СВІДЧЕННЯ_2

Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!” (Мт. 11:28).

“Дорогі брати і сестри, за три місяці пережитого горя я можу розказати вам, що Ісус був зі мною, несучи мене на Своїх руках.

Іноді, коли поверталася із в’язниці після відвідин сина, я відчувала, що моє серце повне дивної радості, яка, я переконана, не має нічого спільного з людським добром, а швидше є святим, втішаючим світлом.

Почалося все це в червні 1989 року. В той час я відвідувала спіритичний центр. У вівторок я пішла до центру, щоб отримати “благословення”. Медіум попросила мене сісти і думати про щось солодке. Я заплющила очі і сконцентрувалася. Вона “благословила” мене і через деякий час сказала: “Іди в мирі, молодша сестричко”. Перед тим, як я змогла відкрити очі, я почула страхітливий сміх, від якого мене охопив жах. Я розплющила очі, подумавши на долю секунди, що це медіум заходилася сміхом. Проте я була здивована, побачивши, що вона все ще сконцентрована. Тоді я зауважила, що несамовитий сміх загубився в повітрі. Я вийшла й увійшла до іншої кімнати, де була стара жінка, якій я розповіла про те, що трапилося. А вона сказала, що це був “дух-помічник”. Я негайно відповіла, що це не “допомога”, тому що сміх жахав.

Я повернулася додому, а згодом вирушила до міста Бело Горізонте, де проходила післядипломний курс удосконалення. Провела 15 днів у цьому місті. Одного разу на заняттях у католицькому університеті я помітила, як мій однокурсник, чиє ім’я я вже не пам’ятала, тому що нам було майже по п’ятдесят років, підійшов до дошки і написав на ній: “Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє”.

Це привернуло мою увагу, і я відчула, що чоловік мав велику відвагу зробити це. Кімната була повна бразильців. Професор проводив заняття з морфології, а він просто підійшов до дошки, щоб написати ті слова. Я навряд чи усвідомлювала, що цей біблійний вірш стане пізніше моїй рятівним колом.

14 липня закінчилися курси. Я повернулася додому і була вражена звісткою про те, що мого найстаршого сина (у той час він ще був неповнолітнім) розшукує поліція.

Усе, про що могла подумати в той момент, був вірш: “Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє”. Ці слова безперервно звучали в моїй голові, і я навіть не могла плакати.

Потім я намагалася подивитися, котрого дня це трапилося (це не сталося в тому ж місті, де ми жили): з’ясувалося, що злочин було скоєно один день після того, як я почула цей демонічний сміх.

Ми подали позовну скаргу в справі сина, який тоді переїхав жити зі своїм дядьком до іншого міста, щоб продовжувати навчання в університеті. Він був студентом третього курсу. У цьому місті він пішов на зустріч єпархіального руху молоді і потім зателефонував мені: “Мамо, я ніколи ще не відчував такого миру”. Він ходив до церкви, читав Апостола під час Літургії, став другом єпископа і віруючих людей. Коли закінчувався рік, його забрали до в’язниці в іншому місті. У в’язниці він одержав лист, футболку, на якій було написано: “Ісус тебе любить”, і книжку “Ісус любить тебе”. У листі пані повідомляла, що не знає його імені і його самого, але вона бачила його в церкві під час читання Слова Божого. Вона помітила його відсутність і з’ясувала, що він перебуває у в’язниці, і тому написала йому, пересилаючи футболку і книжку. Ця книга була благословенням у нашому житті.

У моєму місті декілька жінок з однієї спільноти запросили мене вивчати Слово Боже. Я почала вчитися там і розуміти, яким милосердним є Бог, як Він полюбив світ і віддав Свого Сина, щоб викупити нас з наших гріхів; Христос – наш єдиний Спаситель, Світло світу, і Він прийшов таким чином, щоб усі ми мали життя в повноті. Розуміючи ці правди, вже більше нічого не боялася. Протягом року працювала з понеділка до п’ятниці, а щосуботи відвідувала свого сина. Я ніколи не стомлювалася, тому що Христос ніс мене.

Я молилася день і ніч, просила Ісуса привести мого сина додому: це було моїм прагненням. Однак я не хотіла, щоб усе сталося згідно з моєю волею, але з волею Отця, і щоб усе робилося на честь і славу Його імені. Багато ночей молилася про якийсь Божий знак, і мені приснився сон (вкінці жовтня). Я почула: двадцяте, двадцяте, двадцяте і подумала про себе: “Мого сина звільнять двадцятого!”

Через декілька днів чоловік сказав мені, що було встановлено дату апеляції в Бело Горізонте. Вона мала відбутися 19-го. Я подумала про себе: “Помилка на один день”.

Того дня вранці я почала молитися, бо рішення мали оголосити о 13:00. Раптово в моєму серці засяяло світло. Я перестала молитися і дякувала Господеві за те, що повідомив мене про повернення сина. Я не переставала дякувати. Під час домашньої роботи співала улюблену пісню:

“Я знаю, що все можливо і немає нічого неможливого для Тебе.

Одне Твоє Слово і гори перемістяться.

З Тобою я перестрибну через стіну, протистоятиму цілій армії і буду більший, ніж переможець”.

Пізніше я пішла в офіс до чоловіка і він сказав мені: “Ми виграли позовну скаргу!” Я просто відповіла: “Я вже знаю”.

Уже було пізно, а нам необхідно було поїхати до іншого міста, щоб отримати ордер про звільнення. Не було достатньо часу, щоб дістатися до суду. Треба було чекати до 20 числа, саме так, як Господь повідомив мені під час духовного сну.

О 9 годині 20-го листопада моя сім’я і я стали на коліна у дворі в’язниці помолитися Псалом подяки.

Сьогодні мій син вдома, готується вступати в коледж. У січні і лютому – вступні іспити. Він також бере участь у молодіжному русі, допомагає навіть у відвідуванні бідних районів. І знаєте що? Ми отримали анулювання звинувачувального акту. Зараз усе починається знову, і буде встановлено слідство. Однак це не має значення, тому що “Господь наповнює мою душу, я покладаюся на Нього”.

Cida Passos (MG).

Попередній запис

ІСУС – МІЙ СПАСИТЕЛЬ_2

Наступний запис

Я ДОРОГА, І ПРАВДА, І ЖИТТЯ