Привілей перебування з убогими
Я вдячна Богові, що дав мені цю нагоду перебувати з вами і ділитись з вами Божим даром, привілеєм бути з убогими, привілеєм бути 24 години в близькому дотику до Христа. Оскільки Ісус сказав, і Він не може нас обманути: «Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був і прийшли ви до Мене». Ми намагаємось це робити, ви і я разом, принести ту радість дотикаючи Христа в страждаючому лику.
*
Як і святий Павло, що в один момент усвідомив любов Христа, він більше ні про що не переживав. Він не переживав про те, що його бичуватимуть, що його ув’язнять. Тільки одне було для нього важливе, Ісус Христос. Як ми отримуємо це переконання? «Ніщо і ніхто не відлучить мене від любові Христової».
*
Те, що ви отримуєте від Христа, давайте щедро. Він любить мене. Він доклав усі зусилля, щоб зійти з неба і принести нам таку гарну новину, щоб ми любили один одного. Ми повинні бути здатними любити своїх сестер. Як святий Максиміліан Кольбе, він не був обраний. Той чоловік сказав: «Моя дружина, мої діти»… і святий Максиміліан відповів: «Візьміть моє життя». І ми знаємо, що трапилось. Вони посадили його в тюрму, щоб він помер з голоду. Ми не знаємо, що таке біль голоду, ми не знаємо, я бачила, як люди помирали. Справжній голод, впродовж багатьох днів. Святий Максиміліан не помер від голоду, тому вони зробили йому ін’єкцію. Чому той чоловік це зробив? Велика любов. Чи я зроблю це для своєї сестри?
Тюрма чи дорога
У нас є тисячі прокажених, бо вони небажані, ними найбільше знехтували. У нас є алкоголіки, знесилені, люди, в яких одне із двох місць – тюрма чи дорога. У нас є нічліги і схожі приміщення. Однак… для нас усіх це не є просто марна трата часу просто робити цю скромну працю, просто годувати голодних, просто прати одяг, просто ніжно піклуватись нелюбленими і любити їх.
*
Ми відкрили в Нью-Йорку це місце для хворих на СНІД, оскільки ніхто не хоче цих людей, якими багатими б вони не були. Коли троє чоловіків почули про те, що в них ця хвороба, вони вистрибнули з 35-го поверху будинку. Ми приймаємо хворих і помираючих. У цілій країні проходять великі зміни, бо сестри ними опікуються. Коли я пішла до очільника, він сказав: «Ви перші й єдині, хто приніс Христа цим людям». І він зробив щось нечуване в Сполучених Штатах – він дозволив дванадцятьох людей з цією хворобою відпустити з тюрми. Це було вперше в історії, щось нечуване в історії Америки. Вони дозволили [в’язням] вийти і померти в нас. Сестри роблять там справжні чуда. Отець Йосиф зателефонував цього ранку, які чуда завдяки отцю стаються з цими людьми. Один чоловік був хрещений, прийняв Перше Святе Причастя і Миропомазання, а тоді помер. Сестра зателефонувала і сказала: «Який мир, яка промениста радість є в обличчях цих людей, коли вони помирають». На мою думку, це створило нову надію в країні. Багато людей тепер приходять, щоб допомогти хворим. Те, що сталось – це Боже чудо.
*
Вчора, Сестра мені розповідала, що є сестри, які ходять до тюрми. І вони бачать там зміни з того часу, коли вони почали ходити. Вони мають там Святі Тайни, і священик, який є там капеланом, розпочав щоденну півгодинну Адорацію. Треба бачити тих ув’язнених, тих молодих хлопців і чоловіків – як вони адорують Ісуса. Сестри також готують декого з тих хлопців до Першого Святого Причастя. [Вони] такі відкриті до присутності Христа, між ними витає сила єднання. Вони голодні Бога, вони дуже голодні Бога.
Коли вони залишають тюрму
Ще одне, що ми почали робити в Харлем – сестри відвідують в’язницю, де є затримання, чи як правильно це назвати? Ми вирішили допомогти дівчатам, які відбули покарання і не мають, куди повернутись. Ми домовились забирати їх до свого дому. Їх треба зорганізувати і залучити до доброї праці… І в кожному великому місті є такі люди, тому ми заберемо цих дівчат і приведемо до монастиря, а звідти [Співпрацівники будуть] мати можливість продовжити з ними працю.