Доступна та досяжна до всього
Хоч школа [св. Марії] була католицькою школою, це була старша школа тільки для бенгальських дівчат. Однак, і індуси, і мусульмани з вищого суспільства, були природно зацікавлені своєю власною культурою і мовою, хотіли записати своїх доньок… Мати не робила жодного розмежування, коли стосувалось їх, і вони всі приходили на молитву і навіть на уроки катехизму. Мати була доступною і досяжною до всього, включаючи духовні й матеріальні можливості. Багатий чи убогий, усі допомагали в прибиранні й господарстві школи. Стосовно їжі і проживання не було жодної відмінності між вступниками. Кожний одягав просту шкільну форму.
*
Я трохи хвилювалась, оскільки ще ніколи не була у великому місті і не знала, чого очікувати в цій новій школі [св. Марії, Лорето]. Усі мої страхи розвіялись, коли я зустріла Матір. У день, коли я вступила до школи, Мати Тереза прийшла в невелику залу і покликала мене на ім’я такою досконалою бенгальською, привітала мене в бенгальський спосіб і цією мовою. Який теплий прийом вона мені зробила! Пізнаючи Матір під час наступного місяця, я почала її поважати більш ніж учительку, чи директорку.
Хто принесе їм радість?
У 1947 році… з мосту, Мати показала мені нетрі Белагата. Це був такий нещасний вигляд: убогі голі діти, чорні від вугільного пилу, які виходили з залишків вугілля, які вони підбирали на колії. Мати вказала на це, кажучи: Подивись! Які убогі ці діти. Вони не мають радості, але убогість змушує їх робити цю роботу, щоб прожити. Яке нещасне життя! Хто принесе їм радість? Вони не знають Ісуса. Вони не знають про вічну радість, тому в цьому житті вони мають страждання, убогість, нещастя, і в наступному житті також, яке є назавжди. Хто піде і принесе їм Добрі Новини, що Бог їх любить, що Бог їх створив, що вони Його діти, щоб вони почали змінювати своє нещасне життя в радісне? Чи ти підеш зі мною? Але якщо ми підемо зараз, вони підійдуть до мене з простягнутими руками, просячи грошей, бо я вдягнута як пані [поважна, багата жінка]. Тому ми не можемо розмовляти з ними про Бога чи Ісуса. Хіба б не було прекрасно, якби ми вдяглись у прості вбогі сукні й жили серед них, розмовляли з ними, розмовляли про Ісуса? Він також був убогий. Він прийшов задля них. Чи ти підеш? Чи ти підеш зі мною? Чи не було б це прекрасно? Ми досягнемо своєї мети, роблячи цих людей щасливими, давши їм пізнати Ісуса».
*
У Матері була тільки одна мета – невтомно віддавати своє життя, проголошуючи любов Божу скрізь і кожному. Для цього їй не потрібен був диплом чи профільне навчання окрім кількох місяців базового медичного курсу в Патні. Коли Мати повернулась до Калькутти, вона одразу ж пішла в нетрі. Мати започаткувала школу Мотійхіл для дітей з нетрів. Вона їх мила і вчила читати та писати. Земля слугувала як грифельні дошки і навчальна дошка. Звичайно, незабаром малята побачили в ній ангела розради та потіхи. Вони рано-вранці приходили великими групами й чекали на неї. Мати ходила в кожен дім, щоб знайти учнів для школи. Ми ходили з нею і скликали всіх. Вона кликала кожну дитину вчитися.
Дайте їм радість
У 1948 році Мати знову повернулась до (Мойтіхілу)… Вона запитала імена наших шести сестер і двох братів. Коли я сказала, що називаюсь Агнес, тоді Мати обійняла мене і взяла на коліна. Вона сказала моїй мамі, що прийде знову, бо тут є багато дітей, яким вона хоче допомогти. Мати приходила сюди щодня… Вона шукала убогих дітей і приводила до школи. Мати йшла пішки з Крік Лейн до нас щодня. Приходила о 8-ій годині і перебувала до 12-ої години обіднього часу. Тоді знову приходила о 3-ій год., щоб повернутись у монастир до 6-ої год…. У нас не було нічого. Ми сиділи в тіні під деревом і писали по землі. За місяць, Мати принесла для нас книги, копії, грифельні дошки та олівці. Сестри почали нас навчати. Серед нас одна особа захворіла, у неї був великий міхур і вона мучилась від болю. Мати взяла її на коліна, а потім повела в кімнату поряд з нашою. Вона привела ще п’ять хворих. Всі вони перебували там у кімнаті. Мати доглядала за цими хворими, а сестри навчали нас… Мати не залишала нас і в неділю. Вона вела нас до Церкви Байтахана о 8-й год. зранку… Неділя була найщасливішим днем для нас… Моє Перше Святе Причастя відбулось, коли мені було одинадцять років, а до цього я не знала нічого, не вміла ні писати, ні читати, ні молитись. Мати навчила всіх… Я закінчила навчання в Мотійхіл. У Маулалі я навчалась до восьмого класу.
*
Одного недільного вечора ми вийшли на вулицю. Нас було четверо: Мати, Сестра Агнес, Сестра Трініта і я. Мати дала кожному з нас щось нести, і ми пішли до Белегати, одного з дуже-дуже убогих районів. Там ми мали ігри до 4-ї год. Усі чоловіки були зі мною. А Сестра Трініта взяла хлопців. Сестра Агнес дівчат і жінок. Ми стояли під стіною і проводили змагання. Хто добігав найшвидше з чоловіків – отримував мило як перший приз, жінки отримували коцики, діти – отримували солодощі, а хлопці – крейду та грифельні дошки. Наступного тижня ми зробили так само. Ви б бачили радість на їхніх обличчях! Повертаючись додому, Мати сказала: «Ви бачите, що ви принесли? Радість. Ці люди не знають Ісуса. Ми маємо Ісуса. Ми ходимо на Службу Божу. Тому єдиним способом дати їм Ісуса – це було дати їм радість».
Радість на обличчі Матері
Недільні школи. Ми вставали в неділю о 4:30 вранці. Сестри готували дітей і дорослих до прийняття Святих Тайн, Сповіді і Миропомазання. Мати хотіла, щоб кожна сестра йшла в недільну школу і навчала катехизму всюди, куди можна було дійти. Більшість з наших убогих дітей не могли собі дозволити звичного одягу для Святого Причастя, тому їм це надавали. Це було так гарно дивитись на цих маленьких «ангеликів», які всю дорогу бігли з сестрами до Церкви Байтахни на Службу Божу о 6:30, у день Святих Ангелів Хоронителів. Так було 2 жовтня щороку… А радість на обличчі Матері, коли вона бачила цих понад тисячу дітей, більшість з них старші ніж зазвичай прийнято. Це був плід завзяття Матері.
*
Перед тим, як Мати йшла зі Шкодри … вона піднялась у Дитячий Дім на першому поверсі. Діти зібрались довкола неї, ті, які могли ходити і які були розумово здоровими. Вона одразу ж почала навчати їх Отче наш албанською. Вона навчала в такий гарний спосіб. Мати поставила молитву в певний тон і певний ритм. Діти повторювали рядок за рядком за Матір’ю. І Мати повторювала його знову і знову. Всі діти радісно усміхались, коли навчались.
Пожертвувати кошти
Сестри підбирали дітей і вели їх до школи. Оскільки більшість наших дітей були надто убогими і голодними, їм замовляли хліб у Матірному Домі. Сестри забирали свою частину для кожного класу і кожної школи. Діти в Англії заощаджували свої пенні, щоб наші діти могли отримати свій шматок щоденного хліба, склянка молока стала можливою через жертву тисяч данських дітей, а німецькі діти своїми «пожертвуваними грошима» надавали щоденну вітамінку для індійських дітей. Дітям допомагали помитися, розчесати волосся. Надавали грифельні дошки і крейду, для старших – зошити і канцелярські товари. Про їхнє вбрання також дбали. Після зборів та перевірки присутніх, були уроки початкового навчання: читання, письмо, арифметика, спів та ігри. У той самий час намагались домовитись про їхнє прийняття до звичайних шкіл.
Дозволяючи іншим розділяти радість ділення
Шішу Бгаван, дім для небажаних, залишених дітей, було відкрито 1955 року. Як діти підростали, Мати зініціювала схему забезпечення дитини, дозволивши щедрій індуській жінці… забезпечити перших десять дітей на десять років. Багато слідували її прикладу в Індії і за кордоном. Схему забезпечення, передбачала оплату за навчання, одяг та інше для дітей, що ходили до школи. Як праця стала надто великою для нас, Мати передала її дієцезії через парафії. Коли я була в Амраваті в Махараштрі, один студент коледжу дав мені альбоми з витинанками для навчання дітей. Коли Мати прийшла відвідати мене, я розповіла їй про це. Мати сказала: «Я така щаслива. Я хочу зустрітись зі студентами». Коли я повідомила коледж, професор організував для студентів зустріч з Матір’ю. Там було близько трьох тисяч студентів. Мати пішла порозмовляти з ними і сказала те саме: «Про неписемних дітей Ісус скаже: ‘Я був неосвіченим і ви навчили Мене.’ Тому допомагайте сестрам. Я така щаслива».
Нема кому їм допомогти
Я сказала Матері, що коли була вдома, то працювала, а кошти, які отримувала, я витрачала на освіту молодших сестер, а тепер нема кому їм допомогти… Бачачи мою трудність, Мати взяла двох з моїх сестер під свою опіку і зорганізувала їхнє навчання. Згодом, вони сказали Матері, що також хочуть стати монахинями, і обидвоє приєднались до нас. Через цю доброту і турботу за моїми сестрами, ми зі сестрами мали натхнення віддати своє життя Богові цілком.
Мати зорганізувала їхнє навчання
Моя сестра мала четверо доньок. Вони навчались у школі сиротинці й мали проблему з оплатою за навчання, їх відрахували зі школи. Коли я розповіла цю історію, Мати допомогла. Дівчата закінчили навчання в школі.
Під манговими деревами
У Таборі Мати побачила, як ми проводили навчання катехизму під манговими деревами. Коли вона відвідувала, то запитувала: «Ви ще досі навчаєте дітей під манговими деревами?» Мати була дуже щаслива, коли бачила, що дітей збирають і навчають віри. Вона також казала нам: Перш ніж лікувати, моліться з людьми. Це не достатньо дати ліки. Дайте їм Бога».
Вона надзвичайно гордилась кожною дитиною
Я мала близький зв’язок з Матір’ю, коли працювала з дітьми в Шішу Бгаван, особливо під час Різдва і Пасхи. Саме тоді мені відкрились чудові дороги Матері. Вона збирала дітей довкола себе так як пастух збирає отару. Вона гордилась кожним з них і їхніми досягненнями. Одного разу, коли діти виконали для неї «Хуп Дріл» з усіма кольорами прапора, вона була настільки переповнена радістю, що не очікувала, що вони підійдуть до неї по благословення, а навпаки, вона пішла до них перша і благословила їх. Коли вона їх благословила, п’ять пальців її руки символізували вислів: «Я зробив це для Тебе». Вона робила кожний жест змістовно, і давала дітям зрозуміти, що все, що вони роблять, має мету і ця мета – це Ісус.
Якщо мама може вбити свою дитину, що стоїть між вами і мною, щоб не вбити один одного?
У вересні 1994 року Мати надіслала послання на Конференцію Об’єднаних Націй у Каїрі і відкрито заявила: «Я сьогодні промовляю до вас зі щирого серця, до кожної особи усіх націй світу, до людей з владою, які можуть схвалювати великі рішення, а також до усіх матерів, батьків і дітей у великих містах і містечках та селах… Якщо мама може вбити свою дитину, що стоїть між вами і мною, щоб не вбити один одного? Єдиний, хто має право забрати життя – це той, хто його створив. Ніхто інший не має цього права: ані мама, ані тато, ані лікар, ані агенція, ані конференція, ані уряд». Це потребувало багато сміливості, щоб висловити ці слова, що підтвердилось критикою, яку спровокували слова Матері.
МОЛИТВА
Даруй, о Милосердний Отче, щоб Твій Божественний Дух міг просвітити, запалити, очистити наші серця, щоб Він міг проникнути в нас Своєю небесною росою і зробив нас плідними в добрих ділах, через Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь. Завершальна молитва Літанії до Святого Духа, яку Мати Тереза молилась щопонеділка