Розпізнавання духу любови

Поняття «любов» ми використовуємо і в наукових працях, і в художній літературі, і в повсякденній мові. Оскільки вживаємо його так часто, воно здається нам очевидним. Насправді ж, однак, кожен з нас сприймає його по-своєму.

Говорячи про любов, ми найчастіше покликаємося на власний досвід, а він нерідко буває позначений почуттям кривди, стражданнями, людською слабкістю. А коли бракує чіткого поняття й спільного досвіду, легко виникають непорозуміння.

Закоханий хлопець, говорячи про любов, не раз думає про чергову гарну пригоду, яка чекає на нього; натомість дівчина, слухаючи його зізнання, сподівається на міцні, тривалі й вірні стосунки, прагне почуття безпеки. Різні уявлення про любов спочатку призводять до конфлікту, а потім – до розчарування або й, нерідко, до взаємної кривди.

Любов – дуже містке й багатозначне поняття. Його використовують і тоді, коли говорять про зовнішнє, чуттєве сприйняття дійсности, і тоді, коли ведуть мову про містичні переживання святих людей. Щоб людей, які люблять один одного, не зранило різне розуміння поняття любови, вони повинні розмовляти про неї, спільно намагатися з’ясувати, що ця любов для них означає, розпізнавати переживання, пов’язані з нею, але передусім мають довірити її Богові, з якого вона випливає, як із джерела.

На всіх етапах свого розвитку кожна людська любов потребує світла Слова Божого: від народження власної дитини аж до своєї чи її смерти; від першої зустрічі, захоплення й закоханости в підлітковому віці аж до поважного віку. Ми вчимося любити, розпізнаючи «дух любови», який зроджується в нас; розпізнаючи те, що він ставить собі за мету й до чого прагне, а також засоби, котрими послуговується (пор.: 1Ів. 4:1).

Щоразу, переживаючи любов, ми повинні запитувати себе; «Звідки вона випливає? Що є її джерелом? Куди вона прямує?» Справжня любов, та, яка може стати міцною, тривалою та вірною і здатна бути джерелом нашого щастя, мусить вирізнятися духом правди, свободи й чистоти серця.

Слово, що супроводжує любов

Щоразу, коли ми переживаємо любов, її повинно супроводжувати «слово», яке її описує, пояснює та інтерпретує. Закохані молоді люди, зізнаючись у коханні, розмовляючи про свою любов, намагаються зрозуміти один одного, щоб відповісти собі на запитання про те, чим вона є для них, чого від неї очікують, куди мала б їх привести, як повинні зростати в ній. Ті самі запитання мають ставити собі й подруги, батьки, що виховують дітей, діти, які люблять батьків, друзі.

«Слово» з маленької літери «с», яке використовуємо, зізнаючись у коханні, розповідаючи про любов, описуючи її, потребує вкорінення в «Слові» з великої букви «С» – у Слові Божому. Це саме воно може в усій повноті об’явити нам, чим є любов, допомогти розпізнати й оцінити її, здійснити кроки, яких вона вимагає.

З одного боку, Слово Боже зміцнює і підтримує нашу людську любов, а з іншого, кристалізує її та очищує від того, що їй загрожує. Для тих людей, які переживають любов, Слово Боже є немовби двосічним мечем, що пронизує прагнення й задуми їхніх сердець. Ніщо не може сховатися від нього. Навпаки, він усе відкриває і відслонює, роблячи доступним зорові Того, хто є джерелом усякої любови та кому мусимо звітувати про її приймання й давання (пор.: Євр. 4:12-13). Якщо любови не супроводжує Слово Боже, вона може легко перетворитися на звичайну любовну пригоду, яка залишить по собі почуття розчарування та неприємний осад.

У повісті Германа Гессе[1] «Нарцис і Златоуст» головний герой, Златоуст, який провів ніч із випадковою коханкою, каже: «Щастя, що любов не потребувала слів, інакше спричинила б безліч непорозумінь і недоречностей». Щоправда, це була не справжня любов, а хвилеве захоплення, чуттєва пристрасть. Говорячи в такі моменти про вірність, тривалість стосунків і щастя, люди кажуть неправду, а тому ліпше, якщо таких слів узагалі не буде.

Як чоловік, який шукає лише чуттєвих задоволень, пояснить жінці, що хотів скористатися нагодою, котра йому трапилася? Або як жінка пояснить чоловікові, з яким у неї була випадкова любовна пригода, що бажала розвіяти нудьгу або помститися чоловікові за його зраду?

Такі заяви, справді, були б, як каже Гессе, непорозумінням і недоречністю. Описавши чергову чуттєву насолоду коханців, Гессе зазначає, що «в обох зростав отой великий смуток, від якого втікали в сон. Спали міцно й розпачливо, спали жадібно – немовби востаннє». Чуттєва насолода, як виявилося, – це лише наркотична омана, а не пізнання всієї повноти й глибини життя.


[1] Герман Гессе (1877-1962) – німецький письменник, лауреат Нобелівської премії в галузі літератури 1946 р. – Прим. пер.

Попередній запис

Любов зростає разом із людиною

Наступний запис

Любов потребує зусиль і праці