Померти з гідністю
Вперше в Матері з’явилась ідея відкрити дім для помираючих тоді, коли вона взяла на вулиці жінку, яку хотіла помістити до лікарні, а їй відмовили в прийнятті. Мати була незламною і відмовилась зрушити з місця поки тій не дадуть ліжко на поверсі. Жінка померла. Мати не могла зрозуміти, як людина, створена на образ Божий, могла померти в такому стані. Саме тоді в неї з’явилась ідея, що вона б могла допомогти людям, яких не приймали до лікарень, особливо убогим, щоб вони померли з гідністю.
Безнадійні випадки
І ми не могли знайти жодної лікарні, яка б приймала убогих, які помирали на вулиці. Ми обійшли так багато лікарень. Нам скрізь казали: «Це безнадійні випадки». І люди помирали в нелюдських умовах на вулицях, без опіки. Тому турботою Матері було дати їм що найкраще, принаймні прийняти їх у дім, помити їх, нагодувати, дати їм відчуття дому… Мати хотіла відкрити дім для помираючих, а не лікарню. Коли я закінчила свої медичні курси, вона не хотіла, щоб я вступала до медичного інституту. Навіть якщо б я цього хотіла, вона сказала: «Ні. Якщо їм необхідна така медична допомога, ми їх відведемо до лікарні. Ми робимо свою частку, якої ніхто не зробить – миємо їх, годуємо, а тоді ведемо їх до лікарів, до найближчої лікарні».
Бог створив тебе на Свій образ
Пригадую той час, коли Мати вперше розпочала відкривати доми в Калігаті для того, щоб надати гідність особі, яка помирала на вулицях Калькутти. Була особа, яку відкинуло суспільство від життя, і вона не мала базової гідності померти в шанобливий спосіб. Мати не хотіла відкривати лікарні й намагатись вилікувати кожного від усього. Вона була там, щоб підібрати особу з вулиці, ту, яку всі оминали й сказати їй: «Ти – творіння Боже. Бог створив тебе на Свій образ, саме тому я бачу Ісуса в тобі й хочу дати тобі гідність померти з пошаною». Вона не виходила на вулицю, намагаючись вилікувати кожну хворобу і знайти відповідь на всі випадки людських смертей. Вона була там, щоб доглянути за особою і дати їй цю гідність в останню хвилину її життя. За це її критикували, проте це було покликання її життя. І її заслуга в тому, що вона дала гідність, повагу і любов багатьом, які помирали в Калькутті, у багатьох інших місцях.
Вони помирають як люди
Лікування в Калігаті [Нірмал Грідей], Домі для помираючих, значно краще ніж лікування в державних лікарнях. Ті, що приходять до Нірмал Грідей, – це люди з найважчими випадками, які не мають надії вижити. Через брак лікування вони дійшли до такого стану, що вже немає надії повернути їм здоров’я. І все ж, завдяки люблячій опіці й лікуванню багато з них оздоровлюються. Дехто з них там помирає, але помирає як людина, не як тварина [на вулиці].
Який гарний спосіб померти
Ми з сестрою йшли до Матері в Тенгру на практичне заняття, яке проводило КСД [Католицьке Служіння Допомоги]. Мати мала там промову. Ми були в нашій маленькій швидкій допомозі. Коли швидка прибула до перехрестя Маглалі, ми побачили чоловіка, що лежав на узбіччі дороги. Мати сказала: «Я думаю, там лежить хворий»…. Наш водій додав: «Той чоловік навіжений», він перетнув перехрестя і поїхав далі. Однак, Мати сказала йому: «Просто розверніть машину і подивимось». Водій розвернув авто і зупинився поряд з тією особою. Ми всі вийшли і на наше здивування побачили, що це була молода жінка. В неї була гарячка, і вона лежала на своїх випорожненнях. Ми положили її на ноші і відвезли до Тенгри. Мати сказала сестрам помити її, змінити одяг і привести в Калігат. Хвора померла наступного дня. Мати сказала нам: «Коли я побачила, що вона там лежить, у мене був якийсь імпульс всередині, саме тому я розвернула авто і повернулась, щоб подивитись».
Поза людськими можливостями
Ми обоє поїхали до [Калігату]. Одна з сестер покликала Мати і сказала: «Мати, тут є людина, яка питається за вами». Цей чоловік на ліжку ледь говорив. Мати запитала: «Що таке?» Вона нагнулась і пригорнула голову своїми руками. Було так приємно дивитись, коли хтось це робить. Це понад людські можливості зробити для чоловіка в ранах, по ньому усьому гній, він у дуже поганому стані. Можна просто захворіти, подивившись у його бік. Від нього погано пахнуло. Мати погладила його і запитала: «Що ви хочете? Що з вами трапилось?» І він так гарно усміхнувся до Матері зі своїми поламаними зубами. Мати знову запитала бенгальською: «Чи ви щось хочете?» «Так, – він відповів, – я хочу з’їсти джелейбі» (індійські солодощі). Тому Мати сказала нам: «Підіть і принесіть йому джелейбі». Тому моя мама вийшла і якраз на вулиці була людина, що їх виготовляла. Вона швидко купила ці солодощі. Мати взяла і поклала це джалейбі чоловікові в уста. Але він не міг його проковтнути. Він уже був на останньому подиху. Але він взяв джалейбі й широко усміхнувся. Він намагався його з’їсти і під час цього помер. Мати сказала: «Дивись, як гарно помер цей чоловік». Уявіть, якщо смерть може бути такою прекрасною, я думаю, це таке гарне місце, де ми будемо мати Матір з нами. Той чоловік помер у руках Матері, мабуть, справді потрапив на небо. Такі чудеса траплялись щодня.
Той самий Ісус
Мати дуже часто приходила в Калігат. У неділю вона прийшла на Службу Божу. Одна з новачок запропонувала Матері стілець, щоб сісти. Мати відмовилась сісти на стілець, але вона сіла на край ліжка чоловіка, що помирав. Цілу Службу ліва рука Матері була на хворому. Мати була частково присутня для хворого і цілком присутня на Службі Божій. Вона його гладила. Чоловік помирав, і навіть у час Освячення Найсвятіших Дарів рука Матері була на тому чоловікові. Потім Мати отримала Святе Причастя і повернулась, вона поклала руку на чоловіка, і той хворий помер. Я тоді справді могла зрозуміти слова Матері: «Ісус присутній при ламанні хліба, є тим самим Ісусом присутнім у поломаних тілах убогих».
Вона бачила Ісуса
Мати прибула, щоб відвідати нас у Порт-о-Прінс 1980 року. Ми пішли з Матір’ю в Дім помираючих. Вона з нами всіма розмовляла, кожен був важливий для неї. Мати підійшла до одного ліжка, де помирав молодий чоловік, у важких болях (у нього був туберкульоз і дуже розвинутий; він втрачав свою шкіру). Вона зупинилась біля нього. Я стояла і дивилась, споглядала. Не пам’ятаю, що Мати сказала, але я знаю, що вона бачила Ісуса. Була така доброта, така любов, така ніжність, така святість у ставленні Матері, що знову я не можу дібрати слів, щоб висловити те, що я бачила. Я ніколи не бачила, щоб хтось так торкався страждаючої людини як це робила Мати в той момент. Це було божественно.
Я на шляху до неба
Я була волонтеркою в Місіонерок Божественної Любові, у Дарі Любові, Домі для чоловіків зі СНІДом у селищі Грінвіч, Нью-Йорк. Одного вечора я розмовляла десь о десятій годині з чоловіком, який був наркоманом. Ми розмовляли про різне, і він сказав, що найкраще, щоб могло статись з ним у житті це те, що він заразився СНІДом. Розумієте, якщо б я не сиділа на стільці, я б, мабуть, впала. Тому що я сказала до себе, якщо це найкраще, що сталось у житті цього чоловіка, то що могло б бути найгіршим! І я запитала його: «Але чому ти так почуваєшся, як це може бути найкращим?» Він відповів: «Якщо б я не заразився СНІДом, я б помер на вулиці як наркоман, і ніхто б мене не любив».
Найгірша хвороба, самотність
Скільки людей, скільки людей померли в Індії і в інших частинах світу, не маючи нікого поруч? Скільки людей… тому, що Мати завжди казала: «Найгірша хвороба у світі – це не рак, це не СНІД, найгірша хвороба у світі це самотність», коли немає нікого, хто б про тебе подбав. У Домі для помираючих, …одного Різдва, коли я був там волонтером, я ніс чоловіка, щоб його помили, перед тим, як його мали забрати на катафалк. Там був гарний знак, що вів до місця, куди я його ніс, там було написано, дуже просто: «Я В ДОРОЗІ ДО НЕБА». Так просто! Мати мала рідкісну здатність, дар, святість, чудотворний дар зменшувати найскладніші ситуації в житті, до найпростіших.
Вона йшла під час сильного морозу
У 1988 році Мати поїхала до Вірменії, де тисячі і тисячі людей, були поховані під уламками [після двох землетрусів, що трапились в один день]. Вона йшла під час сильного морозу… Разом з сестрами, [Мати] витягала людей, які були ще живі з-під осколків… У Спітаку її ім’я вірмени ніколи не забудуть.
Коли Калькутта палала ненавистю
У Калькутті 1963 року відбувались індійсько-мусульманські протистояння. Людей заманювали в пастки по всьому місту. Мати покликала мене до своєї кімнати і сказала про тіла мусульман, які лежали в Калігаті і їх не могли відвезти на місце мусульманського поховання. Їй необхідна була допомога мого батька. Мій батько був полковником армії. Я зателефонувала йому і сказала про цю проблему… він одразу ж приїхав… Ми поїхали до моїх батьків у Форм Вільям. Батько переодягнувся у воєнну форму і взяв контингент воєнних машин, щоб супроводжували нас до Калігату. Ми цілий день возили тіла мусульман до їхніх похоронних місць, а тіла індусів на місця спалення померлих.
Потім ми поїхали до святині Фатіми (яка тоді була великою бамбуковою конструкцією). Там отець Генрі відправляв Службу. Навколо нетрі горіли, і християни, які не мали домівки юрбились у святині. Я пам’ятаю, як Мати бігла вверх до Вівтаря і шепотіла отцеві Генрі закінчувати Службу. Мій батько, я і решту складу армії допомагали християнам сісти у вантажівки, і ми відвезли їх до притулку на Нижній Кільцевій Дорозі, що тепер є новим розширенням Шішу Бгаван. Я ніколи не була настільки налякана і настільки жвава водночас. Всюди довкола нас було полум’я. Горіли суміші [від Коктейлів Молотова], вони були розкидані по дорогах, і ми з цими сотнями чоловіків, жінок і дітей намагались вижити. Я була просто молодою новачкою і я бачила це. Коли Калькутта горіла ненавистю, Мати Тереза допомагала мусульманам, індусам, християнам. Її любов до ближнього не знала меж. Мати ніколи не забувала того дня, будь-коли, коли вона розмовляла зі мною про батька, вона згадувала жах того дня і життя людей, яких ми врятували.
Сьогодні я став людиною
Одного дня, коли Мати Тереза й отець Габріч були в Калігаті й доглядали за одним з убогих, увійшли отець Феллон і молодий студент індус. Кілька хвилин по тому, коли вони були там, просто розглядаючи все, хворий чоловік раптом помер. Він виявився мусульманином. Принесли ноші, щоб забрати тіло померлого. Молодий індус спостерігав, як Мати Тереза, отець Габріч, отець Феллон підняли тіло і поклали на ноші. Отець Габріч побачив, що молодий індус вагається. Всередині нього йшла боротьба. Він бачив отця Фелона, якого дуже любив, Мати Терезу, чия репутація була така чудова. Вони підняли тіло померлого, і це дуже сильно вплинуло на нього. Зараз троє з них мали понести тіло померлого на ношах!… Щось підштовхувало його до того, що йому треба приєднатись, що він має запропонувати бути четвертим, який нестиме ноші, … але в ньому був глибоко закорінений страх втратити касту… Як він може, Брахмін, нести тіло померлого мусульманина?… Отець Гарбіч зрозумів це, поглянувши на молодого хлопця. І тут раптом молодий індус зібрався з думками і спитав: «Чи я можу допомогти?» Отець Гарбіч одразу посунувся на один бік, дозволивши молодому чоловікові взяти четверту ручку нош. І так вони всі четверо понесли тіло померлого чоловіка в місце, де тримають померлих. Коли вони поставили до низу ноші, отець Гарбіч почув як молодий чоловік глибоко зітхнув і сказав: «Сьогодні я став людиною!» Він звичайно мав на увазі вільною людиною, людиною, що подолала ті бар’єри, що розділяють людину від людини!
Мати ніжно торкалась кожного
Мати [щоразу ходила] в [Нірмал Грідей, Дому для помираючих] у неділю. Вона молилась з нами при вході, вдягала свого фартуха, брала віника, і прибирала, виконувала покірну працю. Коли приводили помираючу людину, Мати йшла допомогти. Вона торкалась кожного ніжно і казала їм кілька слів.
Щодня Мати мила покійників, тримала померлі тіла дуже бережно. Одного дня я бачила, як Мати з одним чоловіком несли тіло людини, запеленане в білі простирадла, несли його до покійниці. Тоді я злякалась і побігла, взяла його з рук чоловіка. Мати усміхнулась, ми поставили ноші, і тоді з ніжною і чутливою пошаною вона положила тіло на полицю покійниці.
Мати годувала дитину своєю кров’ю
Щоб описати Божу любов до нас, Мати Тереза використовувала приклад, як вірменська мама любила свою дитину настільки, що віддала своє життя заради неї. Після землетрусу у Вірменії 1988 року, так сталось, що мати і її дитина були завалені уламками, але не були цілком притиснені. Однак, вони не могли вибратись і не мали ні їжі, ні води. Мати робила все, що могла, щоб врятувати дитину від смерті. Вона не мала іншого виходу, ніж порізати один із своїх пальців і годувати дитину своєю кров’ю, і саме це вона робила. Тоді рятівники добрались до них, вони знайшли дитину і матір у жахливому стані. Мати була гірше ніж дитина: її стан був уже критичний. Вони намагались врятувати їх обох, але мати померла. Дитину все ж врятували. Це історія правдивої материнської любові. Мати врятувала дитину, навіть хоч вона віддала своє власне життя.
МОЛИТВА
- Отче,
- Я віддаю себе у Твої руки;
- Роби зі мною те, що бажаєш.
- За все, що Ти зробиш, я дякую Тобі:
- Я готова на все, я приймаю усе.
- Нехай лиш Твоя воля сповниться в мені,
- І у всіх Твоїх створіннях.
- Я не хочу нічого більш ніж це, о Господи.
- У Твої руки я віддаю свого духа,
- Я віддаю його Тобі зі всією любов’ю мого серця,
- Бо я люблю Тебе, Господи.
- І потребую дати себе,
- Довірити себе у Твої руки
- Беззастережно, з безмежною впевненістю,
- Оскільки Ти є мій Отець. Амінь.
Блаженний Шарль де Фуко. Щовівторка Мати Тереза промовляла цю молитву