Рівновага між турботою про себе та турботою про інших людей

Є люди, які абсолютно присвячують себе іншим людям, навіть не згадуючи про особисті потреби. Така постава може служити людині лише протягом певного часу. Мені подобається служити іншим людям. Однак якщо я абсолютно забуваю про турботу про себе, то вона мені помститься. Тривале ігнорування власних потреб врешті-решт призведе до виснаження. Тоді зникне не лише радість служіння іншим, а й сила та здатність бути корисним для мого ближнього. Дійде до того, що люди почнуть мене злити. Я відчуватиму, що це вони вже не бажають, щоб я їм допомагав, тому що я тисну на них своєю самопожертвою. Вони збунтуються проти мене, а я розчаруюся, бо так багато зробив для цих людей, а вони виявилися такими невдячними.

Людина потребує здорової рівноваги між «брати» і «давати». Німецьке прислів’я говорить: «Той, хто багато дає, повинен багато брати». Іноді люди приділяють іншим багато уваги, бо самі потребують багато уваги. Вони вимагають любови від тих, кому дарують свою увагу. Прагнуть почуватися визнаними та цінними в очах інших. Часом вони захоплюються власною самовідданістю. Однак якщо я даю тільки для того, щоби віддали мені, то це занадто низько. Лише тоді, коли я даю, бо перед тим від когось прийняв і цей дар переливається в мені, я прагну ним поділитися, не вичерпуючи себе. Той, хто лише дає, вичерпується. Той, хто лише приймає, ковтає самого себе. Кожна людина потребує здорової рівноваги між «брати» і «давати», між турботою про себе та турботою про інших людей.

Одна мати розповіла мені, що цілковито присвятила себе своїй сім’ї. Все, що мала, вона віддала своїм дітям. А вони, відповідно, виросли, і покинули батьківський дім, пішли своїм шляхом. На її відчуття, вони занадто мало дають про себе знати. Мати почувається зраненою. Вона не лише віддала усю свою любов, вона прагне чогось навзамін, вимагає вдячности від своїх дітей. Жінка віддавала дітям свою любов, тому що сама її потребувала. Вона сама створила про себе таке уявлення, що вона – мати, яка цілковито присвячує себе своїй родині, а всі її люблять і хвалять.

Один чоловік добровільно присвятив увесь свій час спортивній організації. Довгий час це приносило йому задоволення, однак тепер він почувається використаним. На зборах часто питають, хто міг би виконати те чи інше завдання, і ніхто не зголошується. Цей чоловік завжди був готовий виконувати всі завдання, та ніхто йому за це не дякував, усі приймали це за належне. Ніхто, окрім нього, особливо не переймався цією організацією. Якщо якась праця чи допомога іншим людям приносить нам радість, то не варто вкладати в це надмірні зусилля. Бо коли виникають почуття, як-от злість, відчуття, що тебе використали, розчарування, тоді варто звернути на них особливу увагу. Вони сигналізують те, що нам необхідно переглянути власну міру. Якщо людина живе понад свою міру, то її душа реагує на це незадоволенням, ба навіть протестом. Раптом цей чоловік усвідомив, що навіть наради в улюбленій організації більше його не тішать. Він утратив будь-яке бажання щось для неї робити. Ніколи не можна ігнорувати свій внутрішній опір. Якщо на нього не звертати уваги, то він відімстить нам душевними чи тілесними реакціями. Внутрішній опір вчить нас або переглянути свою міру в праці, або змінити своє ставлення до ситуації. До певного часу людині подобається брати на себе всю відповідальність. Однак з часом вона відчуває, що така постава більше не годиться. Для того, щоби віднайти свою міру, треба уважно прислухатися до своїх почуттів. Вони підкажуть, чи ми живемо в гармонії з собою та своїми можливостями, чи слухаємо внутрішній голос, який тривожно заявляє про викривлену міру.

«Любов не знає міри», – сказала одна свята. Це речення стосується Бога, бо Його любов справді безмежна. Божа любов спонукає і нас наслідувати її. Наша любов також повинна постійно перестрибувати межі. Ми можемо любити свого чоловіка чи свою дружину не лише трохи, а цілковито, безмежно. Однак не варто забувати про свою обмеженість. Ми – не Бог, і не можемо любити людей так безмежно, як Він. До людської любови завжди належить усвідомлення нашої обмежености.

Зразкове подружжя живе в здоровій рівновазі близькости та дистанції. Петер Шелєнбаум говорить про «ні» в любові. У любові я також можу заявити про свої межі та дати це право своєму партнеру. Мистецтво любови полягає в тому, що я черпаю з джерела «безмежної» любови, і показую належно ту любов, яку маю до іншої людини. Належно означає: відповідно, співмірно. Я люблю іншу людину так, що їй добре від моєї любови, моя любов справедлива. Якщо я люблю, то обіймаю, пригортаю до свого серця. Але не притискаю дорогу людину так сильно, що вона не може дихати. Деякі батьки засипають свою дитину любов’ю, однак іноді безмежна любов може задушити дитину. Ніхто не почуватиметься добре в таких умовах.

Я часто стаю свідком того, як сини і дочки відвертаються від своїх батьків, бо ті засипають їх своєю безмежною любов’ю. Батьки дуже розчаровуються, однак така дитяча реакція може спонукати шукати помірної любови.

Попередній запис

Рівновага між самоприниженням та гордістю

Наступний запис

Наші очікування від інших людей