Свідчіть про Бога

П’яте – розповідайте про Бога іншим. Якщо ви дотримуєте чотири названих правила, то п’яте виконається саме собою – вода, що ллється в наповнену по вінця чашу, неминуче буде переливатися через край.

Нещодавно мені поставили запитання: що важливіше – свідчити про Христа справами або словом? Я відповів запитанням: «А яке крило важливіше в літаку, праве чи ліве?» Вважаючи свою відповідь гарною, я розповів про цю бесіду місіонерам по дорозі на обід. Одна з жінок відповіла: «Так, непогана відповідь, шкода, що невірна». Я здивувався й попросив її пояснити. «У Біблії, – відповіла вона, – Бог обіцяв благословити Своє Слово, а не наші життя, Слово Його не пропаде марно… Він каже, що тільки ті, хто проповідує Його слово, відрізнять кукіль від пшениці». І я зрозумів, що вона має рацію. Ми відповідаємо перед Богом за те, як живемо, але Бог обіцяв благословити саме Своє Слово. Це пояснює, чому увірував музикант у комуністичній країні, прочитавши вирвану сторінку з Біблії. Чому увірував один португальський хірург, який знайшов після повернення додому на підошві черевика сторінку з Писання, яка прилипла під час дощу.

Ми, християни, посли Царя царів, і Його прапор має бути видно здалеку. Уявіть, що посол Америки в Росії наказав би приспустити американський прапор над посольством через нелюбов росіян до американців – такого посла дуже скоро б відкликали.

Якщо ми боїмося проголошувати свою відданість Христові удома, в офісі, у магазині, у студентському містечку, значить, ми не гідні називатися посланцями Христовими. Ми повинні вірити в Того, Хто послав нас, і всі навколо повинні знати, що ми – християни. Він доручив нам стати Його свідками.

Свідчити потрібно життям і словом, одне повинне відповідати іншому. Бог ставить перед християнином завдання вірно свідчити про Його благодать, що несе спасіння й силу. Ми повинні стати Його воїнами, готовими вступити в бій за Його ім’я в будь-який момент.

Христос сказав: «Отже, кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я» (Мт. 10:32). У Діях (28:32) ми читаємо про те, як апостол Павло, перебуваючи в римській тюрмі, з ранку до вечора свідчив людям про Христа. Що стосується нас, то ми повинні собі нагадувати щодня слова Писання: «Ось вийшов сіяч, щоб посіяти» (Мт. 13:3).

Робота посильного допускає малу частку творчої свободи: його основний обов’язок – доставити повідомлення, прийняте з рук працівників поштового відділення, у руки адресата. Припустімо, що він не любить доставляти повідомлення, що містять погану звістку. Але він не має права розірвати конверт, прочитати лист або телеграму й своїми словами переказувати повідомлення, пом’якшуючи його. Його задача проста – доставити повідомлення за потрібною адресою.

Нам, християнам, дане Слово Боже. Наш Пан сказав: «Ідіть і повідомте світові, що його чекає смерть». Хтось відмовився виконувати доручення. Хтось прийняв повідомлення, але по дорозі порвав його й замінив на своє, але при цьому злегка змінив первісне формулювання. Хтось каже, що Господь насправді мав на увазі інше. Хтось вважає, що не Бог писав послання світові, а звичайні люди, які все в підсумку наплутали.

Апостол Павло багато століть назад закликав християн учити інших тільки Слову Божому. Пам’ятайте, що ми – сіячі на Його ниві. Деяке насіння дійсно може впасти на кам’янистий ґрунт, інше – у терни, але наша справа продовжувати сіяти й не припиняти цього, навіть якщо той чи інший ґрунт видається не дуже для цього придатним.

Нам Христос дав факел, щоб ми висвітлювали шлях іншим людям. У темряві світу він може здатися лише мерехтливою свічкою, але наша справа – продовжувати світити.

У всі часи на полі бою воїнів підбадьорював звук сурми. Ваше завдання – подавати цей сигнал. У шумі й хаосі січі звук вашої сурми може видатися слабким, але ви повинні продовжувати сурмити, вселяючи надію в тих, хто веде бій.

Ми запалюємо вогонь на вітрі. Може скластися враження, що в цьому холодному світі, повному жорстокості й себелюбства, він мало кого зігріває, але наше завдання підтримувати цей вогонь.

Ми наполегливо б’ємо молотом по одному й тому ж місцю. Руки болять, але ми продовжуємо завдавати ударів. Емі Кармайкл запитала в індійського каменяра, яким ударом він розколює камінь. «Першим і останнім, – відповів каменяр, – і кожним із тих, що між ними».

У нас є хліб для голодного світу. Може скластися враження, що люди вже звикли тамувати голод іншою їжею і їм не потрібен хліб життя. Але наше завдання – продовжувати пропонувати їм цей хліб.

У нас є вода для спраглих. Ми повинні продовжувати запрошувати людей прийти: «Хто жадає, прийди і пий!» Іноді люди не можуть прийти самі, тоді нам потрібно нести їм воду.

Ми повинні продовжувати робити свою справу й нести людям Слово Боже незважаючи ні на що. Ми не повинні здаватися.

Ісус сказав, що багато з посіяних нами зерен упадуть на добрий ґрунт, проростуть і принесуть плоди. Нам просто потрібно залишатися вірними. Що може бути краще, ніж спасіння людини?! Бог дозволив мені говорити людям про Його спасіння – і це для мене велика честь. Мене глибоко зачіпають розповіді про те, як звістка про Христа змінює життя людини. Для мене ці свідчення – найдорожче у світі. Ніяке людське щастя, досвід або любовний роман не принесуть тієї радості, яку відчуваєш, допомагаючи людині знайти Бога.

Біблія говорить: «…мудрий життя набуває» (Пр. 11:30). «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведності, – немов зорі, навіки віків» (Дан. 12:3).

«Ви – сіль землі» (Мт. 5:13). Сіль викликає спрагу. Чи жадає хтось випити води життя, побачивши ваше життя?

Попередній запис

Покладіться на Духа Святого

Наступний запис

Любімо один одного