Радість мого життя
У серпні 1979 року ми йшли з нашою Матір’ю по убогих районах Порт-о-Прінс, Гаїті. Ми бачили, як хворі й помираючі були просто залишені там помирати, як щури їли їхнє тіло. Один убогий чоловік мав діарею і його поклали біля стічної труби на вулиці. Побачивши це. Мати сказала, Гаїті убогіше ніж Калькутта. Мати вирішила відкрити тут дім. Було дві кімнати з бетонною долівкою і стелею. Мати сама тяжко прибирала і малювала дім…
Там не було ні води, ні електрики, ні транспорту. Але там було Боже провидіння. Зустрітись з Матір’ю прийшов директор Католицької Служби Допомоги. Мати йому сказала: «Будь ласка, мені потрібне авто, щоб перевозити хворих і помираючих осіб». Це було відразу виконано і до 5 серпня 70 хворих і помираючих людей привезли до нашого дому з центральної лікарні в Порт-о-Прінс…
Однак, щось трапилось. Місцеві люди не були раді бачити, що сюди привозять хворих. Тому вони викопали перед нашою брамою рів, так що жодний автомобіль не міг проїхати. У часі цієї проблеми прибула Мати. Вона не сказала жодного слова. Мати склала руки, і її тиха молитва зробила чудо: ті самі люди назад засипали рова, і був мир; і дім ми відкрили. Наприкінці офіційного відкриття Мати зацитувала слова Ганді: «Той, хто служить бідним, служить Богові». І ще додала: «Я проводжу години за годинами, служачи вбогим, хворим і помираючим, нелюбленим, небажаним, прокаженим, розумово неповносправним, бо я люблю Бога і вірю в Його слова: ‘Ви зробили це Мені.’ Це єдина мета і радість мого життя – любити Його і служити Йому в страждаючому лику убогих, безпритульних, небажаних, голодних, спраглих, нагих, і природно, роблячи так, я проголошую Його любов і співчуття до кожного з моїх страждаючих братів і сестер».
Вона була першою, яка побачила і піднялась
Святиня – це велика церква, і вона була переповнена людьми. Звичайно, так багато людей прийшло, щоб побачити Матір. Було там дуже багато сестер з інших будинків, всі люди з нашого дому для старших і хворих, і тих, у кого був СНІД. Це був час Святого Причастя. Джозе, один з чоловіків з нашого дому, який не може стабільно стояти на своїх ногах, встав і йшов по Святе Причастя. Він впав і вдарився в голову до мармурових сходинок, потекла кров. Хоч там було багато людей, але саме Мати відразу ж встала і підійшла до Джозе (який був удвічі більший за Матір) і пішла з ним, і повела його до одного з бічних церковних вівтарів. Мати витирала його лице і голову, і не залишала його. Мене дуже вразило те, що саме Мати побачивши, що сталось, першою прийшла на допомогу Джозе й наполягала, щоб залишитись з ним, допоки не приїде швидка, хоч в цей час відбувалась церемонія. Мати ніколи не вважала себе важливою – вона цілком забула про себе… слугиня Господня, завжди готова негайно йти, щоб служити Ісусові в убогому.
Я відчувала, що хтось стоїть поруч зі мною
Одної пізньої ночі я раптом прокинулась через сильний зубний біль. Я була на четвертому поверсі, на останньому ліжку, сиділа, притуливши руку до своєї щоки. Всі інші міцно спали. Я не знала, кого розбудити посеред ночі, тому сіла в тій великій кімнаті, де спали сестри та неспокійно чекала ранку, рукою намагалась вгамувати біль. Раптом я відчула, що хтось стоїть поруч зі мною, і поклав руку на моє плече. Це була Мати. Вона запитала, що сталось. Я розповіла їй, що трапилось. Мати сказала: «Я не маю ліків, але я принесу тобі склянку води», і вона пішла. Я навіть не подумала, що Мати піде чотири поверхи вниз і вверх, але вона це зробила і принесла мені склянку води і запропонувала: «Помолімося разом три «Богородице Діво». Ми разом помолились. Я випила воду. Мати закутала мене в ліжку і сказала: «Спи, тепер усе буде добре». І справді, я глибоко заснула, біль зник, і більше не було його місяцями».
Мати поспішила до міста, ураженого газом
Після нещасного випадку з протіканням газу 1984 року, який забрав велику кількість життів у Бхопалі, Мати поспішила до ураженого міста, з повним літаком запасів, також з лікарями і Місіонерками Божественної Любові. Це був час, коли навіть непохитні провідники людства очікували, щоб хтось прибув їх рятувати. Одразу ж після приїзду Мати Тереза і сестри взялись за рятівні операції. Її поява в Бхопал, ініціатива, яку вона виявила, підштовхнула інших, щоб приєднатись до команди, що взяла важке завдання надати допомогу людям, ураженим від витоку газу. Мати з сестрами стукали в кожні без винятку двері уражених територій, куди навіть урядовці боялись проникати. Невтомна праця Материної команди була справжнім чудом, вона надихнула людей приєднатись до справи. Під час Операції Віри, коли люди сиділи за зачиненими дверима, боячись, щоб не трапилось чогось жахливого з ними, Мати була на дворі, на вулицях, роздавала запаси харчів ураженим людям і вселяла в них сміливість боротись з наслідками лиха.
З такою любов’ю та опікою
Я була у відпустці того дня, коли почула від хірурга моєї лікарні, що Мати з нетерпінням очікує мене, щоб я взялась за лікування сестри, що потрапила в нещасний випадок. Я одразу ж помчала до лікарні. Біля ліжка я побачила, що Мати витирає кров, яка тече з рота сестри, в якої не було відчуття пульсу, вона мала сильну кровотечу й практично задихалась. Мати з сильним болем в очах сказала мені: «Чи ви лікар Д. Я вас чекаю. Будь ласка, врятуйте життя моєї дитини? Я молитимусь за вас». Я була зачарована, побачивши Матір, яка з материнським виглядом молилась за життя сестри. Я відчула надзвичайну силу і невимовну чутливість, що пробудило сильну рішучість у моїй свідомості врятувати сестру. Я відразу взялась до роботи, мені допомагали інші лікарі. Ми ввели хворій внутрішньовенні ліки, а також зробили переливання крові. Мати дуже хвилювалась і напружено дивилась на обличчя сестри… Поступово стало чутно пульс, стабілізувалось дихання. У нас з’явилась надія. Мати також відійшла від своєї тривоги.
Наступного дня сестра вже говорила і була стабільною. Мати дуже втішилась, її обличчя стало яскравим і радісним. Вона стиснула мої руки і сказала: «Лікарю, спробуйте пришвидшити одужання сестри всіма засобами, бо в неї за два місяці вічні обіти»… Сестра мала дві великі операції на щелепі (нижній) і на передплечевих кістках. За короткий час вона була поза небезпекою. Мати попросила мене відпустити сестру з лікарні. Вона вважала, що тримати те ліжко в переповненій лікарні зайнятим, де багато убогих помираючих пацієнтів, не дуже чесно, адже інші через це можуть не потрапити до лікарні… Сестра згодом прийняла обіти за календарним планом у Церкві св. Марії, і я була присутня на тій церемонії.
Як Мати, що годує свою дитину
Мати, як тільки-но випадала нагода, їхала в Калігат. Там вона була щаслива. Вона, зазвичай, сідала й розмовляла з хворими, годувала дуже хворих, іноді своїми руками, як мати, що годує рідну дитину, з такою любов’ю і опікою.
Мати тримала мою руку
Коли я була аспіранткою, то мала апостольство в Нірмал Грідей (Калігаті). Перших кілька днів я так боялась дотулятись до старших людей. Один чоловік мав дуже велику рану на нозі, вона була повна хробаків. Я боялась. Мати проходила біля мене і побачила, що я стою з тацею для перев’язки і боюсь, не знаючи що робити. Вона знала, що я боюсь… Вона тримала мене за руку, взяла з моїх рук тацю і почала чистити рану, витягла з неї всіх хробаків. Тоді вона вклала мені в руку щипці і тримала її, щоб я почистила рану. Я трошки почистила, а тоді Мати продовжила і закінчила перев’язку сама. У цей час мої страхи зникли. Мати побігла і принесла горнятко гарячою молока для хворого і дала, щоб я потрошки поїла цим молоком, сама ж стояла поруч, дивилась на мене и усміхалась. Тоді ми пішли до іншого хворого, і Мати сама робила для кожного пацієнта те, що було необхідне… Відтоді я вже не мала страху. Того ранку Мати була поруч зі мною і навчала мене.
Її радість у виконанні всієї брудної праці
Я чекала на Матір, щоб вона зробила перев’язку, але вона не прийшла, і я пішла її шукати. Тоді я побачила, що Мати прибирає [туалет]. Я хотіла допомогти, але вона сказала мені: «Ти виконуй працю всередині, а Мати зробить це». Все ж я хотіла допомогти Матері, тому взяла мітлу і пішла допомагати. Коли я [повернулась], то вона вже помила туалет і чистила стічну трубу. Потім вона викинула сміття зі смітників до візка і сама його попхала через дорогу. Мати дозволила мені тримати за один бік, а сама викидала сміття до загального смітника на вулиці. Бачачи ніжну любов Матері до хворих і помираючих людей, і радість, з якою вона виконувала всю брудну роботу (прибирала туалети, мила судна, сечоприймальники, миски, куди хворі могли спльовувати, тощо), чого вона ніколи не дозволяла нікому іншому робити, це було для мене великим заохоченням.
Глибоке зацікавлення особою
Мати завжди виявляла любов до своїх ближніх через глибоке зацікавлення особою. Коли вона йшла в Калігат, вона сходила вниз на колінах, сідала поруч із хворим, вона гладила хворого і питала, чого він або вона потребували. Якщо та особа просила расгулу (поширений бенгальський десерт) чи чогось такого, вона дбала, щоб ця особа це отримала. Вона йшла від ліжка до ліжка, доторкалась до кожного, усміхалась, розмовляла.
Де моя подруга?
Я була постулянткою (на другому році формації) у Прем Дан, у жіночому відділенні лікарні. Коли Мати приходила, вона зазвичай відвідувала всіх хворих, тоді йшла до сестер. Вона любила запитувати: «Де моя подруга?» Це була … глухоніма жінка, яку знайшли поблизу джунглів, Мати підібрала її і привезла в Дам Дам, звідти її перевели до Прем Дан. І вона була дуже щаслива, коли прийшла Мати. Мати зазвичай підходила до кожного хворого. Мати була такою святою, вона дбала про кожного. Величезна любов Матері вразила мене. Я вперше в своєму житті побачила когось, хто так любить кожного хворого, кожну дитину, кожну сестру.
Я приймаю цей дар задля убогих
Спочатку Мати опанувала мистецтво як просити задля убогих. Вона просто казала слово тим, які б хотіли їй допомогти. Так вона збирала книжки, олівці, одяг, ліки тощо. Коли вона йшла безпосередньо просити ліки, вона мала часом успіх, але й також були відмови. Я пам’ятаю випадок, коли вона взяла мене з собою до лікаря в одну з великих лікарень. Вона шукала ліки і допомогу для маленької дівчинки, Марсели, в якої був туберкульоз кісток. Лікар агресивно відмовив. Тоді Мати встала, склала руки, усміхнулась і сказала прихильно: «Дякую вам». Цим вона здивувала лікаря, і поки вона дійшла до дверей, пролунав вигук, щоб вона повернулась до приймальної. Лікар сказав Матері: «Я ж нічого вам не дав, а ви сказали мені: ‘дякую’. А що якщо б я вам це дав?» Мати відповіла: «Те, що ви мені не дали першого разу було для мене, а зараз я приймаю цей дар задля убогих». Це треба було побачити: той лікар ніколи ще не переживав чогось подібного.
МОЛИТВА
Любий Господи, Великий Цілителю, я клякаю перед Тобою, оскільки кожен досконалий дар походить від Тебе.
Молюсь, дай моїм рукам умілість, чисте бачення моєму уму, доброту і лагідність моєму серцю.
Дай мені одностайність у цілі, силу підіймати частину тягаря моїх страждаючих ближніх, і правдиве здійснення особливого дару, який я маю. Забери з мого серця усю підступність і суєтність, щоб з простою вірою дитини, я міг (могла) покладатись на Тебе. Амінь. Молитва лікаря, анонімна. Нею молилась щодня Мати Тереза.