САМОТНІСТЬ – ШАНС ДЛЯ ЗРОСТАННЯ

Багато людей сьогодні страждає від самотности. Вони почуваються безпритульними, незахищеними, ізольованими. Ще гірша самотність, коли людина відчуває брак стосунків: стосунків з людиною, з Богом, із самим собою, з усім творінням. Тоді людина почувається самою-самісінькою, покинутою, залишеною навіть найріднішими. Згадуючи про самотність чи життя на самоті, ми зазвичай надаємо таким явищам негативного значення, забуваючи, що самотність притаманна людині. Кожний із нас неповторний та унікальний. Не можна уникати тих ситуацій, в яких я залишаюся сам, коли мушу пройти певний відрізок свого шляху самостійно. Ба, навіть поріг смерти ніхто разом зі мною не переступить.

Поети та мислителі ставляться до самотности більш позитивно, визнаючи, що вона притаманна нам усім. Пауль Тілліх, протестантський богослов, вважає, що «Релігія – це те, що кожний із нас робить зі своєю самотністю». Віра полягає не тільки в відчуттях захищености, а й дає нам можливість втекти від самотности, йти життям поруч із Богом, дозволити Йому вести нас і захищати. А Даґ Гаммаршельд, шведський політик і мислитель, казав: «Молися, щоб твоя самотність стала колючкою, що змусить тебе знайти те, заради чого ти живеш і заради чого готовий померти». Я повинен використати свою самотність як колючку, яка вколить мене і тим самим спонукатиме зростати, вийти поза себе. Якщо у своїй самотності я кружлятиму лише довкола себе і своєї самоти, тоді справді почуватимуся погано. Але якщо розглядатиму самотність як виклик вступити в стосунки, які вищі за мене, тоді вона набуде зовсім нового сенсу. Тоді вона приведе мене або до Бога, або до якоїсь справи, яка служитиме людям.

Слово «самотній» споріднене зі словом «сам». Обидва вони мають щось спільне зі словом «єдиний». Це слово представляє не тільки кількість, а й якість людини. Людина покликана бути єдиною, цілісною. Обидва слова мали першопочатково позитивне значення: відповідати чомусь, збігатись, взаємозалежати. Особа, єдина сама в собі, – це та, яка відповідає своєму внутрішньому світові, становить абсолютну єдність із ним. Так само можна пояснити слово «сам» разом із Петером Шелєнбаумом[1]. Він говорить про красу самотности, яку порівнює із єдністю в самому собі, зі своїм внутрішнім світом. Той, хто у своїй самотності здатний бути в гармонії з самим собою, той не страждає від цієї самотности, бо відчуває гармонію зі собою та з усім творінням. Він водночас перебуває у гармонії з Богом, Який перебуває в його душі, та з людьми – Божим створінням.

Герман Гессе – швабський поет – часто у своїх поезіях порушував тему самотности. Пам’ятаємо його слова: «Життя – це самотність. Ніхто не може похвалитися, що добре знає іншу людину, бо кожна людина самотня». Отож самотність притаманна людині. Є такі сфери моєї особистости, які невідомі нікому, навіть моєму чоловікові чи моїй дружині. Люди самотні навіть у подружжі. В іншій поезії Г. Гессе пояснює значення самоти та самотности: «В їзді автомобілем чи верхи на коні / З тобою будуть інші люди / Та твій останній крок буде на самоті / Тому нема на світі кращого знання / Ніж те, що все найважче / Ти повинен зробити сам».

Людина справді може багато справ виконувати в співпраці з іншими, в їхньому товаристві, як під час їзди автомобілем чи верхи на коні. Однак ми не повинні забувати, що останній крок своєї життєвої мандрівки кожен зробить сам. Йдеться тут про поріг смерти, який переступатимемо самостійно. На думку поета, вершина людської мудрости в тому, що все найскладніше людина повинна зробити сама. Все, що зворушує наше серце, все, що підказує нам совість, ми повинні зробити самотужки, прийняти виклик і не перекидати цієї відповідальности на чиїсь плечі. Треба свідомо приймати найважливіші рішення і нести за них повну відповідальність.

Людина, яка мусить ухвалювати рішення за інших людей чи то на підприємстві, в організації, політиці, родині, досвідчує глибоку внутрішню самотність. Вона не може пояснити іншим всього того, що робить. Прислухаючись до них, радячись із ними, усе ж рішення доводиться приймати самотужки, і, відповідно, покладатися лише на себе. У таких ситуаціях людина почувається дуже самотньою, бо усвідомлює, що є сфери життя, в яких ніхто не може бути твоїм напарником, твоєю підтримкою чи допомогою. Здобуваємо страшний досвід самотности, який не завжди вдається описати словами. Фрідріх Ніцше описує цей досвід так: «Той, хто знає останню самотність, знає останні речі». Досвід самотности провадить людину до основ її буття. Тут ми пізнаємо таємницю Бога, таємницю світу та власну таємницю.

Самотність – це полюс нашої людськости, це виклик для кожної людини віднайти свою ідентичність, створити гармонію зі своїм внутрішнім світом, і, водночас, зрости та поєднатися з Богом. Той, хто визнає і прийме свою самотність, той зрозуміє, що вона стала нагодою до зростання якості міжлюдських стосунків. Самотність можна плідно пережити лише тоді, коли вона переплітається із почуттям захищености. Із відчуттям впевнености, що Бог піклується про нас і про увесь світ, що в Ньому ми не безпритульні, а бажані, важливі, захищені.

Слово «захищеність» походить від слова «захищати», так наче хтось заступився за нас, збудував довкола надійну захисну споруду, де ми в цілковитій безпеці. Захищеність – це впевненість у тому, що я в безпеці, захищений і збережений. Сучасні психологи б’ють на сполох, що більшість людей уже не знає, що таке почуття безпеки та захищености. Вони скаржаться, що не знаходять собі ні зовнішнього, ні внутрішнього місця, в якому можуть почуватися безпечно. Сучасна людина відчуває постійні зовнішні та внутрішні напади, які повинна відбивати. У цих випадках справді дуже важливо знайти в собі безпечне й затишне місце, до якого ніякий вороже налаштований нападник, чи то зовнішній (реальні люди), чи внутрішній (думки, емоції) не матиме жодного доступу. Людина, якій вдасться набути такий досвід, почуватиметься добре навіть у час самотности. До того ж, вона зможе насолодитися власною самотністю, бо усвідомить, що не сама, а перебуває в єдності та гармонії із собою, з Богом та усім світом.


[1] Петер Шелєнбаум (1939) – швейцарський психоаналітик. – Прим. перекл.

Попередній запис

РЕВНОЩІ – РАНА ЖИТТЄВОЇ ІСТОРІЇ

Наступний запис

ОГИДА – НАГОДА ПРИЙНЯТИ СВОЄ ЖИТТЯ