Рука, яка вказує на Величніше або: Покликання пізнаємо через людей

Іван Христитель стоїть на березі і проповідує. Надходить Ісус. Іван показує на Нього: “Ось Агнець Божий!” Рукою вказує на величнішого та могутнішого за себе. Тоді двоє симпатиків покидають його гурт і йдуть за Ісусом та стають Його учнями. Один із них, на ім’я Андрій, звертається до свого брата та приводить і його зі собою. Управитель його, Пилип, приєднується також і завойовує симпатію Нафанаїла. Один другому передають післанництво (Ів. 1:35).

Покликання – це діяння самого Бога, але здебільшого пізнаємо його через людей. Хто сподівається почути “голос Божий” щодо свого особистого життєвого шляху, повинен слухати і своїх ближніх, хто роздивляється, шукаючи знаків від Бога, не може не побачити принагідно і знаку від людей. Коли твій парох каже: “3 тебе був би добрий священик”, тоді мусиш добре прислухатися до цих слів. Стан Церкви та різні ситуації, потреби і сподівання співгромадян можуть бути голосом Бога, Який звертається до нас.

Завжди зустрінеш людей, котрі супроводжуватимуть тебе на цій дорозі й казатимуть: “Він має рости, я ж – маліти” (Ів. 3:30). Ці слова Матіяс Грюневальд (пом. 1528) написав великими червоними літерами на іконі славного Ізенгаймського Вівтаря за Христителем, де Предтеча пальцем вказує на Ісуса Розп’ятого. Цілком свідомо Грюневальд помістив постать Івана Христителя під хрестом, хоча, коли Ісуса розпинали, він вже віддав своє життя за віру. Розп’ятий Ісус сам повинен стати останнім зразковим образом нашого життя. “Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мр. 10:45).

Кляус і Домінік або: Різні шляхи в пошуках покликання

Недостатня кількість церковних та духовних покликань, невдоволення обраною професією, а особливо серед християн, поряд із багатьма іншими факторами мають, звичайно, одне і теж коріння недуги: багато людей не може глибоко пізнати події свого життя та порухи власного серця, належним чином пояснити і прислухатися до поклику. Однак, це й не так легко зробити, як здається. Дехто вже у дванадцятилітньому віці в міру впевнений у собі, інші ж щойно після багатолітніх пошуків усвідомлюють, що мають робити, хтось навіть на схилі літ продовжує сумніватися, чи правильно наставлені “стрілки годинника” його життя. Можемо тільки мовчати про багатьох із тих, котрі “залишаються на трасі”, бо не мають того, хто супроводив би їх, подібно як Ілля, на певному відрізку шляху.

На прикладі св. Домініка і св. Кляуса фон Флює зможемо побачити, як по-різному приходимо до пізнання свого покликання.

Від постаті Домініка випромінюється блажений мир, глибока зібраність, ясність зору та непохитна впевненість. Святе Письмо, яке тримає в руці, показує, як у щирій молитві, з вірою та частому роздумуванні і розважанні відшукував він Божу волю. Домінік повністю заглиблений у таємниці Того, хто з любов’ю кличе до себе, з почуттям ніжности та сили веде на передбачену Ним дорогу і перемінює його серце.

Святий Домінік

З іншого зображення на нас дивиться людина, від погляду якої скоріше віє страх. Високо підняте чоло, широко розплющені очі, відкриті уста показують чоловіка, який довгими роками знемагав у змаганні. Обличчя його розшматоване цією довголітньою боротьбою за покликання. Бог не тільки ніжно закликав його до Себе, а й показав йому стан безбожности власного життя, викликавши жах та віддаленість від Бога його співгромадян.

св. Кляус фон Флює

Маємо перед собою дві постаті, два основні шляхи пізнання Бога, які Він сам допускає. Однак протиставляти їх можна тільки описуючи, але не в реальному житті. Звичайно в історії покликання св. Домініка теж присутні боротьба та страх, а життя брата Кляуса немислиме без задіяности Господа. В тиші молитви, з любов’ю, не маючи жодної ясности та певности, у зібраності духа він уповає на Нього. Таке протиставлення зможе показати тобі широкий спектр пошуків покликання. І це, мабуть, доволі помічне і потрібне.

Тепер я хотів би навести декілька практик, які допоможуть тобі в пошуках власного покликання:

  • Регулярна молитва, крім того, спонтанний поступ за кожним внутрішнім порухом до молитви (не занедбуючи водночас своїх актуальних доручень та обов’язків).
  • Читання духовної та змістовної літератури, роздуми над прочитаним, застанова над важливими запитаннями життя та таїнствами нашої віри.
  • Особистий контакт зі священиком, якому довіряєш, часті духовні бесіди, які допомагають віднайти власний шлях.
  • Коли можливо – регулярне приймання Святих Тайн без великої перерви в часі.
  • Особисте спілкування з людьми, які самі живуть за покликанням, або також шукають його.
  • Орієнтація на життя зразкового християнина (не копіюючи його).
  • Участь у Божественній Літургії поза недільним обов’язком.
  • Втілення в життя прикладу Євангелії.
  • Розкривати особисті здібності, розвивати їх та використовувати для інших.
  • Запитувати себе, яка винагорода чекає за зреалізоване життя.
  • Після набуття спеціяльності “один рік” – віддати Богові, наприклад, попрацювати для Церкви, що дасть змогу віддалитися від домівки та родини на певну дистанцію, а це є необхідним і уможливить вільний час використати більш цілеспрямовано, враховуючи, можливо, і духовний провід, стосовно питання про покликання.

Буридановий осел або: Прийди і подивись!

Та попри все може виникнути думка: невже моє життя передбачене? Бог розпоряджається мною, і мені так чи інакше нічого не залишається, як виконувати Його волю.

Бог не примушує. Він завжди підводить тебе до певної межі, коли ти почуєш, як Він промовляє: “Ходи, довірся Мені!” Ти можеш сказати: Так або ні. “Так-ні” не існує. Тоді переживатимеш те, що трапилося зі знаменитим буридановим ослом, який стояв між двома копицями сіна і не знав, з якої має їсти, та врешті помер з голоду. Бог знає дорогу для тебе, і навіть коли скажеш “ні”, як би не було шкода. Та коли залишишся невизначеним, Він не зможе вести тебе далі. Бог прийме тебе таким, яким ти є. Але переживати разом із Ним радісне пригодництво, яке Він має на меті, тобі, на жаль, не доведеться.

“Я готовий зважитися, – промовиш ти, – хочу сказати “так” Божій волі. Та що буде гарантом того, що я правильно відгадав Його волю? Як не хотілося б щось розпочати, а тоді знову повертати вітрила, я просто боюся цього”.

Церква знає старе правило: чи людина покликана до конкретного служіння, вирішують такі наступні моменти:

  1. внутрішня схильність
  2. здатність
  3. прийняття Церквою.
Попередній запис

ХРИСТОС ВЕДЕ

Наступний запис

ВНУТРІШНЯ СХИЛЬНІСТЬ