Святе бажання

Отець Майкл Сканлан часто повторює просту істину, якої навчав св. Августин. Суттю християнства, суттю життя будь-якого Ісусового учня є святе бажання. Глибоко в серці кожного справжнього послідовника Ісуса є фундаментальне рішення: повною мірою відгукнутися на бажання, яке заховане глибше, ніж інші бажання. У найпотаємніших куточках нашої душі, на самому дні серця під усіма пластами бажань, під усіма мріями, пристрастями і прагненнями перебуває матір усіх бажань: бути пізнаним та любленим Богом і відповідати на Його любов.

Прагнення Бога має випливати з нашого єства подібно до ріки, до великого колодязя всередині нас. Проте гріх заблокував цей плин. Рани гріха роблять загату в спразі за Богом, її затискають безліч бажань, які змагаються в серці, переповненому соромом, хіттю, заздрістю, жадібністю, бажанням слави, контролю та влади. Ці ненаситні бажання домінують у нашому серці та житті.

Ісус прийшов, щоби впоратися з цією проблемою. Євангеліє від Івана подає розмову Спасителя з жінкою самарянкою біля колодязя і пояснює, для чого Він прийшов у світ. Жінка є чужинкою, та Ісус знає найінтимніші подробиці її життя. Знає, що живе з чоловіком, який не є її чоловіком, що до нього вона мала ще п’ятьох. Самарянка приголомшена Його прозорливістю.

Ісус ініціює розмову, просячи жінку дати Йому напитися. Вона вкрай здивована, що чоловік, особливо єврей, заговорив із нею. Ісус відповідає їй: «Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: Дай напитись Мені, ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води» (Ів. 4:10).

Розмова про воду та втамування спраги дає Ісусу можливість розкрити і виявити приховані бажання її серця. По суті, Ісус говорить: «Якби ж ти розуміла власні бажання, чого справді прагнеш, не шукала б втамування цієї спраги в стосунках з чоловіками, які роблять тебе спраглою, зраненою та порожньою».

Як і багато хто з нас, самарянка намагається задовольнити своє внутрішнє прагнення любові в неправильних місцях, їй не вдається побачити в своєму житті «дар Бога». Вона не розуміє власного духовного голоду. Ісус говорить їй, що в неї всередині є така спрага, яку ніяка вода, ані численні інтимні стосунки з чоловіками не зможуть погасити. «Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову. А хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне» (Ів. 4:13-14).

Ісус прийшов відкрити в нас всередині джерело, яке було закрите гріхом та бажаннями, які від нього походять. Гріх ніколи не задовольняє. Немає значення, скільки разів намагаємося пити з його криниці, все одно залишаємося пересохлими, безводними та пустими. Якщо не звертатимемо увагу на найглибші жадання серця, закінчимо тим, що шукатимемо задоволення там, де його не може бути. Проведемо свої дні, як сказав св. Павло, «в даремній марноті», намагаючись втамувати нашу духовну спрагу тим, що її не тамує. Самі себе дуримо, гадаючи, що можна набрати води із сухих криниць: «Можливо, я був би задоволений, якби мав більше грошей, іншого хлопця, нову іграшку, новий гардероб, іншого чоловіка чи дружину».

Доти, поки не наситимо свою спрагу за Богом, неможливо віднайти справжні мир та задоволення. Як і для жінки-самарянки, головним моментом є розпізнати справжню природу нашої спраги та шукати її втамування в Ісусі: «Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла, і сюди не приходила брати» (Ів. 4:15).

Попередній запис

Суть християнського життя

Наступний запис

Чого ти прагнеш?