Свідчення милості та милосердя

І проте Господь буде чекати, щоб помилувати вас, і тому Він підійметься, щоб милосердя вчинити над вами. Бо Господи то Бог правосуддя: блаженні всі ті, хто надію на Нього кладе! Іс. 30:18

Я завжди вірила в те, що над нами є Всевишній. Той, Хто сотворив світ і дозволив нам жити в ньому. І, звісно, як ревна християнка, намагаюся щоразу дякувати Богу за земні блага та щедроти. Частину грошей, які отримую, віддаю до храму на пожертву, бо переконана, що Господь дає нам набагато більше, аніж ми можемо пожертвувати Йому. Тому хочу поділитися бодай дещицею того, що посилає мені Всевишній. Згодом я мала змогу переконатися в тому, що цю мізерну дещицю Бог повертає сторицею.

Біда трапилася там, де ніхто не сподівався, – на власному подвір’ї. Господарка в мене невелика, проте дозволяю собі тримати декілька кіз. По обіді, як звичайно, я вилізла на горище, аби дістати свіжого сіна для своєї кізоньки. Досі не розумію, як не втримала рівноваги і впала додолу, де якраз лежав камінь. Це мене дуже здивувало, бо я переконана, що каменя там ніколи не було. Падіння було миттєвим, а біль від нього – нестерпним та пекучим. Уже й не пам’ятаю, як Господь допровадив мене при свідомості до будинку, де я ще спромоглася викликати «швидку», а далі – темрява…

Привезли мене до центральної міської лікарні, зробили томографію. Діагноз був жахливий – крововилив. Тож одразу мене відправили до реанімації, де я пролежала більше місяця без свідомості. Лікарі наввипередки стверджували, що кома може тривати роками, і жодних гарантій не давали. Вдома ж мене чекали старенька 92-річна матір та син, стосунки з яким останнім часом не складалися. Але все-таки яка Господня сила велика та безмірна! Протягом усього часу мого перебування в лікарні на сина наче зійшла Божа благодать. Він та моя невістка цілі дні проводили біля мого ліжка, доглядали мене, турбувалися про мене і про мою матір, яка вже також була немічною. Лікування вимагало великих коштів, які для нашої простої родини були непосильними. Але Бог і тут не залишив мене. Він послав щирих та добрих людей, які жертвували останнім, щоб докластися до мого лікування. Моя чудова подруга зі своїм чоловіком, добрі сусіди та просто знайомі допомагали як могли. Хіба в цьому нема великої Господньої волі? Хіба Господь не посилає нам людей, які рятують нас у найскрутніші моменти?

Через місяць я прокинулася. Чомусь уже розуміла, що буду жити, – не тому, що так вирішила, а тому, що цього захотів Господь. Кілька разів до мене приходив священик здійснювати Таїнство Єлеопомазання, і це скріплювало мене та зміцнювало мою віру. Із кожним днем мені ставало дедалі краще, і кожного дня я дякувала Господу за це. З тих пір минуло багато часу, а я не перестаю дякувати кожному, хто допомагав, хто не був байдужим, хто просто молився, добрим словом та підтримкою рятував мене. Адже наша віра та наша спрагла молитва мають велику силу.

Після тривалого лікування я одужала. Я зрозуміла, що Господь піклується про мене і що все буде добре. Ніколи Бог не залишить людину в тяжких життєвих обставинах, ніколи не буде байдужим до ревної та щирої молитви.

Марія.

Попередній запис

А життя таки, прекрасне!

Наступний запис

Сила молитви