку. У цьому стані він вив довкола будинку цілу ніч до дев’ятої години вранці. Один з його співпрацівників, який жив навпроти нашого дому, привів його додому і відкрив двері. Коли він ввійшов в дім, то він побив мене і дітей. Саме тоді я усвідомила його психічний стан. Після цього випадку, я почала ховати дітей у будинках інших людей. Діти були малі і не було відповідної доставки їжі. Я не готувала вдома. Інші багато допомагали. Вдома, він зазвичай бив нас, а тоді він вибігав, щоб бити прохожих палицею. Його співпрацівники втікали, бачивши його. Вночі, четверо людей тримали й годували його, тоді закривали його в кімнаті. Це тривало тринадцять днів. Тоді було Перше Святе Причастя мого сина. Після Служби Божої я розповіла Місіонерці Божественної Любові про його стан і вона взяла нас усіх до Матері і пояснила усе. Мати положила руку йому на голову і молилась. Він зцілився. Вийшовши, з Матірного Дому, він приніс багато квітів, щоб поставити біля Богородиці й Ісуса та повів нас до студії зробити фотографії. Після того він приніс баранину, ми радіючи прибули додому. Там він сам приготував обід. Ми всі разом поїли. Одразу після обіду, він вийшов, щоб розповісти сусідам і співпрацівникам, що Мати зцілила його сьогодні. Інші також вірили, що Мати справді мала Божу силу оздоровлювати.
Вона молилась над ним
Віктору поставили діагноз останньої стадії раку кишки, у нього залишався один рік життя. Після серйозної операції, я зустріла Мати Терезу в аеропорту в Манілі. На щастя, я була першою, хто привітався з Матір’ю Терезою, прийняв паспорт і назначив особу з імміграції, яка б переглянула її документи, у той час, коли ми отримали багаж. Перше запитання, яке вона мені задала було: «Як ти, моя дитино?» «В мене усе гаразд, але не в мого чоловіка, оскільки йому поставили діагноз останньої стадії раку». Очікуючи на свій багаж, вона попросила мене привести Віктора наступного дня о 9:30 до Регіонального Дому на [вулиці] Тауман, щоб вона змогла помолитись над ним. Я дуже хвилювалась. Наступного дня я привела мого чоловіка до Регіонального Дому, рівно 9:30 вранці. Мати Тереза вийшла з каплиці, вона мала образок дитятка на Божій долоні з цитатою пророка Ісаї, яку вона дала моєму чоловікові, молячись над ним десь двадцять хвилин, а вкінці прикріпила Чудотворний медалик йому до сорочки. Сльози котились з очей мого чоловіка і моїх. Після того Мати Тереза розмовляла зі мною про мою сім’ю і навіть розповіла про те, що її рідний брат помер від раку легенів і мав його лиш два роки, перед тим, як Бог покликав його. Також що мій чоловік має офірувати увесь свій біль і страждання Богові і молитись за мир у нашій країні. За три дні я привела мого чоловіка до хірурга на огляд і лікар не міг повірити у фізичну переміну мого чоловікова.
За тиждень Віктор став здоровим. Життя мого чоловіка ще тривало п’ять років. Віктор мав достатньо часу, щоб приготувати себе до перебування з Богом, і він офірував увесь свій біль нашому Господу на Його славу, він став учасником щоденних Святих Тайн і підготував сім’ю до кінцевого завершення та відійшов у вічність з усмішкою на устах і в мирі та з апостольським благословенням на зустріч зі Творцем.
Нехай буде воля Твоя
Дружина одного з моїх офіцерів страждала від туберкульозу легенів і лікарі поставили їй діагноз ще можливо два-три тижні життя. В неї було двоє чи троє дітей. Я попросив Матір молитись за неї і Мати сказала, що вона може тільки молитись і благати Всемогутнього Бога продовжити її життя на кілька років. Вона твердо вірила, що будь-яка молитва до милосердного Бога з твердою вірою отримає Боже благословення. Мати попросила викликати офіцера і ми троє разом клякнули в моєму офісі і молились впродовж десяти хвилин. Завершивши свою молитву, Мати сказала: «Нехай буде воля Твоя». За десять чи дванадцять днів мій офіцер сказав мені, що його дружина йде сильно на покращення і при огляді лікар не розумів як це могло трапитись. Ця жінка прожила ще двадцять п’ять років.
Почувши це, інший офіцер підійшов до мене. Його дружина також була дуже хвора. Я розповів усе Матері. Я привіз її до села, де проживав цей офіцер. Мати молилась за неї і завершила свою молитву: «Нехай буде воля Твоя». Повірте, ця жінка також повернулась до свого початкового стану здоров’я.
*
Працівник поліції, який працював зі мною дуже захворів, він страждав від епілептичної хвороби, настільки, що керівництво думало про те, щоб звільнити його від служби в поліції. Мені було дуже прикро, оскільки в нього було двоє чи троє дітей. Одного дня, коли Мати прийшла до мого офісу з питаннями реєстрації, я розповів Матері про цього бідного чоловіка. Мати сказала відвезти її до того чоловіка. Наступного дня, я супроводжував Матір у моїй службовій машині до помешкання працівника поліції. Мати взяла з собою два коцики, дві сарі, трохи одягу для його двох дітей відповідно до віку. Вона молилась впродовж п’ятнадцяти хвилин, благаючи Всемогутнього Бога подбати за хвору особу. Вона ніколи не молилась про повне зцілення страждаючої особи, а також про його членів сім’ї. Вона завершила свої молитви, кажучи: «Нехай буде воля Твоя». Повірте мені, за два чи три дні працівник поліції зустрів мене в офісі і сказав, що епілепсія більше не турбує його з часу візиту Матері.
*
У мене був діабет і Мати глянула на мене й запитала чи в мене все гаразд зі здоров’ям. Я сказав їй, що маю підвищений рівень цукру в крові. Вона молилась за моє одужання. Зараз у мене норма цукру в крові, тільки я дотримуюсь дієти. Моя дружина часто каже, що з того часу, як Мати доторкнулась до неї, вона може контролювати свій темперамент і свою дратівливість. Таким був дотик Матері і її благословення.
Вони також потребують молитись
Турбота Матері про те, щоб люди мали свої духовні права, огортала всі релігії. Мати сама розповідала нам про свій досвід, коли наші сестри вперше поїхали до Албанії. У тій країні, впродовж багатьох років не дозволялась жодна релігійна практика. Зі зміною режиму, наші сестри приїхали до держави і одразу ж почали шукати найубогіших з убогих, щоб подбати про них. Деяких старших і немічних жінок ми знайшли в приміщенні колишньої мечеті. Коли сестри привели їх у наш дім і поселили, наступною турботою Матері була мечеть. Вона дала обов’язок сестрам прибрати її і прикликала мусульманських лідерів, щоб передати її. Стосовно цієї історії, можна було побачити радість Матері, коли вона розповідала, що того самого вечора, можна було знову почути скликання на молитву в мечеть. «Вони також потребують молитись, казала Мати».
КІНЕЦЬ