Рівновага між жадібністю і марнотратством

Розумна міра завжди перебуває десь посередині. У нашому світі панує надмірне марнотратство та споживацтво: людина хоче дедалі більше й більше, і ніколи не відчуває задоволення. Вона купує речі, яких взагалі не потребує, тому що не може протистояти залежності від нових речей. Ми не відчуваємо міри. Однак існує і протилежна залежність: скупі люди, які мають достатньо засобів для життя, не хочуть нічого витрачати. Вони не дозволяють собі нічого, живуть у надмірній економії. Такі люди дуже дріб’язкові. У ресторані вони вишукують у меню найдешевшу страву. Купують лише найдешевші речі. Працівник банку розповів мені одного разу про дуже багату жінку, яка постійно міняла банки, щоб «вигідно отримати» своїх десять відсотків від внеску. Врешті-решт вона втратила набагато більше, однак так була сконцентрована на щоразу кращих умовах, що зовсім втратила відчуття міри.

Золота середина між жадібністю в першому випадку та марнотратством – у другому лежить посередині – в ощадливості та щедрості. Це чесноти, що перебувають у здоровій напрузі одна щодо іншої. Той, хто економно поводиться зі своїм добром, здатний поділитися ним зі своїм ближнім, і коли наступить якесь свято, він стає великодушним, запрошує свої друзів на смачну вечерю. Жадібна людина не хоче бачити ніяких друзів, найбільше, на що вона спроможна – це приготувати їм скромну перекуску. Однак за таких умов святкового настрою не буде.

Жадібність та марнотратство аж ніяк не назвеш чеснотами, а радше пороками. Ці пороки справді шкодять людині. Марнотратні люди переоцінюють свої фінансові можливості і часто так сильно шкодять собі надмірними витратами, що можуть одного разу не впоратися зі своєю економічною ситуацією. А куди веде жадібність, ми бачимо щодня в засобах масової комунікації. Роздрібна мережа з продажу електроніки хотіла продати свої товари якомога дешевше, щоби задовольнити людську жадібність, і придумала собі гасло «скупість – це круто». Так вони перевернули значення пороку, представивши його чеснотою. Однак їм це не зійшло з рук. Врешті-решт фірма занепала через своє ж гасло. Віднедавна ставлення їхніх клієнтів до них змінилося. Люди більше не захотіли асоціювати себе з жадібністю та почувати себе скнарами.

Постава «скупість – це круто» має фатальні наслідки. Люди мусять постійно здешевлювати продукти харчування, щоби не втратити свого покупця. Однак низька ціна стає тягарем для виробника. Селяни отримують все менше грошей за продукти, які вони постачають на ринок. Також це стає тягарем для споживачів. Оскільки покупці споживають велику кількість м’яса, і, відповідно, хочуть, щоб воно не було таким дорогим, то посередники і торговці часто нелегально шукають інших шляхів постачання продукту. Ми шоковані махінаціями м’ясної промисловости та скандалами довкола них, а все це шкодить нашому здоров’ю. Ми самі винні в цій ситуації, тому що віримо в гасло «скупість – це круто».

Причиною непоміркованости, скупости та марнотратства є жадібність, прагнення щоразу більшого й більшого. Для буддистів жадібність є причиною усіх страждань та бід. На Заході жадібність називають користолюбством. Автор Першого послання до Тимофія пише: «Великий же зиск то благочестя із задоволенням. Бо ми не принесли в світ нічого, то нічого не можемо й винести. А як маєм поживу та одяг, то ми задоволені будьмо з того. А ті, хто хоче багатіти, упадають у спокуси та в сітку, та в численні нерозумні й шкідливі пожадливості, що втручають людей на загладу й загибіль. Бо корень усього лихого то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри й поклали на себе великі страждання» (1Тим. 6:6-10).

Перше послання до Тимофія, що його написав, мабуть, наприкінці першого століття учень апостола Павла, посилається в цьому місці на грецьку популярну філософію, а саме на філософію стоїків, яка була дуже популярною в той час (жадібність або пожадливість тут називали ерithymіа). Вже навіть грецька філософія застерігала людей від користолюбства і називала його коренем усіх бід. Тож християнський автор переймає цю пересторогу. Він зображає наслідки пожадливости за допомогою двох образів. У першому образі йдеться про підступні тенета: той, хто йде за своєю пожадливістю, стає в’язнем, який вже не зможе сам себе визволити з тієї в’язниці. Другий образ – корабель, що тоне. «Так само, як надмірний тягар не дозволяє кораблеві маневрувати і врешті тягне його на дно, наші невпорядковані і непідконтрольні схильності тягнуть нас на дно та призводять до занепаду»[1].

Образи, якими автор зображає пожадливість у Першому посланні до Тимофія, чітко показують, до чого призводить надмір. Людина стає в’язнем своїх невпорядкованих бажань. Нам здається, що це свобода – купувати і споживати все, що заманеться. Але насправді ми потрапляємо в пастку порівняння з іншими та у свою пожадливість, яка вимагає щоразу більше й більше й ніколи не заспокоїться. Як наслідок – корабель людського життя стає занадто важким для плавання. Він більше не може безпечно перевезти нас морськими хвилями. Він йде на дно тому, що його постійно навантажують. Для деяких людей ця алегорія справді дослівна. Вони заставляють свою квартиру безліччю речей, бо кожна з них була їм життєво необхідна. Навіть попри те, що там вже немає чим дихати, вони не уявляють свого життя без цих речей. Їхній дім перевантажений непотрібним мотлохом, а це обтяжує душу людини. У деяких випадках скупість та жадібність навіть призводять до хворобливого нагромадження речей.

Німецький богослов Фридрих Шорлємер пише про жадібність так: «Жадібність здатна в різних варіяціях зробити з людини дурня, навіть так, що успішна людина може втратити все. Саме в надмірі успіху прихована небезпека, оскільки надмірне багатство призводить до надмірної турботи про це багатство, а це вбиває душу людини»[2].

Для французького філософа Паскаля Брукнера жадібність є ознакою інфантильности, яка сковує сучасне суспільство: «Інфантильність плутає потребу в безпеці з безмежною пожадливістю, виражає бажання, щоби про неї піклувалися, але виконувати свої найдрібніші обов’язки не збирається»[3]. Він зображає цю інфантильність з допомогою формули: «Ні від чого не відмовляйся!». Пожадливість призвела до надмірного споживацтва в суспільстві. Нам вже не вистачає того, що перед нами всі необхідні для життя речі, які можемо собі придбати. Тепер вони повинні постійно змінюватися, міняти свої маски. Однак таке суспільство дійде до межі. Його знищить не страх нестачі чогось необхідного, а страх, куди ж подіти те надмірне добро, що накопичилося з роками.

Політична економія вбачає в пожадливості щось позитивне, вважає її двигуном економіки. А все тому, що для того, щоби задовольнити людську пожадливість, треба представити на ринку багато продуктів. Однак і тут важливо дотримуватися здорової міри. Пожадливість не так легко викорінити з себе. Та ми не можемо дозволити, щоби вона запанувала над нами, вона може стати хіба що поміркованою мотивацією нашої діяльности. Не всяка пожадливість негативна – велике бажання нових знань – це добре, воно робить нас жвавими. Та якщо ця цікавість стане надмірною, то також перетвориться на порок.


[1] J. Roloff, Der erste Brief an Timotheus, Zurich 1988, c. 338.

[2] F. Schorlemmer, Die Gier und das Gluck. Wir zerstоren, wonach wir uns sehnen, Freiburg 2014, c. 54.

[3] P. Bruckner, Ich leide, also bin ich. Die Krankheit der Moderne. Eine Streitschrift, Weinheim 1996, c. 13.

Попередній запис

ВСТУП

Наступний запис

Рівновага між самоприниженням та гордістю