РОЗЧАРУВАННЯ – БЕЗ ЕНЕРГІЇ, БЕЗ НАДІЇ

Супроводжуючи людей в їхньому духовному житті, я часто зустрічаю розчарованих людей. Вони припинили свою боротьбу за цілі та цінності, які колись мали для них велике значення. Вони вже нічого не очікують від життя і живуть новим гаслом: зовсім не вартує вкладати стільки сил і працювати над собою. Бо, на їхнє переконання, усе на світі не має жодного значення. Ці люди втратили надію на будь-які зміни і віру в те, що їхнє життя все ще може повернутися в активне русло та приносити користь їм та іншим людям.

Німецьке слово «розчарування» (нім. Resignation) походить від латинського «re-signare», в якому «signare» означає позначити підписом, підписати. Підпис залишають під важливими документами, тим самим підтверджуючи їхню законність. «Re-signare» означає, що я відкликаю свій підпис, відмовляюся від того, що там написане, забираю назад надані права. У військовій термінології це слово використовували на позначення того, що das Feldzeichen (signum) senken, тобто капітулюють, бо шансів на перемогу немає. Коли сьогодні говоримо про почуття розчарування, воно також означає відмову, зречення, покірність долі. Часто така постава не дуже помітна на перший погляд, однак стає зрозумілим, що душа перебуває в режимі бездіяльности. Так людина відмовляється від своїх вимог та бажань і більше нічого від життя не очікує. Вона підкоряється на перший погляд неминучому, віддається на поталу долі. Однак така покірність не має нічого спільного зі свободою. До того ж, вона супроводжується депресією та безнадією доти, доки людина не відмовиться навіть сама від себе. Така постава – не духовна чеснота. Довіритися повністю Богові – ось ознака справжньої духовности. Однак розчаровано здатися – це абсолютне заперечення християнської постави. Бо така поведінка суперечить християнській чесноті надії. Той, хто розчарувався, більше не має надії. Він просто живе без внутрішнього пориву, із приглушеними почуттями або зовсім апатично.

Супроводжуючи духовно розчарованих людей, я усвідомлюю, що не маю жодного права їх оцінювати. Я повинен просто прийняти цей їхній стан. До того ж, із досвіду різних життєвих історій знаю, що такі люди роками працювали над собою. Однак, наприклад, важка хвороба вибила їх зі звичної колії і все їхнє життя зійшло нанівець. Або ж вони вклали всі свої сили у свою церкву, свою спільноту, фірму чи сім’ю, та всі їхні старання виявилися марними. Церква не розвивається, спільнота, в якій ця людина живе, сама вже не вірить у себе, закостеніла у своїй діяльності. Фірму захопили іноземні бізнесмени, яких не хвилює внутрішнє життя установи, а вся їхня увага сконцентрована на отриманні швидкого доходу, а соціальні цінності деградують. Або ж родина зовсім розпадається тому, що брати і сестри розсварилися через спадок. Спочатку їх намагалися примирити, а потім зрозуміли, що всі намагання марні. Тепер залишилося глибоке розчарування.

Розчарування відбирає в людини всі сили, яких вона потребує для боротьби, тому не вартує його переживати в будь-якому випадку. Людина сковує себе у вузькому життєвому просторі, або навпаки втікає в численні активності, лише щоб уникнути розчарування. І парадоксально, причиною усіх поспішних вчинків є саме розчарування. Людина не відчуває в собі жодної енергії, не бачить жодної надії на краще майбутнє.

Однак образ, прихований у слові «розчарування» (нім. Resignation), містить у собі й розв’язок: коли людина відкликає свій підпис і тим самим знецінює написане, вона може створити новий документ, сформулювати новий список своїх бажань і життєвих вимог. Справді деякі люди, які розчарувалися в певних сферах, втратили всю надію на нову книгу свого життя. Вони розчарувалися не лише в боротьбі за свої ідеали, вони втратили віру в себе самих. Ця постава наче отрута, яка просочується в людське життя і робить його кволим та починає руйнувати від самого кореня. Розчаровану людину нічого не тішить. До того ж, вона зневажатиме іншу людину, яка чогось прагне і висміюватиме її прагнення. Людина, інфікована розчаруванням, зовсім не може або ж із величезними зусиллями може захоплюватися проектами чи ідеями інших людей. А той, хто більше не вміє захоплюватися, втратив свою внутрішню енергію. Дослідники людського мозку наголошують, що саме захоплення спричиняє реакції в мозку. Розмовляючи з розчарованими людьми, я завжди відчуваю великий смуток, і не тільки через те, що вони розчарувалися в собі самих, а й тому, що тягнуть за собою важкість, втому, скептицизм. Часто розчарування набуває форм цинізму, що проявляється в принижуванні інших та поширенні негативу. Німецьке слово «цинічний» (нім. «zynisch») походить з античної філософської школи кініків, які отримали свою назву від слова «kyon», що означає «собака». Тим самим малося на увазі, що такі люди поводяться «по-собачому», кусюче реагуючи та коментуючи все довкола й нападаючи як собака на всі уявлення та форми життя.

Християнською відповіддю на розчарування є воскресіння. Християни твердо переконані в тому, що Христос воскрес із гробу. Ця сильна надія, що може перемогти смерть, має наслідки в особистому житті: ми повинні разом із Христом постати із гробу свого розчарування. Справді, розчарування схоже на гріб. Хоч і ми й непогано в ньому влаштувалися, однак там немає нічого живого, а лише гниль і мертвота. Звичайно, у могилі розчарування затишно лежати, у ролі спостерігача звідси можна безкарно та зручно коментувати все підряд. Однак тут людина не відчуває жодної відповідальности. Воскреснути з гробу розчарування – означає вступити знову в битву за життя, вибрати життя, ідеали і з повною надією взятися за важку працю для покращення світу.

Розчарування – це хвороба нашого часу, воно просочилося в політику, прорвалося до Церкви й заполонило наше особисте життя. Я ніяк не можу переконати песиміста захоплюватися життям, чи вмовити його зробити це. Ці заклики тільки відскакуватимуть від нього. Єдине, що можу, це запитати його: а що тобі з того, що ти лежиш у гробі свого розчарування? Чому ти так зневірився? Може, твої ідеали виявилися надто недосяжними? А можливо, ти не можеш пробачити людям їхньої поверховости? Усе ж є і позитивне розчарування: розчаруватися в позитивному значенні цього слова означає, що я відкликаю підпис із документа моїх надмірних очікувань та ілюзій та починаю писати нового листа, новий рукопис свого життя, та вже такий, який справді дарує сенс моєму існуванню.

Попередній запис

МСТИВІСТЬ – НЕПРИБОРКАНА Й БЕЗМЕЖНА

Наступний запис

ЖАЛЬ – БІЛЬ ДУШІ