Дорогі в Христі брати й сестри!
Після катехитичних проповідей про Св. Тайну Хрещення, сьогодні ви почуєте повчання про Святу Тайну Миропомазання, яку в нашому східному обряді священик уділяє безпосередньо після Хрещення. Тайна Миропомазання належить до великих Божих Тайн, бо в ній в особливіший спосіб сходить на охрещеного Святий Дух – той сам Дух, що зійшов на Христа після хрещення в річці Йордані; – той Дух, що Його Ісус Христос обіцяв послати Своїм учням по воскресінні, коли сказав: «Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8).
Ці слова сповнились у день П’ятидесятниці, коли учні Христові були зібрані разом на тім самім місці. Тоді, зненацька, «…зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим…» (Дії 2:2-4). Це сталось під час Зелених свят.
Також і ми в Тайні Миропомазання пережили свої Зелені свята, бо тоді «…любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом» (Рим. 5:5). Щоправда, Святий Дух не сходив на нас серед шуму в огненних язиках, але плід нашого Миропомазання є такий самий, як і помазання Апостолів. Ми не пам’ятаємо своїх Зелених свят, бо майже всі ми прийняли цю Тайну маленькими дітьми, але це нас не звільняє від обов’язку, що тоді з нами сталось. Тому сьогодні призадумаємося над тим: Що таке Тайна Миропомазання? Хто її установив і для чого? Хто може її уділяти й коли?
Миропомазання, дорогі в Христі, – це Тайна, через яку Святий Дух зміцнює охрещену людину в непохитному визнаванні святої віри та додає їй сили жити так, як навчає свята віра. У цій Тайні, через покладення рук священнослужителя, помазання святим миром і проказання слів «Печать дару Святого Духа. Амінь» людина отримує збільшення освятної ласки та особливий характер воїна Христового, а водночас приймає ласку сміливо визнавати святу віру, її боронити й бути готовою за неї терпіти, навіть умерти. Крім цього, помазаник дістає ще й дари та плоди Святого Духа, які розвивають у душі надприродне життя.
Святу Тайну Миропомазання установив сам Ісус Христос. Про це довідуємося від святих Апостолів, так передали нам святі Отці й так навчає нас свята Церква. Святе Письмо не згадує виразно про цю тайну, але в ньому йдеться про те, що Апостоли її уділяли. Хто читав книгу Дій святих Апостолів, той розуміє, що вони нічого нового не впровадили, а робили тільки те, що їх навчив і їм доручив чинити Ісус Христос. А що вони дійсно уділювали Святу Тайну Миропомазання, то послухаймо, як про це записано в книзі апостольських Дій. У главі восьмій читаємо: «Як зачули ж апостоли, які в Єрусалимі були, що Боже Слово прийняла Самарія, то послали до них Петра та Івана. А вони, як прийшли, помолились за них, щоб Духа Святого вони прийняли, бо ще ні на одного з них Він не сходив, а були вони тільки охрищені в Ім’я Господа Ісуса. Тоді на них руки поклали, і прийняли вони Духа Святого!» (Ді. 8:14-17). З цього бачимо, що окрема річ Хрещення, а окрема – покладення рук тобто Миропомазання.
В іншому місці апостольських Дій читаємо, що коли апостол Павло прибув до Ефесу і знайшов там деяких учнів, запитав їх: «Чи ви Духа Святого одержали, як увірували? А вони відказали йому: Та ми навіть не чули, чи є Дух Святий! І він запитав: Тож у що ви христились? Вони ж відказали: В Іванове хрищення. І промовив Павло: Таж Іван христив хрищенням на покаяння, говорячи людям, щоб вірили в Того, Хто прийде по ньому, цебто в Ісуса. Як почули ж оце, то христились вони в Ім’я Господа Ісуса. А коли Павло руки на них поклав, то зійшов на них Дух Святий…» (Дії 19:1-7). – І тут бачимо, що перше було Хрещення, а потім святий апостол Павло клав на них руки, тобто уділяв Тайну Миропомазання і на них сходив Святий Дух.
Так само робили учні й наступники Апостолів. Святий Климент, який жив на початку II століття, добре знав, що Апостоли робили й чого навчали. А він пише, що «всі оглашенні – тобто ті, що зголосилися стати християнами, – повинні відродитися через хрещення для Бога, а потім єпископ їх назнаменовує печаттю, через яку вони приймають сім дарів Святого Духа; бо не може бути повним християнином той, хто з погорди чи з лінивства занедбує прийняти цю Тайну. Так ми одержали від святого Петра і так навчали інші Апостоли за наказом Ісуса Христа Господа» (Лист 4). Подібні вислови знаходимо і в багатьох інших святих.
Із документів перших віків християнства бачимо, що Тайну Миропомазання переважно уділяли єпископи і такий звичай до сьогодні залишився в Латинській Церкві. У нашій Церкві прийнявся звичай, що цю Тайну важливо уділяє звичайний священик не тільки відразу після Хрещення, а також коли уділяє її окремо. Це один із привілеїв, що їх мають східні священики.
І ще одна різниця існує між Латинською і Східною Церквою. У Латинській миропомазується в старшому віці, звичайно між 12-14 роками життя, а в нашій Церкві маленьких дітей зараз же після Святого Хрещення. Це давній звичай Східної Церкви, що зберігся в нас до сьогодні. Тому коли дитинка нашого обряду зі слушної причини була охрещена в латинському, слід її негайно занести до нашої церкви, щоб наш священик уділив їй Св. Тайни Миропомазання.
Слід іще завважити, що Миропомазання не належить до тих Святих Тайн, без яких не можна осягнути вічного спасіння, однак може тяжко провинитися той християнин, що цією Тайною свідомо й добровільно нехтує, або батьки, які не дбають, щоб їхня дитина цю Святу Тайну прийняла.
Дорогі в Христі брати й сестри! На кінець хочемо ще раз пригадати вам, що Свята Тайна Миропомазання прикрашає душу християнина особливою відзнакою Христового воїна. Помазанник отримує «Духа Христового» – тобто ласку й силу сміливо визнавати Христову віру, поширювати й захищати її, а навіть, у разі потреби, віддати своє життя за Христа.
Ось вам приклад із життя одного воїна Христового – св. Василія Великого, що його наш український народ так дуже вшановує. Коли св. Василія привели до префекта Модеста, цей закричав:
– Ти не визнаєш віри цісаря!
Святий Василій спокійно відповів:
– Мій цар забороняє мені це. Я ніяк не можу почитати створіння, коли Бог мене створив і мене призначив до участи в Божій природі.
Розлючений префект почав тоді погрожувати Василієві засланням, муками та смертю.
– Грози мені чимось іншим, бо жодна з цих кар мене не лякає, – спокійно відповів Святий.
– Чому ні? – спитав префект Модест. Тоді св. Василій пояснив:
– Тому що конфіскація майна не може досягнути того, хто нічого не має. Хіба хочеш цю витерту одежину і ті кілька книжок, що є цілим моїм багатством. Не більше лякаюсь і заслання. Я не зв’язаний ніяким місцем. Ця земля, на якій я тепер, не є моєю. І куди б мене не заслали, я всюди буду в себе вдома. Що ж до мук, то вони не справляють на мене великого враження, бо моє тіло таке немічне, що перший удар повалить його. Смерть стане для мене добродійством, бо вона скоріше приведе мене до Бога, для якого я живу, якому я служу, для якого я вже напівмертвий і до якого я хотів би якнайскоріше дістатись.
Префект остовпіло слухав Василія, а потім сказав:
– До сьогодні ще ніхто до мене так сміливо не говорив.
– Може, й так, – відповів Василій, – бо ти ще ніколи не натрапив на єпископа. В усіх речах, префекте, ми лагідні та мирні. Але коли йдеться про нашого Бога, тоді ми не знаємо нічого більше й на ніщо не дивимось, тільки на Нього одного…
От таких героїв віри родить Дух Святий, силу й дари якого ми прийняли у Святій Тайні Миропомазання і на нашій українській землі, за нашої вже пам’яти, були такі відважні єпископи, священики, монахи, монахині, вірні християни, яких не відлучило від Христової любови ні горе, ні утиск, ні переслідування, ні голод, ні нагота, ні небезпека, ні жодне створіння. Подібних Василіїв було в нас дуже багато. Їхні імена знає Господь і Він уже записав їх у книгу життя.
Дорогі в Христі, можливість мучеництва не може й не повинна зникати з горизонту нашого християнського життя. Коли боягузтво і страх часами опановують наше серце і ми соромимося визнавати прилюдно Христову віру, тоді пригадаймо собі, що в Тайні Миропомазання Бог поклав на наше серце «Свою печать» і дав нам «завдаток Святого Духа», який нас буде підтримувати в найтяжчих хвилинах життя. Амінь.
о. Порфірій Підручний, ЧСВВ