Мати не марнувала часу
У той час як біженці ринули до Західного Бенгалу, по всьому кордону з Бангладеш (1971 року), Мати не гаяла часу. Вона відразу організувала нас, і ми ходили у великі табори біженців. Вже першого дня в Матері з’явилась гарна ідея щодо того, що потрібно насамперед. Вона повернулась наступного дня до Калькутти сама і без затримки прислала до нас ще одну групу сестер і братів з килимками, одягом, і їжею… Щодня Мати ходила до Солоного Озера і запевнялась, щоб там було якнайбільше сестер. Вони від’їжджали рано-вранці і повертались ввечері. Однією з найбільших проблем у таборі було дати заняття великим групам жінок після того як вони поїли, вдягнулись і отримали підтримку у своїх потребах у черзі по ліки.
Діти біженців, які були на грані смерті через голод чи хворобу були зібрані Матір’ю в самому центрі Зеленого Парку. Наші сестри дбали про дітей вдень і вночі. Там були також два інші центри, один для старших хворих жінок, а інший для вагітних матерів. Мати організувала житло для них з бамбуку і палаток. Приблизно в цей час вражаючий буклет було опубліковано і поширено по всьому світу. У буклеті було звернення Матері: «У нас є мільйони дітей, які страждають від недоїдання і голоду. Якщо світ не прийде з їжею і протеїном, ці діти помруть, і світ мусить відповісти за їхню смерть». Світ насправді відповів. Мати зробила все можливе для біженців, хоч це було, як крапля в океані порівняно з жахливою ситуацією. Вона була такою самовідданою і невтомною. Вона не віддавала свої сили сестрам, незважаючи на так багато дзвінків, які були в той час від її щораз більшого Згромадження, яке потребувало її проводу і керівництва.
Мати пересвідчувалась чи зроблено все необхідне
Пам’ятаю одного дня по обіді, коли я прийшла до Матірного Дому, то побачила старих чоловіка і жінку з дуже бідної сім’ї, які плакали. Їхню доньку вигнали з будинку, бо в неї була епілепсія. Цю дівчину взяли в один з будинків Матері Терези і втішили. Жінка попросила, щоб за нею доглянув лікар. Мій чоловік, а він лікар, був там. Її не прийняли в багатьох лікарнях. Мати, зі своїм слабким тілом, очікувала там, доки її не поселили. Вона мала незвичайну силу, щоб пересвідчитись чи зроблено все необхідне.
Поруч з міністром
Одного разу трапилось так, що міністр їхав автівкою разом з Матір’ю. І вона побачила дуже старого чоловіка, який сидів обабіч дороги. Мати підібрала його й посадила поруч з міністром і повезла його в один з домів. Бо вбога людина була важливішою ніж міністр.
Ми всі забуваємо, як жахливо жити на вулиці
Я була в будинку і хтось прийшов, щоб зустрітись з Матір’ю. Вона була в сусідній кімнаті. Я відповіла на дзвінок у дверях, там була вбога збентежена жінка. Вона була вуличною особою. І виглядала розумово неповносправною, вдягнена в лахміття. «Мені треба до туалету», – сказала вона і проривалась всередину. Прямо перед дверима були сходи, що вели до туалету на горі. Красива американська сестра саме в той момент зайшла і сказала: «Маргарет, заходь люба», і Маргарет пішла вверх по сходах в туалет і не зачинила дверей. Сестра сказала мені: «Бідна Маргарет, це одна з найважчих речей життя на вулиці, що людина не має приватності, щоб сходити в туалет». Тож звичайно вона ходила туди кілька разів на день. Коли жінка зійшла вниз, вона була схвильована і сказала: «Чи я можу зайти і порозмовляти з Ісусом?» Сестра сказала: «Звичайно, можеш». Вона зайшла до Каплиці і зняла свої сходжені старі капці. Ми зі сестрою зайшли з нею і клякнули. Я досі пам’ятаю, що її шкарпетки були в дірках, її ступні – практично голі, і я подумала: «Бідна жінка». Вона не була дуже стара, можливо років тридцять. Ми повернулись і вона подякувала нам і пішла своєю дорогою. Це було особливо, ставлення сестри було наповнене такою любов’ю. Доброта в її голосі. Я думаю, ми всі забули, як це жахливо жити на вулиці, не мати змоги піти в туалет.
Як я можу лежати під кондиціонером, якщо люди помирають на тротуарі?
Я був у кімнаті Матері. «Лікарю, вам тут жарко, тепло?» «Так, Мати, мені тепло і я впрів». Я шукав кондиціонера на стелі, але його там не було, і я сказав: «Чому ви не використовуєте кондиціонера?» Те, що мене вразило, і я пам’ятаю досі, це її слова: «Як я можу лежати під кондиціонером, якщо люди помирають на тротуарі?» Це справді вразило мене.
Виднілись дві ступні
Брати чекали, поки ми з Матір’ю вийдемо з монастиря. Ми вийшли через задні двері і там був великий сміттєвий контейнер. Коли ми проходили, то побачили, що там видніються дві ступні. На одній ступні була червона шкарпетка. А інша ступня була гола. Мати сказала: «Хтось нас потребує»… Тут ми почули, що цей убогий чоловік хропе. Спершу ми подумали, що він помер. Він просто був ледь живий. Мати нахилилась до нього і сказала: «У вас усе гаразд, пане?» Він розплющив очі, він був дуже-дуже п’яний. Не стояло питання про його алкогольний стан. Він виглядав так, наче не мився тижнями. Ми допомогли йому стати на ноги. Мати запитала його: «Чи хотіли б ви піти з нами?» Він відповів: «Так, хотів би». Вона сказала: «Мої брати тобі допоможуть. Вони дадуть тобі чистий одяг і щось поїсти». Мати була цілком зосереджена на цьому бідному чоловікові.
Брати сиділи позаду залізничного вагона, а Мати, чоловік і я – на центральному ряді вагона. Вона розмовляла з ним, доки ми їхали від монастиря до їхнього дому. Мати ставилась до нього з великою повагою. Вона запитала його, чи в нього є сім’я і він відповів: «Ну, я не бачив їх вже приблизно 25 років, але я мав сім’ю». Вона запитала його: «Чи хотіли б ви, щоб ми зв’язались з ними?» Він сказав, що не уявляє як це зробити, бо не розмовляв ні з ким з них дуже довго.
Мати справді турбувалась, вона була великодушною. Цей чоловік був у великій потребі, але вона жодного разу не сказала мені, що він був п’яний, чи брудний, він так довго не мився, від нього так погано пахло. Але він був кимось. Ми взяли його зі собою до будинку. Брати того ж дня поселили його на другому поверсі. Він прийняв душ, поспав і поїв. Наступного дня той чоловік, якого ми ледь впізнали, прийшов, щоб подякувати нам. Брати сказали Матері, що сьогодні був день, коли приходили чеки, і той чоловік пішов на пошту, щоб отримати свій страховий чек. А потім він пішов прямо в овочеву крамницю і витратив всі гроші на вино чи щось. Але він таки прийшов до Матері і сказав, що має якісь справи в центрі міста. Він хотів піти, тому подякував їй і братам за допомогу. Вони його знали. Він вже був в них багато разів. Коли він пішов, вона його не критикувала. Інші люди не хотіли б пройти близько того чоловіка. Але вона ніколи так не поводилась. Якщо б він сказав: «Ні, я просто тут полежу», вона б його не переконувала. Це було прекрасно. Мені сподобалось те, як вона до нього ставилась. Він хотів зробити те саме Матері, що вона зробила йому. Це був гарний момент. Я ніколи не бачила, щоб вона не реагувала негайно на потреби інших».
Вона бігала по всіх місцях
Після похорону Індіра Ганді ми та інші сказали Матері про заворушення в Делі, що посягають на багато життів. Мати не могла спати, вона поверталась і крутилась на ліжку. Тоді одразу після Служби Божої вона підійшла до священика, щоб запитати як люди… Мати поспіхом поснідала, взяла кількох нас до урядової школи, що була поряд. О, це був справжній безлад і непорозуміння… Тисячі людей купчились у школі задля безпеки, бо їхні будинки були спалені. Вони були наче навіжені: кричали, вигукували, пищали – жодної їжі і води. Поліція намагалась вгамувати натовп всередині, та ззовні… Правду кажучи, ніхто б ніколи не знав, що робити в цій ситуації. Шум був жахливий.
Мати тихо зайшла з кількома з нас. Люди впізнавали її і падали на неї, плачучи. Мати спокійно йшла попри них, розмовляючи бенгальською і ламаною індуською, кажучи: «Все буде гаразд. Все буде гаразд, майте сміливість». Вона перейшлась трошки і тоді дала нам завдання – піти і взяти віники. Ми зібрали всі віники, які могли, і відійшли. Вона взяла віника і почала підмітати в класах, кажучи: «Поселяйтесь сім’я за сім’єю». Ми всі почали так робити, багато чоловіків і жінок приєднались до нас. Попідмітавши, ми подумали, що все закінчилось, але Мати пішла в туалети. Вони були брудні. Мати була першою, яка почала їх мити. Ми допомагали, і в той самий час ми помітили, що неспокійні люди стали тихими. Було менше крику і вигуків, оскільки сім’ї намагались слухатись Матір і поселялись разом. Після тяжкої праці миття туалетів Мати пішла, щоб зв’язатись з міською владою й отримати питну воду. Коли вона повернулась, то пильнувала, щоб усі стали в чергу по воду. Мати знову зв’язалась з міністрами, щоб отримати їжу для людей, і особисто пильнувала, щоб кожний отримав їжу. Я почувалась так, наче я є з Ісусом того дня. Він нагодував безліч людей. І так встановився мир у тому таборі.
До вечора, Мати прибула до інших таборів і робила там те саме. Вона скликала зустріч з архієпископом, усім монашеством, священиками, братами, волонтерами. В скорому часі зорганізувалось понад 60 таборів. Люди зі щедрими серцями офірували дуже багато речей. Мати пильнувала, щоб усе було роздано порівно і справедливо до інших таборів. Тому завдяки ініціативі Матері, турботі про убогих людей, Делі було врятовано від великого зруйнування. Мати також зібрала разом урядників, міністрів, людей різних партій. Як тільки вона знаходила час? Вона сама перев’язувала рани тим, які мали ушкодження чи опіки. Мати ніколи не припиняла говорити маленькі добрі слова, поплескувала по плечі, усміхалась, дивилась з любов’ю на тих потребуючих людей. Вона робила чуда, які не піддаються людському розумінню. Мати поїхала після п’яти організаційних днів, але скоро повернулась. Мир прийшов до табору з віником.
*
Порятунок від повені в Бангладеш, табори біженців у 1970-х роках на півночі Західного Бенгалу, землетрус у Гватемалі 1976 року, землетрус у Вірменії 1988, землетрус у Махараштрі 1993 року… Вона мчала в ці місця і робила все, що могла, а також допомагала впоратися з багатьма іншими стихійними лихами. Вона працювала день всередині і день назовні, постійно все розпитуючи, так щоб якнайкраще зрозуміти, як надати ефективну допомогу. Вона визнавала кожну особу, якої ніхто інший не хотів. Вона казала людям в уряді контактувати з нею, якщо є якісь небажані особи… Вона завжди працювала водночас з цивільною та церковною владами, але завжди зберігала свою автономність. Вона використовувала всі свої природні дари і ласку Божу, щоб перетворити світ на краще місце, більш людяне і чистіше. Вона протистояла брудові і злидням з усіх боків. Однак, вона не марнувала часу, щоб шукати відповідальних за це й звинувачувати їх. Навпаки, вона використовувала увесь свій час і енергію, щоб полегшити страждання. Вона готова була пройти будь-які приниження, погане ставлення, несправедливі звинувачення тощо в ім’я убогих.
МОЛИТВА
Маріє, наша люба Мати, дай нам своє серце, таке гарне, таке чисте, таке непорочне, твоє серце таке повне любові, покори, щоб ми могли приймати Ісуса в Хлібі Життя, любити Його як Ти любила Його, і служити Йому в страждаючому Лику найубогіших з убогих. Мати Тереза