Усі ми знаємо, що в одній із церковних заповідей сказано: хоча б раз у рік сповідатися, а у Великодній період приймати Святе Причастя. Така позиція Церкви обґрунтована, проте зараз ми не будемо зупинятися довше на цьому. Одне є певним: обов’язок сповіді раз у рік закорінився у свідомості багатьох вірних.
Порівнявши духовне життя з тілесним, а гріх із хворобою тіла, ми легко зрозуміємо, яким небезпечним може виявитися такий принцип. Під час фізичного недомагання ми відразу шукаємо помочі в лікаря, і для всіх це очевидно. Однак як прикро, коли хворий довідується, що прийшов запізно, бо хвороба зайшла вже надто далеко і її не вдасться вже зупинити. Це звучить безнадійно в його вухах. Коли людина чинить гріх, який нищить її саму або інших, тим більше не слід зволікати до останнього. Рани душі й духовні конфлікти, не вилічені вчасно, можуть стати загрозою. Вони спричиняють смерть духовного життя. Тому з ними небезпечно чекати цілий рік аж до наступної річної сповіді.
У такому стані духа гріх не сприймається як щось, від чого потрібно негайно звільнитися, щоб відкритися благодаті примирення і прощення. Через зволікання зі сповіддю людина стає нечутливою до гріха. Стає зачерствілою. І саме це є небезпекою як для людини, яка перебуває в гріху, так і для сім’ї або суспільства, в яких вона чинить гріх. Це – смертельний удар для єдності, любові, миру і всіх видів духовного поступу. З такого стану слід якнайшвидше виходити через сповідь. Тому не потрібно відкладати її, як і лікування від жахливої рани, яка не гоїться з плином часу, а стає джерелом небезпечного зараження. Такий стан спричиняє самозаспокоєння, коли людина називає себе добрим християнином й одночасно чинить зло як ті, хто взагалі не знає Бога. Таке християнство стає поверхневим, незрілим, чужим, позбавленим належного ставлення до Бога та Христа, стає обмеженим мірилом, джерелом гордині, оточеним вчинками темряви та зла. Воно ґрунтується на вчинках, які зумовлює тіло, і є далекими від плодів духа. Легко, отже, зрозуміти слова св. Павла, котрий каже, що багато хто живе як ворог Христового Хреста, бо шлунок став його богом і він не знає добра. Правильно виховуючи совість кожного християнина, не слід забувати, що слід протистояти будь-якому гріхові до кінця, аж до крові, щоб плоди Святого Духа могли зростати і розвиватися.
Корисно, коли до сповіді приходить ціла сім’я, наприклад, у зв’язку з хрещенням, шлюбом або конфліктною ситуаціях. Кожна сім’я, безперечно, знайде причину для спільної сповіді як Таїнства Примирення, якщо почати більш свідомо жити духовним життям. У багатьох регіонах зберігся гарний звичай іти до сповіді в день відпусту або іншого парафіяльного свята.