Земля слугувала дошкою
Коли мої малята побачили мене вперше, вони питали один одного, чи я не богиня чи навпаки не злий дух. Для них немає нічого посередині. Тими, які добрі, вони захоплюються як одним із божеств. Якщо ж хтось є похмурий, вони його бояться і тільки безперестанно поклоняються йому. Я ж закотила свої рукави, посунула меблі в кімнаті, взяла воду і щітку в руки і почала чистити підлогу. Вони надзвичайно здивувались. Вони тільки спостерігали за мною, бо вони ніколи не бачили, щоб якась вчителька таке робила, адже це праця для найнижчої касти в Індії. Але побачивши, що я щаслива і радісна, дівчата одна за одною почали мені допомагати, а хлопці носили воду. За дві години брудна кімната стала класною кімнатою, все було чисте. Це одна довга кімната, яку раніше використовували як каплицю, а тепер у ній п’ять класів… Коли ми трошки познайомились, вони не знали, що робити від радості. Вони почали стрибати і співати довкола мене, поки я [не благословила їх] положивши свою руку на брудну головку кожної дитини. Відтоді вони кликали мене тільки на одне ім’я: «Ма», що означає мама. Ах, як мало потрібно цим душам, щоб їх переповнила радість! … Одного дня хлопчик прийшов до моєї школи… його одяг був брудний і порваний. Я покликала його з класу і добре помила його з милом, розчесала волосся, вдягнула в старий одяг, який взяла від добровольців місій та повела його до класу. І гляньте, яке чудо! Ніхто в класі не впізнав хлопця і всі почали кричати: «Ма, ма, новенький, новенький!
*
Мотійхіл. Діти вже очікували на мене обабіч мосту. Їх було сорок один. Вони прийшли охайнішими. Ті, які не були чистими, я добре їх помила в резервуарі. У нас був катехизм після першого уроку гігієни, тоді читання. Я так багато сміялась, оскільки досі я ніколи не вчила таких маленьких діток. Тому ko kho [дві перші букви в бенгалькому алфавіті] не дуже легко вдавались. Земля слугувала нам дошкою. Усі були задоволені, після уроку шиття ми пішли відвідувати хворих.
Докладіть зусиль, щоб ваші шкільні центри випромінювали Христа
Докладіть зусиль, щоб ваші шкільні центри випромінювали Христа. Вчіть своїх дітей, своїх хворих, своїх прокажених, помираючих любити Бога у своїй убогості й хворобі – вчіть їх жертвувати все Богові.
*
Я справді мушу сказати: «Христос живе в мені». Я повинна це сказати. Ми маємо прагнути. Це бажання буде сповнене тільки тоді, коли ми будемо віч-на-віч з Богом. Тут на землі ми повинні мати те бажання жити з Христом, Який є в убогих. Ісус сказав: «Я був невідаючий і ви навчили мене. Ви взяли мене на Службу Божу до церкви». Це не є плодом нашої уяви чи наших почуттів. Ісус справді сказав це: «Я». Тому Він є убогим, якого ми всюди зустрічаємо.
*
Я запитала сестру (медичного лікаря) провести парамедичний курс (для середнього медичного персоналу) для наших сестер, щоб вони краще знали, розуміли, практикували медичну працю в Спільноті. Так, вони зможуть здійснити щиросердечне і безкоштовне служіння хворим з великою посвятою, навичками і здібностями.
Пізнайте свою віру глибоко
Пізнайте свою віру глибоко, сестри. Ми маємо знати віру, любити віру, жити вірою: знати, любити і жити. Це так важливо для нас навчати катехизму. Добре готуйте свої уроки. Не йдіть без нічого. Поклопочіться, щоб справді – дати… Коли я була монахинею Лорето, я була директоркою школи. Я ввесь день навчала релігії, географії і так далі; багато обов’язків, також [виконання] звітів і так далі. І усі ті сестри, що навчають, мають готуватись.
*
Вчіть людей їхньої віри. У суповій кухні (харчування безпритульних), ви повинні принаймні десять хвилин давати настанови віри. Вчіть Катехизму дітей і сім’ї. Коли сестри тільки розпочинали, вони навчали дітей в їхніх домівках і водночас збирали цілі сім’ї, так щоб усі вони могли навчатись разом.
*
Готуйте короткі молитви, настанови, уроки – записуйте їх на аркуші, про що ви плануєте розповідати. До прикладу, отець Б. впродовж багатьох років, докладає зусиль, щоб приготувати Службу Божу щодня, присвячує убогим одну годину, незважаючи на своє зайняте життя. Це тому, що для нього Служба Божа є найважливішим і святим, і сестри також є святими. Іспит сумління – чи ви навчаєте їх робити це з любов’ю і з Ісусом?
Навчайте з власного досвіду
Ми сестри-місіонерки, не просто монахині. Ми пов’язані четвертим обітом [здійснювати щиросерде і безкоштовне служіння найубогішим з убогих]. Як я готую уроки катехизму? І тепер у Матірному Домі, це так гарно, така гарна підготовка, бо ми усвідомлюємо важливість навчати Катехизму. Таке завзяття, така підготовка. Велика кількість дітей збираються разом у п’ятницю по обіді; не просто йдіть, щоб дати невеличку настанову. Місіонер – це особа, що є носієм Божої любові, і ви не можете носити цієї любові, якщо ви не даєте цієї любові.
*
Треба бути спраглими, щоб любити душі. Ми спраглі любові за душами. Яку б працю вам не треба було виконувати, уроки, які вам треба проходити, уроки, які вам треба готувати, вкладіть все своє серце і душу в це. Не важливо стільки ви працюєте, але скільки любові ви вкладаєте в працю.
*
Вчіть сестер молитись. Ви не можете їх вчити тільки з книжок, вчити треба також з власного досвіду. Коли вони приходять до вас на зустріч, запитайте як пройшла їхня медитація, як вони роблять свій іспит сумління. Чи ви готуєте свої настанови? Чи ви знаєте перед тим, як говорити до них, про що ви будете говорити? Долучайте до всіх своїх уроків «Я спраглий». Я сподіваюсь, помаленьку, вони напишуть у кожній церкві поряд з хрестом: «Я спраглий». Вчіть їх маленьких молитов, що допоможуть їм перебувати близько Ісуса. Вчіть їх також цінувати час, який вони отримують для молитви. Скільки людей приходять сюди, що провести трошки часу в молитві, вони працюють над норму, щоб потім прийти сюди і зробити якусь [волонтерську] працю. Ми отримуємо таку ж працю, як ми її виконуємо? Працю, яку ми маємо, щоб дбати про сестер, чи ви усвідомлюєте настільки це важливо?
Не виправляйте, навчайте
Коли молодь приїжджає, щоб нас відвідати, я вчу їх любити один одного. Ісус сказав: «Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!» (Ів. 13:34). Дуже часто молоді хлопці приходять до нас, щоб працювати з прокаженими. Я вчу їх любити один одного і бачити Бога через цю любов. Якщо ви приїдете до Індії, я вас навчу також. Любов у дії – найдорожча для мене. Для цієї любові ми отримуємо силу в молитві. Це є справжня любов, і ми віддаємо свої життя задля цих вчинків. Неможливо показати Божу любов людям, не служачи з любов’ю ближнім.
Професорка любові
У Лондоні є дорослі хлопці й дівчата, які ще не мали Першого Святого Причастя. У тому районі, де ми перебуваємо, сестри все ж намагались та намагались зібрати родину разом, разом молодь, щоб підготувати їх до Святого Причастя. Якось, одного дня мати однієї з сімей сказала: «Сестро, чому б ви не навчили мене. У мене є більше можливості, коли вони збираються ввечері разом. Мої діти є там, мій чоловік там, я їх навчу». І Сестра навчала її, і тепер навіть чоловік приходить скоріше, наскільки я знаю, щоб бути присутнім на уроках, які дружина дає дітям. Тепер Сестра має більш ніж двадцять таких матерів, які розпочались від тої простої жінки. У неї двадцять матерів, і вони приходять щосуботи. Вона дає їм уроки на тиждень і вони їх виконують.
*
Я ніколи не забуду, як останнього разу я була у Венесуелі. У нас там є п’ять домів-осередків. Дуже багата сім’я дала нам землю, щоб ми збудували дім для дітей. Я пішла, щоб їм подякувати. І там, у тій сім’ї, я зустріла їхню дитину, яка мала гостру неповносправність. І я запитала в матері: «Як звати дівчину?» А мати відповіла мені: «Професорка любові. Тому що ця дитина вчить нас увесь час, як любити у вчинках». На обличчі матері була чарівна усмішка. «Професорка любові!» Тому що від дитини з гострою неповносправністю та викривленням тіла вони вчились, як любити.
Навчайте їх любити один одного
Це для нас, особливо для вас, що маєте молодих дівчат і молодих хлопців у школах, навчити гідності, поваги, любові до життя. Навчіть їх чистоти, навчіть їх святості. Навчайте і не бійтесь. Вчіть їх любити один одного. Молоду дівчину любити хлопця, а хлопця – любити дівчину, це так прекрасно, так прекрасно! Навчайте їх не торкатись один одного, так щоб на день їхнього весілля, вони могли дати один одному незаймане серце і незаймане тіло.
*
Я бачила знову і знову, як юрби людей прибувають до Калькутти, і ніхто не хоче працювати десь інакше, ніж у Домі для помираючих. Чому? Тому що вони бачать помираючого Христа, і вони його приймають і тоді багато з них приходять на адорацію. Більшість з них, більшість з них кажуть те саме: «Ми бачили таке страждання в нашій країні, але ми ніколи не приглядались. Ви навчили нас дивитись глибше, знайти Ісуса і щось зробити».
Це є голод молодих людей. Дуже часто ми знаходимо молодих людей по усьому місці, які приходять до індуських ашрамів (закритих спільнот), куди їх заманюють, і щоразу, як вони виходять, якщо їм вдається вийти, я завжди запитую їх: «Хіба Ісуса вам не достатньо?» «Але ніхто не дав мені такого Ісуса».
Це ви, ваші священики, повинні давати Ісуса молодим людям. Там є надзвичайне прагнення Бога. Я впевнена, що ви знаєте це краще, але з людьми, з якими ми маємо справу і з стражданням, яке ми бачимо, ми бачимо, як молоді люди здійснюють ту покірну працю: прибирають, миють, годують і там, де вони помирають, є так багато ніжності й любові. Багато з них після тривалого часу, приступають до Сповіді і повертаються до Нашого Господа. Як? Той зв’язок з присутністю Христа.
Вони прагнуть навчитись, і ви, і я були обрані Ісусом. Я покликав тебе на ім’я, так сказав Ісус. Ти мій (моя). Вода не потопить тебе, вогонь не спалить тебе. Я дам тобі народи. Ти цінний для Мене, Я люблю тебе. Ми маємо це у Святому Письмі так чітко, ніжність і любов Бога до нас і Він хоче, щоб ми були цією ніжністю і любов’ю до людей.
Він хоче використати тебе, саме тому ти став священиком. Ти не став священиком, щоб стати соціальним працівником… Ми… не можемо дати людям того, чого не маємо. Тому навчіть нас молитись, навчіть нас бути святими, і я думаю, що ми і наші люди будемо святими, тому що є місця, куди ви не можете, можливо, піти, але якщо ви дасте нам, ми дамо їм.
Радість поширення Доброї Новини
Бог довірив вам радість поширення Доброї Новини, що ми всі були створені для більших речей – любити і бути любленими. І тому, щоб ви не робили, щоб ви не писали, пам’ятайте, що ви можете сформувати людей і ви можете поламати людей. Ви можете нести добрі новини і принести радість у життя багатьох людей, і ви можете принести багато смутку в життя багатьох людей. Тому завжди пам’ятайте, що в письмових працях є завжди хтось, хто притягається ближче до Бога і хто віддаляється від Бога.
Завжди пишіть правду. Тому що Ісус Христос сказав: «Я – Правда, Я – Світло, Я – Радість, Я – Любов. Я – Правда, щоб її розповіли. Я – Любов, щоб її любили. Я – Шлях, щоб ним йшли. Я – Світло, щоб його засвітили. Я – Мир, щоб його дали. Я – Радість, щоб нею ділились». Тому сьогодні, коли ми збираємось разом, зробімо стійку постанову: через письмові праці, завжди поширюймо любов, мир і радість.
Виклик
Я ніколи не забуду, як під час повеней, у нас у Калькутті були жахливі повені, [група молодих хлопців] була зайнята вбивством, стріляниною, підпаленнями і такими різними справами. І в той момент, коли почались повені, і ми всі ходили у воді по самі шиї, прийшли ці молоді чоловіки, їх було тридцять, і сказали: «Ми у вашому розпорядженні, користуйтесь нами». Зазвичай ми працювали до 10 год. ввечері, але вони працювали цілу ніч: допомагали, носили людей на своїх головах. Уряд не міг збагнути, що це були ці університетські студенти, які робили стільки шкоди, і тут вони стали, як маленькі ягнята, здійснювали найбільш покірну працю. Молоді люди є голодні Христа, вони шукають… викликів.
Це є добре… догоджати убогим
Одного разу на семінарі від імені цілої групи, одна монахиня встала і сказала: «Мати Тереза, ви псуєте убогих людей, даючи їм речі безкоштовно. Вони втрачають свою людську гідність. Ви повинні брати принаймні одну індуську монетку (одну копійку) за те, що ви даєте їм, тоді вони більше відчуватимуть свою людську гідність». Коли всі затихли, я відповіла: «Ніхто так не псує людей, як сам Бог. Гляньте на прекрасні дари, які Він дав нам безкоштовно. Ніхто з вас тут не має окулярів, однак усі ви бачите. Скажіть, якби Бог взяв гроші за ваш зір, щоб трапилось? Ми витрачаємо багато грошей, щоб купити кисень і врятувати чиєсь життя, однак ми постійно дихаємо і живемо киснем і ми нічого за це не платимо. Щоб трапилось, якби Бог сказав: ‘Ти працюй чотири години і отримаєш дві години сонячного світла.’ Скільки б з нас вижило?» Тоді, я також їм сказала: «Є багато монаших згромаджень, що догоджають багатим; тому добре мати один монаший чин в ім’я убогих, щоб догоджали убогим». Запанувала тиша. Ніхто не промовив й слова після цього.